«Не хазяїн свого слова».Чи вірив кінорежисер Олександр Довженко у власну пропаганду?

«Не хазяїн свого слова».Чи вірив кінорежисер Олександр Довженко у власну пропаганду?

Розповідаємо про те, як фільм “Визволення” висвітлював напад СРСР на Польщу і що про це думав сам сценарист

«Всюду убогость, бедность, придавленность»

Восени 1939-го року на землі Західної України, яку тільки-но захопила Червона армія, прийшли не лише війська та радянська адміністрація, а й пропаганда. Талановитого режисера і письменника, знайомого особисто зі Сталіним, відправили на Галичину знімати стрічку про “переможний похід проти гніту панської Польщі”. На той момент Олександр Довженко вже випустив сім повнометражних фільмів. За “Аероград” (1935) йому дали орден Леніна, а за кілька місяців до початку Другої світової на екрани вийшов “Щорс”, за який він у 1941-му отримає Сталінську премію. 

Протягом двох місяців група відвідувала Тернопіль, Добрушин, Галич, Станіславів, Коломию, Косів і Львів. Усюди, де побував Довженко, партійні органи збирали місцевих. Їм Олександр розповідав про “щасливе життя у Радянській державі” та “великого вождя Сталіна”, який нарешті “об’єднав” українців Заходу та Сходу в одну державу – УРСР. Цей мотив, до речі, постійно фігурує у його фільмі “Визволення”, який і став результатом цієї поїздки. Закадровий текст писав особисто Довженко. 

“Доблестные войска Красной армии с честью и славой выполнили свою освободительную задачу. Конец границе разделявшей братские народы. В городах и селениях поднимаются алые знамена…”, лунало з екранів усіх кінотеатрів країни. 

Виступає Олександр Довженко. Жовтень 1939 р.

Але чи вірив він у те, що писав? 

Дізнатися про це ми можемо з його щоденників та спогадів людей, які були у тій поїздці разом з ним. Так у донесенні оперуповноважений Чекалдикін у 1940-му розповідає про інші настрої Довженка: 

«Когда у нас едешь поездом, то нигде не встретишь радостных лиц, нарядного убранства. Всюду убогость, бедность, придавленность. А там все красочно, весело, приятно. Вообще наши ведут себя там плохо; в Западной Украине нас встречали в прошлом году изумительно, а теперь мы довели до того, что там ширится повстанческое движение. Гуцулов выселяли из пограничных районов, делали тысячи ляпсусов. Теперь то же самое повторяют и в Буковине. Хватают без разбора людей — правых и виноватых». 

А ось, що сам Довженко писав у “Щоденникових записах 1939—1956”:

«У 1939-му возз’єдналася Україна Східна і Західна…. Нарешті розідралося небо, попадали, зникли вороги. Сестри знайшли одна одну, збіглися близнята, крикнули од радості, заплакали, обнялися. Вибух півтисячолітньої приспаної правди був такий сильний, що на мить одну ніби освітив увесь світ. Притиснулися одна до одної і…. не зійшлися. Розімкнулися обійми, радість уступила місце розчаруванням, а потім гнівом і обуренням. Хтось сказав – сказано було, що треба гнобити, стріляти у спину, висилати, зневажати, плювати в душу, ганьбити, не прощати, нічого не простити! 

І розійшлись, скривавлені розмотовані, забуті богом, обдурені богом і людьми, на радість ворогам. Розірвались знову в ще більшій світовій трагедії, щоб більш уже ніколи не з’єднатись і зникнуть поодинцю в небуття [очевидно, автор має на увазі окупацію України нацистами у 1941-му році прим. ред.]». 

 

«Львов стал советским», радісно говорив закадровий голос у фільмі

«Чому ви так не любите і не поважаєте один одного?»

Подорожуючи Галичиною, Довженко не міг не бачити обережного або скептичного ставлення багатьох місцевих до приходу більшовиків. У липні 1942-го він пригадував такий епізод: 

«– Те, що ви нас не любите, а це ми почуваємо всією душею, нас не лякає. Ви думаєте, що ми націоналісти, буржуї, шпики, не знаємо марксизму і т.д., — сказав мені був якось у Львові один громадянин.

– А скажіть нам, чому ви так не любите і не поважаєте один одного? Ми це бачимо, і це нас лякає найбільше. Ми більш шануємо один одного, які б ми не були. А вас ми боїмося. Ми боїмося вашої гордості, пихи, фальші, ми боїмося вашої брехливості, окозамилювання і грубості. Нас лякає те, що ви не хазяїни свого слова, у вас нема почуття гідності, і ви не знаєте, що таке пошана до самого себе.

– Ми боїмося вашої роздвоєності і вашої звички до умовної неправди. Скажіть мені, чому в соціалістичній країні Рад ви так не шануєте і ненавидите один одного?».

У стрічці присутній і Микита Хрущов

У липні 1940-го картина вийшла на екрани, а у вересні її показали “врятованому народу” у Львові. Примітно, що на той момент радянська армія встигла “визволити”  українців ще раз. Тепер вже від Румунії, у якої забрала Бессарабію та Буковину. Саме туди Довженка влітку відрядили знімати черговий фільм. 

Повну версію фільму можна переглянути тут. А слідкувати за радянізацією Західної України на сторінці проекту у твіттері або за тегом #ww2українськийвідлік у фейсбуці.

Останнi новини