На окупованому Донбасі вже нема чого реінтегрувати — експолонений Станіслав Асєєв

На окупованому Донбасі вже нема чого реінтегрувати — експолонений Станіслав Асєєв

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» — колишній полонений, журналіст Радіо Свобода Станіслав Асєєв, який був звільнений в рамках обміну, що відбувся 29 грудня 2019 року

  • Станіслав Асєєв — колишній полонений бойовиків «ДНР», журналіст Радіо Свобода. Під псевдонімом «Станіслав Васін» працював журналістом в окупованому Донецьку. Він перебував у заручниках бойовиків так званої «ДНР» близько 2,5 років. Йому закидали шпигунство на користь України.
    17 серпня 2018 року телеканал «Россия-24» показав в ефірі програму, де на той момент утримуваний Асєєв нібито підтверджує, що працював на українську розвідку. Тоді бойовики вперше показали Асєєва з моменту затримання. 29 грудня 2019 року журналіста звільнили під час великого обміну утримуваними. Тоді з полону бойовиків повернулися 76 українців.

Ігор Котелянець: Чому, коли ви були журналістом у Донецьку, ви обрали саме такий псевдонім — «Васін»?

Станіслав Асєєв: Це не моя заслуга, а Сергія Гармаша з «Острову», оскільки, як тільки я починав свою публіцистичну діяльність, зокрема, працюючи з «Островом» він сказав, що псевдонім потрібний, адже я перебуваю на окупованій території. Також він сказав, що до цього треба поставитися серйозно, оскільки, можливо, я стану колись відомим, але я не став до цього ставитися так, і ми вирішили, що я буду просто «Васін».

Ігор Котелянець: Нагадайте, як відбулося ваше затримання, ув’язнення? Ми знаємо, що це сталося у 2017 році. Що цьому передувало?

Станіслав Асєєв: 11 травня 2017 року я почав робити репортаж для Радіо Свободи про так званий «день республіки», вийшов у центр Донецька, де мав зробити ряд фотографій. Там на площі Леніна мене зупинив патруль, попросив надати документи, мене обшукали, і протягом п’яти хвилин, поки ці поліціанти кудись дзвонили та звіряли дані мого паспорту, з’явилися співробітники «МГБ». Вони мене арештували, посадили в машину, наділи пакет на голову і відвезли на Шевченка, 26 — туди, де перебуває їхнє «міністерство». Із цього періоду розпочався мій полон, який тривав 31,5 місяці.

Ігор Котелянець: Вами зацікавилися, зважаючи на ваші статті, які виходили на Радіо Свобода?

Станіслав Асєєв: Саме так. Я працював там з 2015 року, і, як виявилося, мене шукали протягом півтора року.

Ігор Котелянець: Ви не відчували, що за вами стежать?

Станіслав Асєєв: Ні, не помічав, хоча намагався завжди відслідковувати ці моменти. Але тут дуже тонка межа, щоб не стати параноїком.

Ігор Котелянець: Ми були в дуже шоковому стані, коли побачили ваше інтерв’ю для телеканалу «Росія 24». На той час ви перебували в полоні приблизно рік. Приїхав так званий «журналіст» цього каналу, який вирішив зробити «супер ексклюзивне» інтерв’ю із полоненою людиною. Ми розуміли, що ви це інтерв’ю даєте під примусом. Що вони хотіли цим інтерв’ю показати? Вони самі кажуть, що Станіслав Асєєв — інтелігентна людина, і як же так сталося, що донбаський хлопець у переламний момент не підтримав Донбас, а підтримав Київ. Чи погрожували вони вам і чи попереджали, як потрібно і як непотрібно відповідати?

Станіслав Асєєв: Цьому інтерв’ю передувала низка подій. По-перше, це видання моєї книги. Журналісти об’єднали ряд моїх статей для «Дзеркала тижня», «Українського тижня», «Радіо Свободи» і видали в одній книзі. Це чомусь сильно зачепило «МГБ», мене спеціально вивезли з ізоляції, де я був, в їхню контору, показали саму презентацію, на якій був присутній Ігор Козловський — також колишній політв’язень. Цьому так само передувало і моє голодування, яке тривала всього п’ять днів, але, ймовірно, на «МГБ» йшов серйозний тиск. Вони мені прямо сказали, що нам потрібно з тобою закрити питання. По-перше, показати, що ти живий, здоровий, не голодуєш і взагалі ніякого голодування не було (вони зняли окремий сюжет, де можна було побачити, як я їм гречку, яку спеціально для мене зварили, бо ми такої їжі не бачили).

Що стосується інтерв’ю, то вони сказали бути мені максимально природнім та просто відповідати на питання, які буде ставити ця людина — Сладков. А питання начебто він буде ставити виключно по моїй карній справі. Тобто саму програму відповідей мені не прописували, мене ніхто не попереджав, що буде інтерв’ю. До мене приїхали опера «МГБ», сказали, що одразу буде просто розмова, а потім інтерв’ю, але коли мені наділи мені пакет на голову, відвезли до бібліотеки Крупської, де все і відбувалося, потягли прямо мене в цьому пакеті на останній поверх, я зрозумів, що не буде ніяких розмов, це одразу буде повноцінне інтерв’ю. Так і було.

