Ми усі перед хворобою рівні, і в державі має бути доступ до лікування — засновниця фонду боротьби з раком грудей

20 жовтня — Всеукраїнський день боротьби з захворюванням на рак молочної залози. Про необхідність інформувати суспільство про те, що люди з онко можуть лікуватися та жити, власний досвід та про допомогу жінкам із раком грудей в Україні журналістка Громадського радіо Катерина Мацюпа для рубрики «Своїми руками» говорила з засновницею благодійного фонду «Рожева стрічка України» Ольгою Фещенко.

— У цьому році (2018 — ред.), 31 грудня буде 5 років, як я у ремісії і я хочу про це говорити, оскільки у суспільстві зараз є враження, що дорослі люди, які хворіють на рак, обов’язково мають померти. І тому дуже важливо показувати суспільству і знайомити із людьми, які живуть. Ті люди, які отримали фахове якісне лікування вчасно, вони мають тривале життя, вони мають ремісію, вони мають час від час, можливо, коригувати своє лікування, як і будь-яка людина з хронічним захворюванням, наприклад, цукровим діабетом.

До речі, лікування онкохвороби просто так не минає, і дійсно є певні захворювання, які людина вже дістає після лікування. Як і будь-яка людина, що стоїть на обліку, маю проходити планове обстеження, і усі вони дорогі. Я цього року зробила експеримент. Я одна з перших пацієнток зі свого оточення підписала декларацію із сімейним лікарем. На сайті Міністерства охорони здоров’я я дізналася, які послуги надаються безкоштовно, які входять у цей пакет, за який платить держава — лікарні і саме лікарю, — і дійсно мене вразило те, що є порядок, і це дуже приємно. Я почала обстеження, хоча і трошки воно затягнулося, не всі лікарі знають, як все треба робити. За цей час я отримала багато обстежень. Дійсно, у кожній сфері є людський фактор.

Після того, як я лікувалася під час хвороби, я зрозуміла, що я щаслива людина, тому що я почала сприймати це життя просто всіма клітинами, просто очі … все, що можна … Мене не турбує, яка погода на вулиці, мене не турбує, який сезон. Мене не турбує абсолютно нічого, окрім війни, звичайно, і втрат, тому що я дуже люблю свою Україну, я люблю Київ, я киянка, я піша на Майдан саме у той період, коли я закінчила лікування. І я вийшла тоді саме тому, що я хотіла, щоб люди мали можливість лікуватися.

Ідея створити фонд виникла у мене давно, тому що, коли я стикнулася сама із хворобою, я почала шукати якусь фінансову допомогу, і тому що я маю широке коло друзів і подруг по всьому світі, я знаю, що там дуже багато організацій, які допомагають, але збором коштів вони займаються тільки, щоб просувати науку.

І я стикнулася з тим, що дорослій людині допомогти майже нема можливості, окрім твоїх рідних чи друзів. Я тоді побачила, знаєте, я така більш менш сучасна жінка, я активний користувач соцмереж, і це мені теж допомагало зібрати кошти, але я весь час бачила людей у звичайних лікарнях, які далекі від соцмереж, які не мали навіть сучасного телефону. Вони не розуміли, коли отримували інформацію про свій діагноз, на якій вони стадії. Вони вже думали, що помирають, а коли у  лікарні ще озвучували схему лікування та кошти, то людина просто йшла і плакала.

Ми усі перед хворобою рівні, і в державі має бути доступ до лікування

Одного разу я отримала дзвінок і мені озвучили план лікування на тиждень, це була приватна лікарня, яка не надає безкоштовних послуг, мені сказали вартість, я погодилася прийти, хоча сама не знала, що я буду. І мені назвали суму, що я мала сплатити за цей раз, у сотні разів меншу, ніж ту, що я очікувала, оскільки я отримала знижку на ці ліки від фармкомпанії. Тоді я зрозуміла, що я маю продовжувати боротьбу, і я маю зробити організацію, яка буде допомагати жінкам, як не збором коштів, то хоча б надією на те, що в принципі можна зібрати кошти, можна отримати лікування і безкоштовне, хоча б якусь частину, і об’єднати людей та впливати на державу.

Детальніше слухайте повну версію розмову у доданому аудіофайлі