«На слабких відпрацьовують незакриті гештальти». Як поліція і медики ставляться до наркозалежних людей?

«На слабких відпрацьовують незакриті гештальти». Як поліція і медики ставляться до наркозалежних людей?

Слухаємо історію героїні Марини, яка не може всиновити дитину через те, що поборола наркозалежність і стоїть на обліку в наркологічному диспансері. А адвокатка і членкиня Асоціації жінок-юристок “ЮрФем” Оксана Гузь коментує ситуацію та наводить інші приклади дискримінації наркозалежних жінок: в поліції, медицині, в навчальних закладах їх дітей тощо. 

Марина: Я употребляла наркотики с 15 лет, и сейчас 9 лет я нахожусь на заместительной терапии. Так произошло, я сама не могу родить ребенка. Раньше я не видела в этом смысла, потому как я была в употреблении и не считала, что я могу быть хорошей мамой. Сейчас у меня на протяжении долгих лет стабильная работа, одна и вторая, у нас с мужем есть небольшой бизнес. Я стабильна, и, как любая женщина, мечтаю стать мамой. И очень люблю детей. Но родить сама я не могу по здоровью. Есть варианты или усыновления, или ЭКО. Я знаю, что есть много деток без родителей, поэтому мы рассматриваем усыновление в том числе. Я обратилась за помощью, потому как я стою в наркодиспансере на учете. Я узнавала: когда ты хочешь усыновить ребенка, одна из справок – состоишь или не состоишь на учете в наркодиспансере. Пока мы не дойдем до позитивного результата, я не остановлюсь. Так как мне 37 лет. Я этого очень хочу.

В студії адвокатка, членкиня Асоціації жінок-юристок “ЮрФем” Оксана Гузь.

Оксана Гузь: Я хочу окремо подякувати Марині, тому що прийти з такою проблемою і погодитись відкрито говорити про те, що така проблема є в цій країні – для мене це дуже сміливий крок.  Якщо ми говоримо про перспективи справи, як часто такі справи бувають в Україні – я не знайшла в реєстрі жодної. Можливо, таке і було, просто в судових рішення не відображалось. 

Проблема в нормативній базі. В цьому переліку документів є висновок лікарів, серед яких інформація про те, чи перебуває людина на психіатричному або наркологічному обліку. Марина перебуває. Десь там знизу трьома крапочками позначено, що “якщо людина перебуває 5 років, все добре, то лікар-нарколог може видати інший висновок”. Але я ще не зустрічала жодного чиновника, який б по-людськи ставився до наркозалежних людей. 

Лариса Ленисенко: З якими ще проблемами, порушеннями прав і свобод стикаються наркозалежні люди?

Оксана Гузь: Проблеми такі, які ж в нас, просто помножені на те, що вони можуть виникати лише тому, що людина наркозалежна. Не прийняли на роботу, вигнали з роботи, прискіпливе ставлення в школі до дітей, спроби відібрати квартиру у зв’язку зі статусом. 

Я з великою повагою ставлюся до поліції. Але, на жаль, не так далеко нова поліція пішла від старої в ставленні до наркозалежних людей. Це ті ж самі провокації на злочин, палична система, коли потрібно щось розкрити і краще я умовно до “наркомана Васі” прийду, скажу “треба”, ніж буду розкривати злочин. 

Якщо говорити про молодих хлопців і дівчат, які приходять на службу до патрульної поліції, в них все одно є в голові стереотипи. Вони не говорять “наркозалежні”, для них це “наркомани”. Це визначення, яким керується багато хто. Це якась не зрозуміла людина в кєпочці, розбовтана походка, десь ввечері щось там ховає. Коли в них запитуєш, вони малюють приблизно таку людину, як її уявляла б я, якби я не працювала з цими людьми. Позбутися цих стереотипів можна лише тоді, коли починаєш працювати з живими людьми, намагатися зрозуміти в тому числі, чому так сталося. 

Лариса Денисенко: Звідки витоки цього явища? 

Оксана Гузь: Всі говорять, що наркотики – це погано, наркомани – це зло, тому що вони є, вони заважають, шкодять. Плюс немає можливості спілкуватися з цими людьми, розбиратися в проблемі. І так. «Я не будучи наркозалежною людиною, маючи на плечах погони, маючи владу – мені так добре. Я на цій більш-менш слабкій людині можу відпрацювати якісь свої не закриті гештальти». З приводу наркозалежних – я не відкрию ні для кого секрет, в поліції є наркозалежні, є люди, які стоять на замісній підтримувальній терапії, але їх їхні друзі підртримують, тому що не всі знають про це. 

Лариса Денисенко: Чи існує насильство по відношенню до наркозалежних жінок, чи жінки відчувають на собі більше проявів насильства в родині і з боку поліції? 

Оксана Гузь: Я думаю, це є, бо наркозалежна жінка, крім того, що отримує насильство як жінка просто, якщо її партнер приносить їй вуличні наркотики, або не дозволяє йти на замісну терапію, вимагаючи за це сексуальні послуги, вона не може від цього відмовитись, тому що це неможливо для неї. Їй погано настільки, що вона готова погодитись на будь-що. Те ж саме з поліцією, військовими. Якщо жінка має якийсь вразливий статус, якщо наркозалежність, якщо не отримувати нормальну медичну допомогу – це те, що говорять в народі “ломка”, людина погодиться будь на що. 

 Наркозалежність може стати підставою для позбавлення батьківських прав. Є різні матері, є різні батьки, і ми розуміємо, що наркозалежні люди можуть бути гарними батьками, вони можуть робити все для того, щоб їхня дитина росла і розвивалася, як ровесники. Але зловживання може бути. І погроза “ми позбавимо вас батьківських прав, якщо ви не…” –  вона дуже реальна і серйозна. 

Якщо ми говоримо про медичних працівників – перше, що приходить в голову, це з розмов з медпрацівниками: “якщо це наркозалежна людина, значить вона ВІЛ-позитивна. О боже, я, як лікар, не можу нічого зробити”. Я знаю випадки, коли наркозалежні жінки зверталися до лікарів мікросудинних хірургів, операція на венах, банальна, а їм відмовляли. «Тому що ти наркозалежна, ми не будемо того робити». Вагітність – теж дуже серйозний крок. Є лікарі, які говорять про те, що “якщо ти наркозалежна, перебуваєш на програмі замісної підтримувальної терапії – тобі треба робити аборт”. “Ми не будемо замінювати препарат”, або “ти не народиш”, в Києві є лише один пологовий будинок, в який приймають наркозалежних. 

Лариса Денисенко: Якщо говорити про збереження персональних даних, хто має право на доступ до цієї інформації?

Оксана Гузь: Мені відомі такі випадки, коли до медичного закладу, де люди отримують замісну-підтримувальну терапію, приходить представник поліції, просить дані всіх пацієнтів і пацієнток, і вони дають. Йому навіть не потрібно пояснювати навіщо, він сидить і переписує це. Інформація про те, як медсестра або лікар розповіли десь в родині, що, умовно кажучи, юристка держадміністрації звернулась – це розкажуть. Тому що це “цікавинка”. Тому люди, як правило, можливо, навіть не звертаються за медичною допомогою. 

Повну версію розмови слухайте в подкасті за посиланням. 

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».

Останнi новини