До інтерв’ю цей «журналіст» поводив себе, як абсолютно адекватна людина, навіть спитав, чим він може мені допомогти. В самому ж інтерв’ю питання були дуже провокативного характеру, виходячи з задач, які поставило перед ним «МГБ» або якісь інші служби. Пороте там були і цікаві теми, які повністю всі вирізані. Вони стосувалися Чечні, Ігоря Козловського. Це все було видалено, проте наліплено фрагменти зі вбитими дітьми та кадри з ізоляції, де я утримувався.

Ігор Котелянець: Основною ідеєю цього інтерв’ю, як я розумію, було довести, що Станіслав є не просто людиною, яку затримали, а Станіслав є українським шпигуном? Коли ви говорили про шпигунство, ви казали щиро чи говорили те, що вони хотіли чути?

Станіслав Асєєв: Безумовно, другий варіант, тому що переді мною стояла така задача. Адже під великим ризиком була безпека моєї родини, в першу чергу, матері. Тому я мав робити все, що від мене залежало, аби це все виглядало максимально природно. Коли я відмовився давати інтерв’ю, вони казали, що влаштують мені «веселе життя» в ізоляції, не будуть включати мене до списків на обмін, проте все це на мене не діяло. Але коли розпочався шантаж стосовно моєї родини, коли вони сказали, що відправлять групу людей до моєї матері, яка живе в окупованій Макіївці, то я змушений був відступити. Мати прив’язана до дев’яносторічної бабусі, тому я навіть зараз не можу її фізично звідти вивезти. Тому моя задача була максимально правдиво зіграти ту роль, яка мені була відведена.

Коли я відмовився давати інтерв’ю, вони казали, що влаштують мені «веселе життя» в ізоляції, не будуть включати мене до списків на обмін, проте все це на мене не діяло. Але коли розпочався шантаж стосовно моєї родини, коли вони сказали, що відправлять групу людей до моєї матері, яка живе в окупованій Макіївці, то я змушений був відступити

Ігор Котелянець: Зважаючи на те, що ви відомий, як потім складалося ваше життя? Чи вносили вас до списків чи навпаки — гальмували цей процес?

Станіслав Асєєв: Ви маєте розуміти, що в ізоляції ви абсолютно не уявляєте, що відбувається навколо вас та інших людей. Дуже довгий час ми взагалі перебували в інформаційному вакуумі, а якщо навіть інформація і досягала нас з підконтрольної Україні території, то ми теж не могли бути ні в чому впевнені. Тому я не знаю, чи потрапляв я в ці списки, чи ні.

Ігор Котелянець: Ви в одному з інтерв’ю розповідали, що у полоні в Донецьку мали можливість декілька разів слухати українські радіостанції, і ви навіть пару разів ловили частоту «Громадського радіо».

Станіслав Асєєв: Саме так. Ця можливість з’явилася за рік мого утримання, коли мене перевели в іншу камеру і там було радіо. Це радіо ловило виключно місцеві «республіканські» частоти і російські. Але з певного періоду люди, які виходили на роботу, змогли дістати на «промзоні» підсилювач, і ми змогли ловити цілу низку українських хвиль. Зокрема, і вашу передачу вдавалося зловити на якихось частотах.

Ігор Котелянець: Тобто теоретично просто зараз у підвалах Донеччини і Луганщини нас можуть чути полонені?

Станіслав Асєєв: Ні, в підвалах точно ні, це було в камері. Та й тих людей, які знали, як це налаштовувалося, в ізоляції вже немає. Чи відомо це тим, хто зараз там знаходиться і чи є в них взагалі це радіо, я не беруся казати.

Ігор Котелянець: Але ви знаєте, що вони зараз відчувають, і якої, можливо, інформації чекають. Якщо б ми знали, що вони нас зараз чують, що б ви їм сказали?

Станіслав Асєєв: Якщо вони нас просто чують, цього вже достатньо, бо це величезна психологічна підтримка, що про вас не забувають, про вас постійно говорять. А безпосередньо цим людям я хочу сказати, що, наприклад, зі свого боку я роблю все, що від мене залежить для того, щоб обмін відбувся якомога більш якісно, щоб всіх внесли до списків, адже до цього питання є велика кількість зауважень. Я зі свого боку роблю все, і сподіваюся, що і інші люди, які до цього мають відношення, також.

Ігор Котелянець: Станіславе, ви на свободі вже майже півтора місяці і одразу занурилися в громадське життя. Ви дуже активно даєте інтерв’ю, у вас були вже міжнародні поїздки, виступи. Перед ким ви виступали, яку думку намагалися донести і чи почули вас?

Станіслав Асєєв: В мене немає вибору, оскільки я розумів, що до мене буде прикута увага після обміну, і я не міг собі дозволити зникнути з інформаційного простору та нічого не робити для людей, які залишаються на підвалах. Тому протягом місяця я знаходжуся в такому постійному інформаційному турборежимі.

