Наразі всі органи державної влади і силові структури не є українськими по суті — Шумков

Олександр Шумков — звільнений політичний в’язень, військовослужбовець. 17 серпня 2017 він не повернувся після служби додому, а у вересні Олександра виявили в російському СІЗО. У РФ його звинуватили в участі в організації «Правий сектор». У грудні 2018 року Севський суд Брянської області РФ засудив Шумкова до чотирьох років колонії загального режиму. Олександр повернувся в Україну 24 грудня 2020 року не за обміном, а оскільки закінчився його термін ув’язнення.

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Ігор Котелянець: Олександре, ти вже два тижні на волі. Які ці два тижні? Із ким ти зустрічаєшся? Що ти робиш? Що відбувається?

Олександр Шумков: Здається, що все, що було — це якийсь сон, ніби вийшов з дому і повернувся. Зараз на волі, по-перше, проводжу час зі своєю родиною, з друзями у рідному місті, приходжу до тями і поступово планую кроки на своє майбутнє життя.

Наталія Каплан: Що це за кроки?

Олександр Шумков: Побачите пізніше, не буду повністю відкривати таємницю.

Ігор Котелянець: У тій же Брянській колонії, де перебував і ти, відбував своє «покарання» і Володимир Балух, який вийшов у 2019 році за обміном. Чи не плануєш ти з ним зустрітися?

Олександр Шумков: Так, у нас зав’язалися дружні стосунки, і я, звісно, хочу його побачити якомога швидше. А познайомилися ми з ним не у Брянській колонії, а в колонії Тверської області міста Торжка. Спочатку ми не бачилися, просто спілкувалися під час нашого перебування на карцері в різних камерах. Пам’ятаю день, коли його вивезли на обмін. У той день він ще не знав, куди його вивозять, він просто прокричав, йдучи тюремним коридором: «Сашко, мене везуть на етап, не знаю, куди. Коли у тебе буде адвокат, одразу дай йому знати про мене». Він не знав, куди його вивозять.

Наталія Каплан: А чи вдавалося вам спілкуватися у тюрмі?

Олександр Шумков: Так, вдавалося. На той період я і Балух сиділи в БУРі (Барак усиленного режима — ред.). Він складається із камер штрафного ізолятора і одиночних камер. І там вдавалося спілкуватися. Є тюремний спосіб спілкування — «через гофру», через каналізацію, або просто внаглу перекрикувалися через коридор, коли впритул кричиш через тюремні двері.

Ігор Котелянець: Тут в Україні відбувається багато подій навколо теми звільнення, обмінів, необхідності підтримки політв’язнів. Як це виглядає зсередини в’язниці? Що до тебе доходило, як ти бачив цю боротьбу і чи вона якось реально впливала на ставлення, можливо, з боку адміністрації чи на якісь побутові речі? Бо ми весь час отримували інформацію, що тебе постійно кидають в ШІЗО.

Олександр Шумков: Тут треба деталізувати і розказати в двох словах про моменти життя на таборі. Так, спочатку по прибутті у колонію міста Торжка я відчував дуже серйозний пресинг на себе — як фізичний, так і моральний. На так званій «прийомці», коли ти тільки приїжджаєш у колонію, було і фізичне побиття, і я одразу з «прийомки» потрапив до карцеру за відмову взяти ганчірку і протерти підлогу у кабінеті працівників колонії. Це в них іде такий відбір: для себе вони визначають, хто буде підпорядковуватися тюремному режиму, хто не буде. Пізніше цей пресинг послабився, але послабився він завдяки підтримці ззовні — підтримці адвокатів, підтримці громадськості, підтримці українського консула, який мене відвідував. Тобто адміністрація і російська влада бачила, що Україна про мене не забуває. І я прекрасно розумів, що Україна про мене не забула, завдяки небайдужим громадянам, котрі тиснули на наші органи державної влади.

• Адміністрація і російська влада бачила, що Україна про мене не забуває

Наталія Каплан: Людмило, а що було найважчим за час, поки ваш племінних перебував за ґратами?

Людмила Шумоква: Це взагалі важко. На той час ти нічого не відчуваєш, тому що постійно щось намагаєшся робити. Найскладнішим був період, коли людина просто вийшла з дому і зникла. І ти просто не знаєш, чи живий він взагалі.

