«Незалежність і відновлення довіри у суспільстві — наші пріоритети». Інтерв’ю з членом Несторівської групи

«Незалежність і відновлення довіри у суспільстві — наші пріоритети». Інтерв’ю з членом Несторівської групи

Чи не змарнувала Україна можливість провести структурні зміни й вийти на траєкторію сталого розвитку? Які завдання в цьому напрямку виконуються, а які ще попереду? Про це поспілкувалися з членом Несторівської групи Євгеном Глібовицьким

Чи не змарнувала Україна можливість провести структурні зміни й вийти на траєкторію сталого розвитку? Які завдання у цьому напрямку виконуються, а які ще попереду? Про це поспілкувалися з членом Несторівської групи Євгеном Глібовицьким.

Несторівська група — неформальне об’єднання інтелектуалів та громадських активістів, створене з метою розробки стратегічного бачення України та існує з 2012 року.

У 2015 році Несторівська група розробила «Договір гідності заради сталого розвитку» — бачення України до 2025-го року. Відтоді минуло вже понад три роки, тому можна підбити перші підсумки.

Чи ми йдемо тим шляхом, який окреслила група інтелектуалів?

— Я думаю, ми йдемо шляхом змін і витримуємо загальний вектор, але не витримуємо конкретні кроки. Не факт, що цей шлях може бути пройдений настільки швидко, як хотілося б. Дуже важливо, що поки ми не знаємо, чи ми стало на цьому шляху. Це дасть нам зрозуміти наступна політична каденція.

У першу чергу, критично важливими є основи безпекової політики. Ми не можемо говорити про будь-який сталий розвиток для України й українців, якщо сама незалежність держави під загрозою.

Якщо відбудеться зміна правлячої коаліції, президента, критично важливим  є розуміння, що основи безпекової політики залишаються сталими

Закріплення курсу в Конституції могло б стати запобіжником?

— Думаю, ні. Це, скоріше, питання суспільного договору. Конституція вже є відображенням суспільного договору в документі. Питання полягає в тому, наскільки суспільство відчуває, що незалежна Україна є гарантом його існування.

Ми заплатили страшну ціну за відсутність самостійності у ХХ столітті. Голодомором, війнами, втратами людей, зламаними долями, неможливістю розвивати кар’єри, браком свободи. Початок незалежності, який ми практично маємо в останні роки, повинен стабілізуватися.

Після оприлюднення документу, Несторівська група зробила серію розробок, які допомагають зрозуміти, яким чином ми маємо рухатися і розвиватися. Переважно ми говоримо про суспільство сталого розвитку як таке, до якого ми маємо дійти, а концепт сталої безпеки є проміжною точкою між теперішнім станом і станом сталого розвитку.

Що на цьому шляху можна поставити на паузу заради безпеки?

— Кожен компроміс, якщо будемо узагальнено про нього говорити, є ризикованим. Ми в будь-якому випадку мусимо паралельно рухатися кількома курсами. Ми бачимо економічне зростання, а це дуже важливо, тому що воно працює як «знечулення» для громадян. Ми бачимо зростання мобільності громадян, культурні зміни, які ведуть до іншого суспільства, більш європейського. Дуже важливо, щоб при переході ми не сфокусувалися на якомусь одному питанні, відкинувши інші.

Ми перефокусувалися на корупцію. На мою думку, щоб подолати корупцію, недостатньо говорити про спрощення процедур і не уникнення покарання. Значною мірою корупція є результатом недовіри до державних інститутів. Довіра до державних інститутів відновлюється по мірі того, як ми долаємо посттоталітарну травму. Перше, що нам треба зробити, якщо ми хочемо подолати корупцію, — підвищити рівень безпеки як у національному вимірі, так і в людському.

Людина боїться відпустити корупцію, тому що корупція — єдиний спосіб якось впоратися з несправедливими правилами, що її оточують

Це та річ, яку дуже важко зрозуміти на Заході, бо там не було досвіду тоталітаризму, одночасного накладання тоталітарної травми і колоніальної.

Концепція «суспільного договору» народилася у країнах, де не було тоталітаризму, але це стосувалося урядових реформ і того, як вони повинні змінитися, щоб задовольнити людей, а не уряд. Це те, що намагаються говорити на словах в Україні.

— Суспільний договір існує в будь-якому випадку незалежно від того, чи ми його визнаємо. Це більше питання того, чи ми спроможні описати феномен, виокремити його. Особливістю радянського суспільного договору було те, що громадяни, які не мали способу вплинути на непідзвітні правила, впливали на це корупцією. Корупція була способом якось розхитати правила.

Ми ж отримали одночасну ситуацію слабких інститутів і постійні рекомендації з Заходу посилити їх, посилити правила. Водночас громадяни ще не відчули власність на ці правила.

Який вихід із ситуації?

— Більше підзвітності влади суспільству. Практично Майдан — це був рух за підзвітність. Рух до цієї підзвітності великою мірою лежить через реформу децентралізації. Друге питання полягає у тому, що ми ще не намацали свої моделі, яким чином ми робимо більш підзвітними, наприклад, процедури відбору суддів, освітні й медичні послуги.

Які найперші завдання, на ваш погляд, у найближчі пару років має реалізовувати суспільство?

— Ми всі маємо твердо погодитися, що нам критично важлива незалежність України. Будь-яка річ, що веде до зменшення незалежності, є небезпечною.

Друге питання полягає в тому, що ми повинні погодитися, що мусимо відновлювати довіру всередині суспільства — як довіру інституційну, так і горизонтальну. Як тільки ми зробимо це, стосовно інших речей буде легше шукати відповіді.

Я думаю, за чотири роки зроблено величезний шмат роботи. Навіть на експертному рівні ми не усвідомлювали, наскільки складною є ситуація. Зараз уже більше зрозуміло, як це виглядає. Ми могли б рухатися швидше, але не рухаємося у цьому темпі. Хоча сталість набагато важливіша, ніж швидкість.

Останнi новини