З публічних виступів я мав змогу виступати поки що тільки в Страсбурзі на ПАРЄ, там я мав можливість поспілкуватися з депутатами ПАРЄ, правозахисниками, і донести інформацію про те, наскільки в критичній ситуації знаходяться люди на окупованій території. Що вони не просто сидять і чекають обміну, що в тих місцях, які «відносяться» до юрисдикції «МГБ», там роблять з ними все, що завгодно. Коли людина потрапляє в більш-менш «офіційне» місце – СІЗО чи табір, там до нього вже ставляться більш-менш по-людське. А на підвалах ситуаціях критична, і її треба оперативно вирішувати. Це я і намагався донести в Страсбурзі.

Коли людина потрапляє в більш-менш «офіційне» місце — СІЗО чи табір, там до нього вже ставляться більш-менш по-людськи. А на підвалах ситуаціях критична, і її треба оперативно вирішувати

Із непублічних зустрічей, це дві зустрічі із паном президентом. Перша — зовсім коротенька одразу після звільнення, вона тривала буквально 5-7 хвилин, і ми домовилися про іншу зустріч. Друга — тривала вже хвилин 20, була більш предметною, але, на жаль, жодне з тих питань, яке було підняте тоді з президентом, поки не просунулося ні на сантиметр.

Жодне з тих питань, яке було підняте на зустрічі з президентом, поки не просунулося ні на сантиметр.

Ігор Котелянець: А які це питання? Ви намагалися передати якісь списки?

Станіслав Асєєв: Так, списки я передав, і президент сказав, що це дуже допоможе. Решта питань так чи інакше стосувалися Донбасу і вони дуже чуттєві для того, щоб їх озвучувати у прямому ефірі. Це стосується і людей, чий стан на той момент був критичний і залишається таким і нині. Можливо, якісь зсуви в цих питаннях і є, але мені про це не повідомляється. Тому на сьогодні я прогресу тут не бачу.

Найближчим часом відбудеться Мюнхенська конференція, куди мене запросили, і там я теж сподіваюся підняти тему Донбасу з людьми, які на щось впливають.

Ігор Котелянець: Ви неодноразово говорили про те, що медійність людей, які перебувають в ув’язненні, в полоні, спрацьовує на те, що в них з’являється більше шансів, щоб скоріше повернутися на контрольовану територію з полону. Якщо це так, чи хочете ви розказати про когось, хто зараз залишається в полоні, але, можливо, не є достатньо медійним?

Станіслав Асєєв: Ця думка не зовсім вірна. Насправді таки публічний розголос може загальмувати ваш обмін. На моїх очах були приклади, коли люди, про яких ніхто нічого не знав, вже звільнялися, а я продовжував сидіти. За рахунок того, що ваша ціна підіймається, цей торг може тривати по відношенню до вас дуже довгий час.

Проте, з іншого боку, є люди, які пропустили вже два обміни, і приховувати їх прізвища немає сенсу. Це, наприклад, Євген Ставцев, брати Хараберюші, Валерій Матюшенко, Олександр Пастернак. Я сподіваюся, що ці люди потраплять в цей великий третій обмін. В тих списках, які я передав, я окремо відмічав тих людей, які сидять вже декілька років. Їхні імена і так на слуху, тому я можу їх називати. Але якщо інформаційно підсвічувати когось точково, то тут ще питання — добре це чи погано. Це точно добре, тому що це збереже ваше здоров’я і ваше життя в тих місцях ізоляції, і ставлення до мене було більш лояльним, ніж до інших полонених, але, з іншого боку, виникає питання – наскільки скоро вас звільнять після цього.

Ігор Котелянець: Які у вас плани на майбутнє?

Станіслав Асєєв: Зараз план тільки один — написати книгу про ізоляцію. Журналістикою чи публіцистикою я зараз не займаюся, єдине, що на «Радіо Свобода» виходять окремі глави книги, які я написав у полоні. У подальшому я також планую зосередитися на цій темі, адже вона важлива і в загальнонаціональному масштабі. Адже якщо книга вийде на західному ринку, то західний читач зможе зрозуміти, що ж насправді відбувається в Донецьку. Адже якщо хтось думає, що «Донецька народна республіка» — це працюючий драмтеатр, виставки, філармонії, то це далеко не так. Є цілий підземний світ, про який мало хто знає.

Якщо хтось думає, що «Донецька народна республіка» – це працюючий драмтеатр, виставки, філармонії, то це далеко не так. Є цілий підземний світ, про який мало хто знає.

Ігор Котелянець: Чи вірите ви в реінтеграцію Донбасу?

Станіслав Асєєв: Ні, не вірю. Із моєї точки зору, там вже немає чого інтегрувати. Проте, наскільки я можу розуміти, Офіс президента налаштований інакше. Тому тут треба дивитися на те, що буде відбуватися і на яких умовах. На мою думку, ця територія вже втрачена.

 Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США.

картинка до дисклеймера

Останнi новини