Ігор Котелянець: Сашко, у 2017 році ти просто зник. Зі ЗМІ всі дізналися, що зник член «Правого сектору», який колись в якийсь проміжок часу був охоронцем лідера «Правого сектору», тобто політичний мотив був очевидний. Так що сталося в той момент — це було викрадення чи щось інше? Хто це робив, навіщо, яка була кінцева мета?

Олександр Шумков: Це була підстава, в яку я, на жаль, потрапив, бо мав необережність довіряти деяким людям. Підстава з подальшим викраденням. Це була зрада одного із чинних на той момент українських військовослужбовців, який, швидше за все, був завербованим агентом російських спецслужб. Наскільки я знаю, була заведена кримінальна справа з цього приводу. Вважаю, що деякі цікаві моменти потрібно розповісти правоохоронним органам рівня СБУ.

• Мені потрібно розповісти СБУ деякі цікаві моменти

Зараз чекаю зустрічі з цими правоохоронними органами, аби доповісти їм певні ситуації і дізнатися, на якому етапі йде розслідування. Адже, на жаль, як я зрозумів, моє викрадення сталося завдяки тому, що спецслужби Росії мають потужний плив на території нашої країни. І мають цей вплив і на сьогодні, і доволі на високих рівнях.

• Спецслужби Росії мають потужний плив на території нашої країни і сьогодні

Наталія Каплан: У перші дні в Росії, коли ви вже перебували у руках російських спецслужб, вам говорили, що ви сядете?

Олександр Шумков: Перші дні проходили катування. Катували з метою вибити певні зізнання. Тобто вони розуміли, що по екстремізму, по «Правому сектору», вони ітак мені «пришиють» справу, а їм треба було ще більше. Катували електричним струмом, протигазом без клапану, побиттям без синців — стандартний набір спецслужб.

Ігор Котелянець: Були різні версії, на кшталт того, що ти комусь, дуже високому, наступив на хвіст. Хтось писав, що ти цікава фігура і можна зробити велику політичну справу пропагандистську. Із чим ти пов’язуєш, що комусь знадобилося, щоб ти на деякий час сів у російську тюрму? Можливо, хтось хотів, щоб ти звідти і не вийшов.

Олександр Шумков: Певно, це був збіг оцих всіх факторів. Давайте подивимося на ситуацію очима ворогів України, очима ФСБ. Для них це був цікавий момент зробити галочку по затриманню колишнього активіста «Правого сектору». Також я дійсно наступив на хвіст деяким людям тут в Україні, і в мене є підозри, що вони пов’язані зі спецслужбами РФ.

Ігор Котелянець: Тобто виконують волю Росії, будучі військовими ЗСУ?

Олександр Шумков: Будучи при посадах у нас в Україні.

Ігор Котелянець: Ваша військова частина не запропонувала вам продовжити контрактну службу після звільнення?

Олександр Шумков: Я вже був у військовій частині і звільнився із лав ЗСУ. Так, мені пропонували укласти новий контракт, але я відмовився. Бо наразі всі органи державної влади, зокрема і силові структури, не є українськими по суті. І виконувати накази тих людей, які у 2014-м у році ходили по місту Херсон з «георгіївськими стрічками» і за моєю спиною казали — «для чого я поїхав на Донбас вбивати наших братів у складі «Правого сектору», я не збираюся. Щоб служити своїй державі, мені не потрібні ні погони, ні регалії, я і так своїми діями знайду спосіб служити своїй державі.

• Наразі всі органи державної влади, зокрема і силові структури, не є українськими по суті

Ігор Котелянець: Ти був членом «Правого сектору». Це націоналістична організація, де один за всіх, а всі за одного. Чому ми не чули ніяких заяв і ніякого захисту від ПС? Чи, можливо, вони були, але ми їх не чули?

Олександр Шумков: Важко пояснити. Так, я був членом «Правого сектору» і на сьогодні також розділяю ідеї українського націоналізму, ОУНівські ідеї. Чому не було офіційних заяв? Ну, можливо, тому, щоб не ускладнювати ситуацію, але підтримка від ПС була.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Видання цього матеріалу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проекту «Звільніть наших рідних», який виконує Громадське радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(-ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.

This publication was funded by the UK government as part of the project Release our relatives, implemented by Hromadske radio. The views expressed in this publication are those of the author(s) and may not coincide with the official position of the UK government.