Незаконні дії силовиків на сході України: правозахисники презентували аналітичний огляд

Скарги на «гарячу лінію» можна було подавати з 1 квітня 2018 року. Дев’ять місяців роботи «гарячої лінії» дають змогу зрозуміти, з якими основними порушеннями з боку військовослужбовців та працівників поліції, Збройних Сил України, Національної гвардії, Держприкордонслужби та СБУ звертаються громадяни.

Подробицями поділився правозахисник Євген Васильєв, виконуючий обов’язки голови правління правозахисного центру «Поступ».

 

Про створення «гарячої лінії»

Почалося все це, як відомо, з 2014-го року. З першого дня я почав їздити на схід, я сам із Луганська, виїхав в 2014-му році. Їздив із організацією «Схід-SOS», з правозахисним центром «Поступ» – я до них приєднався навесні 2014-го. Спочатку займався гуманітарними питаннями. Під час поїздок я спілкувався з людьми, дізнавався про проблеми, пов’язані з силовиками. У 2014-15 люди дуже часто скаржилися на незаконні дії, на перевищення повноважень військовими.

У 2014-му році був повний хаос: ніхто не знав, хто ці люди. У військовій формі, з автоматами, але розпізнавальних знаків не було, були лише в одиниць. Люди не розуміли, хто це. Треба дивитися правді в очі, що наші військові порушували закон і щодо цивільних. Ми знаємо історії про «Торнадо», «Айдар». Я спілкувався і розумів, що це дійсно проблема.

Уже пізніше з моїм колегою Костянтином Рєуцьким ми вирішили організувати «гарячу лінію». Першого квітня ми запустили її. Перший дзвінок був не першого квітня, а аж 28-го. Наскільки я пам’ятаю, дзвінки були і до цього, але вони не були пов’язані з перевищенням повноважень силовиками. А 28 квітня вже був дзвінок по темі.

За дев’ять місяців «гаряча лінія» прийняла 449 дзвінків, станом на сьогодні їх 548

Ми зрозуміли, що «гаряча лінія» затребувана. Перший наш пост на сторінці правозахисного центру «Поступ» показав, що це хвора тема для людей. Була величезна кількість перепостів із інформацією про «гарячу лінію».

Ми опублікували номер, туди надходили дзвінки, ми їх фіксували. У нас не було завдання когось критикувати, зокрема силові структури. Наше завдання – фіксувати.

Ми фіксували дзвінки і намагалися відстежити подальшу долю людей, щодо яких були вчинені якісь незаконні дії. Ми консультували. Якщо людині, наприклад, хамили співробітники поліції – тут проста консультація. Якщо людину побили або було незаконне затримання неповнолітнього, що неодноразово фіксувалося, ми радили людині писати заяву в прокуратуру або в поліцію.

Тут ми теж стикалися з великою проблемою, тому що люди не були готові писати. Вони були готові повідомити про це, але не знали, що з цим робити далі. Ті справи, які не розслідувалися, не вносилися в ЄРДР, ми намагалися просувати. Формували кейси за цими, умовно кажучи, важкими справами й передавали до Головного управління Луганської, Донецької областей, якщо це не спрацьовувало, передавали далі, до Головного управління в Києві.

Про порушення на блокпостах

У 2014-15 році блокпости зводилися хаотично. Де хто захотів, там і поставив блокпости. Це і військові, і Нацгвардія, і поліція, і добровольчі батальйони. Зараз зовсім інша картина. Зокрема, говорю про поліцейські блокпости, – їх стало значно менше. На дві області не більше 30 блокпостів, вони обладнані. Навіть співробітники поліції зараз перебувають в нормальних умовах.

Тепер людям набагато комфортніше. І проблем стало менше, зараз вони іншого характеру. Якщо раніше люди з автоматами, силовики могли вимагати все, що завгодно, то зараз є купа наказів, розпоряджень, вони намагаються дотримуватися їх. Люди, які там проживають, знають порядок проходження блокпостів. Інший момент: ті, які ніколи не були в Луганській і Донецькій областях, не знають, як перетинати блокпости. На жаль, досі немає інформації: є загальна інформація, але вона не повна. Ми робили рекомендації, просили вивісити наказ Наєва щодо роботи блокпостів, хотіли розмістити свої інформаційні листівки. Але з приводу листівок нам сказали, що не можна, тому що є наказ, який не дозволяє це робити.

На блокпостах, які підпорядковуються Національній поліції України, стоять співробітники з інших областей, з усієї України. Я не знаю, чи проводять з ними якісь заняття, але людей привозять, розставляють на блокпостах, і вони не знають повністю всієї картини. Хтось їм сказав, що потрібно перевіряти телефони, IMEI. Ми не один рік з цим боремося, говоримо, що це незаконно. Людей просять вбити якісь цифри, потім показати цей номер. Вони пояснюють це так: «А раптом у вас вкрадуть телефон, а ми зможемо за цим номером знайти його». Сумніваюся, що вони будуть його шукати, але такі дії відбуваються. Я пам’ятаю, коли вимагали документи на ноутбук, на фототехніку. Це абсурд: немає такого закону, який говорить, що я повинен возити документи на техніку.

На Національну гвардію було найменше скарг – 1%

Найбільше скарг було на поліцію, тому що з поліцією можна зустрітися частіше. Вона і на блокпостах, і в містах, поліція перша приходить на допомогу. До Національної гвардії претензій від скаржників найменше.

Про насильство та катування

Ми описуємо історії в аналітичному матеріалі. Є одна з історій, яку я постійно розказую: в Біловодському районі Луганської області поліція приїхала до сім’ї, забрала батька, вивели десь у поле, на ферму, й вибивали з нього якусь інформацію. Зокрема, вони хотіли знати, хто продає зброю і наркотики. Ми взялися за цю справу, багато говорили з родиною, дізнавалися, чи будуть вони писати заяву, передали цей кейс у Головне управління поліції. Реакція була: одного звільнили, іншого позбавили якихось премій.

На цьому історія не закінчилася. Через певний час один, колишній на той момент, співробітник, один діючий  по черзі приходили до цієї родини й просили, щоб вони не писали заяву, пробачили їх. Через певний час нам подзвонила дружина цього чоловіка і сказала, що вони не псуватимуть їм життя.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.