Фото: Громадське радіо
Як нині живе мусульманська громада на Луганщині та чому навчають у відкритому нещодавно Ісламському культурному центрі? Журналістка Громадського радіо Валентина Троян поспілкувалася із керівником мусульманської громади Луганської області Тимуром Берідзе. Не оминули і стереотипи, з якими у повсякденному житті стикаються мусульманські жінки.
До війни у Луганській області працювало вісім мечетей— у Красному Лучі, Алчевську, Стаханові, Свердловську, Ровеньках, Брянці, Антрациті та Луганську. Нині всі ці міста окуповані. З 2014 року частина мусульманської громади із підконтрольної частини Луганської області втратила можливість регулярно відвідувати мечеть. Через проукраїнську позицію когось із людей можуть не впустити на окуповану територію, а комусь — взагалі загрожує арешт.
Саме ці обставини пришвидшили відкриття мечеті та Ісламського культурного центру у Сєвєродонецьку, пояснює імам Тимур Берідзе. Він же — керівник Ісламського культурного центру «Бісмілля».
До України Тимур приїхав більше 20 років тому через хворобу старшої доньки. Лікувати її була можливість або у Харкові, або у Санкт-Петербурзі. Для лікування доньки Берідзе обрав Харків, а оселився у Сєвєродонецьку, де на той час жив його брат.
Ідея створення мусульманської громади виникла у 2007 році, коли Тимур познайомився у Сєвєродонецьку ще з одним мусульманином. Щоб зареєструвати громаду, потрібно було десятеро людей — і з часом вони знайшлися.
Громада взяла в оренду маленьке приміщення і до певного часу цього вистачало. Про те, що Сєвєродонецьку потрібна нова мечеть та культурний центр стало зрозуміло у 2014-му, говорить Тимур Берідзе.
«Оскільки всі наші громади залишилися на окупованій території і у нас нічого не було: ні центрів, ні мечетей, то ми поставили ціль: якби не було важко, мати свою мечеть або Центр. Зараз перший поверх у нас виконує функцію мечеті, а другий поверх — функцію Ісламського культурного центру», — говорить імам.
Тимур Берідзе пояснює: мечеть — для духовної роботи (молитов, різних обрядів), а культурний центр — для суспільної, щоб люди більше дізнавалися про іслам та ісламську культуру. За його словами, представники мусульманської громади час від часу відчувають дію стереотипів.
«На собі не відчував. Но, якщо говорити про наш регіон, Луганську область, то більше це відчувають жінки. Якщо жінку побачать в ісламському традиційному одязі, хіджаб називається, то виникає проблема, тому що у суспільстві є ті, хто їх не сприймає. Було таке, що молода дівчина зайшла до маршрутки і люди зсувалися уперед із зауваженням: «Ось, вона зараз нас підірве!», — додає Тимур Берідзе.
Виникають проблеми у мусульманських жінок і під час пошуку роботи, а донедавна і з фото на документи.
«Була проблема сфотографувати у хустці для паспорту. Зараз ця проблема вирішена. У цьому році запрацював закон, який дозволяє», — говорить імам.
Щоб поспілкуватися із представниками громади, приходжу до Центру близько сімнадцятої. Тимур Берідзе знайомить мене їз Сувадом Тутничем. 28 років тому він приїхав до Лисичанська із Боснії та Герцеговини у відрядження. Але у його країні розпочалася війна, і відрядження затяглося більше, ніж на два десятка років. За цей час Сувад одружився, у нього народився син. Більше шести років він нічого не знав про своїх рідних, потім спілкування поновилося. Втім, Сувад не збирається залишати Україну, але щороку їздить до Боснії та Герцеговини.
Про те, що у Сєвєродонецьку є мусульманська громада, чоловік дізнався приблизно торік.
«Випадково я дізнався, що тут є наша громада. До цього на свято Байрам я двічі на рік їздив до Луганська. Потім через інтернет дізнався, що у нас, виявляється теж є», — говорить чоловік.
Сувад пояснює, чому відкриття мечеті та центру було необхідним для мусульман.
«Важливо. По-перше, я людина віруюча. Мені потрібно звертатися до Бога, молитися. Коли це робимо у центрі, то більша винагорода, коли молитва колективна», — додає Тутнич.
Окрім освітньої функції, Ісламський культурний центр виконує і волонтерську, говорить Тимур Берідзе.
«Я радий, що наш Центр виконує і волонтерську функцію для прихожан з окупованої території. Вони приїздять і ми надаємо можливість ночувати, годуємо їх. Допомагаємо, чим можемо. Приходять діти, яких треба нагодувати.
І, якщо ми знаємо один одного, вони, у першу чергу, приїздять до нас, тому що звертаються до знайомої людини. Їм треба допомогти, якусь адресу підказати. Буває, вони два-три дні стоять у черзі до органів соцзахисту. Вони витрачають час. А коли настав час молитви, куди людина піде? Він має прийти сюди, тому що у нас молитва 5 разів на добу», — додав імам.
Серед відвідувачів центру не лише мусульмани. Прийти сюди може будь-хто, кому цікава ісламська культура. Для дітей тут є курси англійської, арабської. Плануються і курси української мови.
Валентина Троян, Сєвєродонецьк, Громадське радіо