На Хмельниччину з Київщини евакуювали коней майже втраченої аборигенної поліської породи
На Хмельниччину з Київської області переїхали семеро коней рідкісної поліської породи. Її відроджували ентузіасти громадської організації «Орелі» з хутора Щербаті Цуглі. Ще у січні через близькість кордону з Білоруссю тут почала наростати тривога, тому активісти вирішили частину коней перевезти на територію ландшафтного парку поблизу Малієвецького обласного історико-культурного музею.
У ландшафтному парку у селі Маліївці нещодавно збудували стайню. У ній мешкають семеро, на перший погляд, незвичних коней. Низькорослі, кудлаті тварини — це представники майже втраченої аборигенної поліської породи. На Хмельниччину, саме напередодні війни, їх перевезли із хутора Щербаті Цуглі, що неподалік Зони відчуження.
У січні перемістили сімох із 14 коней. Решту тварин вивезли на Житомирщину вже на початку квітня, щойно окупанти залишили село Прибірськ, де розташовується хутір. За цей час народилося ще троє лошат, розповідає активіст громадської організації «Орелі» Юрій Ягусевич:
«Саме село Прибірськ не постраждало, на відміну від інших сіл. Люди навіть не розуміють, як їм пощастило. Чому коней не можна лишити? На корми треба 300-400 тисяч, а їх немає. Там приїжджали туристи. А зараз туди ніхто не поїде. Мостів нема, і коли їх відремонтують — ніхто не знає».
Відродженням поліської породи активісти займалася протягом чотирьох років. Коней за певними ознаками відшукували у селах Київщини та Рівненщини і викуповували у селян. Люди, за словами Юрія Ягусевича, розлучалися з тваринами неохоче, адже ті корисні в господарстві й мають спокійну вдачу.
«Спочатку просто випадково натрапили на стару кобилу. Сподобалося, стало цікаво, що ж це за коні — настільки слухняні й хороші. Дізналися, що це місцева аборигенна порода, але нею ніхто не займається. Почали шукати спочатку самі. Але зрозуміли, що в кожне село заїжджати регулярно не вийде. Тому знайшли людей, які займаються кіньми на місцях. Вони шукали, а ми викуповували», — згадує Юрій Ягусевич.
Читайте також: У Гостомелі російські окупанти спалили стайню разом із кіньми
Для своїх переміщених на Хмельниччину підопічних активісти ще взимку закупили 700 тюків сіна. А про овес для коней подбали представники громадської організації «Малієвецька спадщина» та місцевого історико-культурного музею. Вони наразі й піклуються про своїх незвичних гостей, а також оплачують роботу конюха, каже директорка Малієвецького обласного історико-культурного музею Анастасія Донець:
«Порівняно з іншими кіньми, ці — невибагливі. Вони легко переносять холод й мороз, спеку й посуху. Дуже адаптовані до нашого клімату. Їм не обов’язково робити стайню. У нас вона є, але коні туди не заходять. До речі, саме на таких кониках воювали козаки».
У Маліївцях поліські коні завдяки своїй лагідній вдачі стали улюбленцями і селян, і переселенців, які тимчасово мешкають в історико-культурному музеї. Досліджуючи історію породи, активісти дійшли висновку: саме такі коні висотою 1 метр 30 сантиметрів були розповсюджені на території України ще 300-400 років тому, пояснює Юрій Ягусевич:
«Це перший крок від тарпана дикого, тобто перша ланка після приручення. Люди, звісно, щось змінювали. Але ці зміни мінімальні. Часто думають, що кінь у природі великий. Насправді, раніше він був такий же на зріст, як зебра».
Поки активістам з Київщини вдалося назбирати менше 20 поліських коней. Для реєстрації породи потрібно, щоб таких тварин було щонайменше сто. Тому селекція, на думку Юрія Ягусевича, має тривати й надалі. Частину коней з Житомирщини перевезуть у Маліївці, інші, ймовірно, вирушать на Закарпаття.
Світлана Русіна, Хмельницький, Громадське радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
