Емоційно найважче було, коли писали його батьків — оператор фільму про загиблого розвідника Яровця
Емоційно найважче було, коли писали його батьків — оператор фільму про загиблого розвідника Яровця
0:00
/
0:00

Емоційно найважче було, коли писали його батьків — оператор фільму про загиблого розвідника Яровця

Хмельницькі фрілансери журналістка Анастасія Сбродова та оператор Володимир Бобінський власним коштом створили фільм про наймолодшого українського командира роти глибинної розвідки Максима Яровця. 21-річний хмельничанин загинув восени 2016 року, підірвавшись на протипіхотній осколковій міні. Він посмертно нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня.

Анастасія Сбродова та Володимир Бобінський

Максим Яровець підірвався на міні російського виробництва МОН-50 неподалік Мар’їнки. У березні 2020 року в Україні його ім’ям назвали поїзд «Хмельницький-Лисичанськ». А тепер про нього зняли документальне кіно тривалістю годину. Автор ідеї — товариш загиблого та ініціатор перейменування потягу Владислав Бондар. Задум втілили журналістка й авторка сценарію Анастасія Сбродова та оператор і режисер Володимир Бобінський. Кіно створене без сторонньої фінансової підтримки.

«У фільмі дві сюжетні лінії. Перша — про самого Максима. Закадрового голосу нема. Розповідають його однокласники, батьки, його побратими. Починаючи з дитинства і закінчуючи днем, коли Максим загинув. Друга сюжетна лінія — наша поїздка на Схід. Ми хотіли показати, що війна триває, що там досі є обстріли, досі є військовослужбовці на Сході», — розповідає Анастасія.

Зйомки документальної стрічки стартували 17 серпня із Хмельницького залізничного вокзалу. Звідти знімальна група вирушила у подорож на Схід на поїзді імені Максима Яровця. Завершили процес на початку жовтня. За цей час фрілансери побували у Києві, Львові, Лисичанську, а також у прифронтовій зоні. В Авдіївці їм довелося засинати під звуки обстрілів. У Мар’їнці вони взяли інтерв’ю у військового, який розповів, що окупант порушує всі домовленості і застосовує заборонену зброю. Всього у кіно 15 спікерів. Серед них — військові 130-го окремого розвідувального батальйону, друзі Максима, його вчителька і батьки.

«Найважче емоційно було в Хмельницькому, коли ми писали батьків. Із технічної точки зору найскладніше — на Сході. Десь треба було хутко перебігти. Десь не можна було швидко йти, бо міни. До прикладу, небезпечно заходити на узбіччя дороги, а ми хотіли щось зняти», — згадує оператор Володимир Бобінський.

Одним із найемоційнішим моментів фільму автори вважають епізод у школі. Там відтворили зустріч однокласників з учителькою, яку зазвичай організовував Максим Яровець. Цього разу теж зібралися у класі, лише без Максима.

«Так само однокласники купили торт і ми зібралися в школі. Сиділи за партою, де сидів Максим, і пили чай з вчителькою. Насправді це був такий чуттєвий момент. Вчителька плакала, друзі плакали. Згадували про Максима. Тому що вони бачили, як він ріс, формувався як чоловік, як військовий. Хоч йому був 21 рік, він вже був дорослим і свідомим», — каже Анастасія.

Наразі фільм уже продемонстрували в одному з хмельницьких комунальних кінотеатрів, де стрічку переглянули 200 глядачів. Надалі кіно покажуть ще й у місцевому костелі під час панахиди за загиблими військовослужбовцями. Після чого автори розмістять свою роботу на Youtube у вільному доступі. Анастасія Сбродова наголошує: фільм не лише про Максима Яровця, а й про всіх захисників України — і загиблих, і живих. Фрілансери планують й інші проєкти, коротші за часом, але на таку ж тематику. І для цього шукають фінансування.

Світлана Русіна, Хмельницький, Громадське радіо

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини