Напади на активістів залякують громадян, це початок Росії — Масі Найєм

За останній рік в Україні зафіксували понад 50 нападів на громадських активістів. Про те, чому розслідування справ Катерини Гандзюк, Олега Михайлика та інших може затягнутися та чим це загрожує, говоримо з юристом, громадським діячем, одним із організаторів акції «Ніч на Банковій» Масі Найємом.

Довідка

Катерина Гандзюк — виконувачка обов’язків керуючого справами Херсонської міськради та місцева активістка. 31 липня невідомий облив її сірчаною кислотою, коли вона йшла на роботу. Гандзюк отримала опіки 30% тіла, вона досі перебуває у лікарні. Поліція розпочала провадження за статтею про замах на вбивство, вчинений із особливою жорстокістю, та затримала п’ятьох підозрюваних. Замовника нападу на Гандзюк поліція не встановила. 26 вересня Гандзюк вперше заговорила на камеру після нападу, записавши відеозвернення.

Олег Михайлик — очільник одеського осередку партії «Сила людей». 22 вересня невідомі стріляли в нього в Одесі. Зранку того дня Михайлик разом із представниками правих організацій брав участь у протесті проти будівництва на території пляжу Ланжерон. У«Силі людей» пов’язують напад на активіста з його публічною критикою міського голови Одеси Геннадія Труханова. Поліція кваліфікувала напад на Олега Михайлика як замах на умисне вбивство. Підозрюють трьох осіб, їх взяли під варту.

— Що дає підстави говорити про системність нападів на активістів?

— Про це говорить декілька речей. По-перше, ті, на кого нападають – це зазвичай проукраїнські активісти, ті, хто заважають тим чи іншим маленьким мафіям або порушувати закон, або бути причетними до корупційних схем.

По-друге, замовники тих чи інших нападів дивним чином не знаходяться. І виникає таке відчуття, що захищають не активістів, а замовників. У нижчих колах правоохоронних органів усі дії направлені на захист тих замовників. Шляхом саботажу, знаходження підозрюваних, які не причетні до цієї справи.

— Ці напади мають на меті фізично усунути активістів, а не просто залякати: згадаємо напад на Катю Гандзюк або постріли в Олега Михайлика. І в усіх регіонах ці напади не розслідуються. Чи можна говорити, що це саботаж не на регіональному рівні, а на рівні цілої країни?

— Є певні правоохоронці, які хочуть розслідувати ці справи. Але правоохоронні органи не раз давали сигнали на нижчі ланки про те, що нерозслідування таких нападів не каратиметься. Наприклад, напади на Катю Гандзюк кваліфікували як хуліганство. І це не через тупість та недолугість, а через страх, адже якщо назвати речі своїми іменами – замах на вбивство – наслідки можуть бути неприємними для самих правоохоронців.

Коли правоохоронці побили художника, який малював трафарет о 15:00 у Львові, і цей художник поранив поліцейського, через три дні цього правоохоронця нагороджують квартирою, а хлопців затримують (У серпні 2018 року один із двох активістів організації C14, які малювали графіті «Хто замовив Катю Гандзюк» у Львові, поранив ножем капітана поліції Володимира Костомаху. Чоловіки стверджують, що захищалися від невідомих та не знали, що це поліцейські. Пізніше одного з них арештували — ред.). Це сигнал. Дивіться, є проблема з Катериною Гандзюк, справу якої обіцяють розслідувати. Суспільство заспокоїться після цих обіцянок. А тим часом нічого розслідувати не будуть.

— Можливо, йдеться не конкретно про ці дії, а взагалі про правоохоронну систему, яка будь-які злочини не розслідує так, як хотілося б?

— Зауважу, що наш президент публічно жодного слова не сказав про ці напади, хоча він є гарантом Конституції. І тільки тоді, коли вже стався останній напад в Одесі, омбудсмен Людмила Денісова написала єдиний пост у Facebook. На мою думку, проблема в тому, що мовчить не тільки президент, а ми всі мовчимо. Тобто питання не в тому, що щось неефективно роблять правоохоронні органи, а в тому, що суспільство не тисне на них. Якщо ми замовчуємо якісь проблеми в державі, вони просто розквітають.

— Ви сказали про тривожний сигнал. Він свідчить про те, що якщо влада усуватиме активістів, то почуватиметься вільніше?

— Усунути активіста – це півбіди. Таким чином відбувається залякування будь-якого активного громадянина. Це початок Росії. Йде війна на два фронти, як у Російській Федерації. Перший фронт – боротьба з журналістами на приклади пані Седлецької (редакторка і ведуча програми розслідувань «Схеми» Наталка Седлецька, до телефону якої отримала доступ Генпрокуратура — ред.), другий фронт – боротьба з активістами.

— Розкажіть про акцію, яка відбудеться на Банковій (вулиця Банкова в Києві, де розташована Адміністрація президента — ред.) ввечері 27 вересня?

— Ця акція направлена на те, щоб привернути увагу суспільства на те, що напади скоєні на 53-х активістів. Це не є випадковістю. Ці 53 людини не відрізняються від звичайних людей. Виходить, що будь-хто, хто вийде і скаже «так не можна», може опинитися під прицілом. Коли ви починаєте захищати свої права, ви стаєте активістом. Акція говорить про те, що це стосується кожного. І пан президент зобов’язаний відреагувати на такі напади.

Я знаю, що завтра будуть намагання нас кудись завести поговорити разом з якимись радниками президента, але це не стосується лише співробітників апарату президента, це стосується конкретно президента. Він зобов’язаний вийти і сказати хоча б щось.

— Ви вірите, що подібні акції – це дієвий інструмент?

— Це єдиний інструмент, який у нас залишився. Тому що всі юридичні механізми застосовуються адвокатами цих активістів. Але вони саботуються, і момент покарання замовників затягується. А в цей час відбуваються речі, які вже не повернеш назад. Подивіться на Катю Гандзюк – це вже на все життя, і виправити це не можна ніколи. Ми не хочемо, щоб це повторилося. Або сталося, не дай Боже, якесь вбивство.

Повну версію можна прослухати у доданому звуковому файлі.