«На війні я пережив найстрашніший день і отримав найбільший подарунок у житті»: як фонд «Повернись живим» допомагає Рустаму Мустафаєву та іншим бійцям захищати Україну

Коли почалася війна на сході України, Рустам Мустафаєв змінив діджейський пульт у Дніпрі на зброю в зоні ООС (операції Об’єднаних сил — від 30 квітня 2019 р. — Прим. ред.). За три з половиною роки служби в армії він захищав Україну в Пісках під Донецьком, в Авдіївській промзоні, в Луганській області, пережив найстрашніший день у житті і повернувся з війни людиною з загостреним відчуттям справедливості. За цей час Рустаму довелося бути кулеметником, водієм-механіком БМП, командиром бойової машини, оператором безпілотників. Саме безпілотникам і тепловізорам, якими зокрема допомагає армії фонд «Повернись живим», зобов’язані життями тисячі українських бійців.

 У спецпроєкті «Допомога що треба» в рамках програми Rozetka* з підтримки благодійних фондів розповідаємо, як фонди з усієї України допомагають своїм підопічним.

 

До Майдану я був діджеєм у Дніпрі.

Влаштовував свята, запрошував музикантів. Війна змінила все. Зараз вважаю, що до війни я марнував своє життя.

 Під час Майдану я закинув діджейство.

Разом із волонтерами ми зробили сайт для обміну інформацією та розшуку близьких. Після окупації Криму, коли з’явилися перші переселенці, ми використовували цю платформу, щоб кримчани, які переїхали на материк, могли швидко знайти собі житло.

 Коли на схід України прийшла війна, ми почали допомагати армії.

Збирали гроші, відвозили якісь речі. Щоразу, коли приїжджав у зону бойових дій, я дивився на пацанів, моїх ровесників і молодших за мене, і розумів, що моє місце серед них. Так я став контрактником.

 Найстрашніший день за весь час служби?

Я тоді узяв занадто велику вагу під час розвідки: кулемет, магазини до нього, аптечку. З усім цим потрібно було переплисти річку — дуже близько до сепарських позицій. Поки перепливали, мене схопила судома. Я ледь не потонув. Будь-якої секунди з-за бугра міг вилізти терорист і побачити нас у бінокль. І все — ми на воді, не можемо відповісти. Ці сорок хвилин були найбільш жахливими за весь час моєї служби.

 Одного разу командир заніс коробку і, посміхаючись, сказав: «Вам подарунок». Виявилося, що фонд «Повернись живим» прислав нам новенький квадрокоптер і запасні батареї. Цей подарунок був безцінним. Безпілотники дозволяють дізнаватися, що відбувається на позиції противника, яке у нього озброєння. Маючи точні координати цілі, наші мінометники миттєво відповідали.

 Потім хлопці з фонду «Повернись живим» привозили нам тепловізори.

З їх допомогою ми стежили за кожним кроком противника. Навіть якщо з окопу викидають землю лопатою, ти це моментально бачиш на екрані. Це дало нам можливість, не ризикуючи життям, за секунду обчислювати, звідки йде вогонь.

 Між тими, хто воював, і тими, хто не знає, що це таке, пролягла прірва нерозуміння. Пам’ятаю випадок: між двома контрактами я працював у Veterano Pizza в Дніпрі. Якось викликав таксі, водій під’їхав не до входу, а зупинився за рогом. Я питаю: «Чому ви боїтеся під’їжджати?» А він: «П’яні атошники гранати викидають із вікна». Люди вірять, що в центрі міста хтось із тих, хто воював, може напитися, дістати гранату з кишені і викинути її з вікна.

 Я хотів би повернутися до музики, але не раніше, ніж війна закінчиться.

Всі ці п’ять років я за пульт навіть не ставав. Ніби й хочеться, але не можу собі цього дозволити.

 Я повернувся з війни іншою людиною.

Напевно, з загостреним відчуттям справедливості. Раніше я міг пройти повз, навіть уваги не звернути. А зараз вже зупинюся і почну діяти.

 *Завдяки платформі Rozetka для благодійних фондів БФ «Повернись живим» заощаджує кошти на придбанні товарів. Більше про платформу «Допомога що треба» можна дізнатися за посиланням: https://rozetka.com.ua/ua/charity_platform/

 Автор — Михайло Кригель