«Нині Львів голодує». Як СРСР забирав бізнеси і квартири 80 років тому?

«Нині Львів голодує». Як СРСР забирав бізнеси і квартири 80 років тому?

Розповідаємо про те, як радянська влада скасувала приватну власність на Галичині, провалила усі плани і знищила “класово ворожі елементи”

Що сталося? 

У вересні 1939 року Гітлер і Сталін знищили Польщу. Східна її частина, нинішня Галичина, потрапила під радянську окупацію. Операції нацистів і червоноармійців були скоординовані і проходили в рамках підписаного місяцем раніше пакту Молотова-Ріббентропа. У жовтні пройшли вибори до маріонеткових Народних Зборів Західної України, які за кілька тижнів разом з приєднанням до УРСР проголосували і за націоналізацію великої промисловості. Але насправді у державну власність забрали практично все, що могли. 

З початку грудня 1939-го майже усе від заводів і електростанцій до готелів і басейнів почало належати “радянському народові”. У Декларації Зборів йшлося про “націоналізацію банків і великої промисловості”, але більшість власників їдалень, крамниць, кінотеатрів і аптек теж втратили свої бізнеси. Після націоналізації частка соціалістичного сектора в економіці регіону досягла 62 %. Процеси ці перервала німецько-радянська війна. 

Працівники нафтових копалень у Бориславі, 1930-ті роки.

Як це працювало?

Радянська преса описувала цей процес як народне волевиявлення. Працівники заводу приходили на загальні збори робітників підприємства, які організовувало “тріо”: представник тимчасового управління, новий директор і представник робітничого комітету. Разом вони голосували за передачу їхнього об’єкта у державну власність. Потім це рішення ще раз затверджували районні, міські і обласні виконавчі комітети.

Очевидно, що процес цей був дуже формальний. Наприклад, ми, здається, не знаємо жодної історії, коли такі збори голосували проти одержавлення і продовжували працювати за “системою буржуазного капіталізму”. До того ж, там просто не було нікого, хто б був у цьому сильно зацікавлений. Скжімо, на директора електро-арматурного заводу «Контакт» висунули депутата Зборів і робітника заводу Дмитра Левицького, заступник директора фабрики ім. Кірова —  депутат Олена Кузьмінська.

Фабрика “Фортуна Нова” на вул. Кордецького, 1925 рік.

Куди зникли “класово ворожі елементи” (вони ж власники) ?

Частина власників, як і деякі офіцери та державні службовці зниклої Польщі, втекли в зону німецької окупації або на Захід ще у вересні 1939-го року. Інших репресували протягом зими 1939/1940. Фахівців, які займали високі посади масово звільняли. До квітня 1940 року лише у Львівський області та місті вигнали до 11 тисяч кваліфікованих працівників. Українські кооперативи, які на той момент успішно існували вже понад півстоліття взяли під контроль, а головний їхній орган – Ревізійний Союз Української Кооперації закрили рішенням від 12 грудня без участі самих представників союзу. 

Від таких нововведень постраждали не лише власники бізнесів та освічені наймані робітники, а й власники квартир. 25 грудня 1939 року, тобто 80 років тому, у Львові почалась націоналізація 6 тисяч будинків поміщиків, капіталістів і великих домовласників. Часто виселяли не з маєтків, а  з чотирикімнатних квартир кооператорів, дрібних ремісників, крамарів. Робилося це, схоже, швидко і з великими скандалами, адже відомо про  274 заяви від колишніх власників про незаконне вилучення помешкання на середину січня 1940-го.

Польські злоті 1930-х

Спільне – означає нічиє? 

Протягом наступних кількох місяців промисловості Західної України вдалося перевершити виробничий рівень 1939-го року. Кількість робітників у 1940 зростала швидше, ніж у попередні 10 років. Принаймні про це йдеться у тогочасних документах з Львівського обласного архіву. Але якість того, що виходило з конвеєрів вже було складно порівняти з польською якістю. З часом стало зрозуміло, що у робітників немає мотивації створювати якісний продукт, а так зване “соціалістичне змагання”, яке було дуже популярне на “Великій Україні” ще з початку 1930-х, не спрацювало на Галичині. 

Через хаос у промисловості і у крамницях та магазинах, що тривав кілька тижнів у грудні-січні, виник дефіцит і перші черги. Так про це у своєму щоденнику розповідає київський письменник Петро Панч, який жив у Львові з жовтня. 

«На спекулянтів облави. Вулиці чорніють від черг біля нових крамниць. Бакалія – гастрономія… Раніше Львів годував Варшаву, а Західна Україна – Німеччину. Ниньки Львів голодує».  

Взимку ціни на базарах виросли у 5-10 разів. Ще більше проблем виникло після того, як наприкінці того ж грудня 1939-го влада ввела радянський рубль. Купівельна спроможність рубля була на той час учетверо нижча, але це не завадило зрівняти свою валюту зі злотим один до одного. 

Останнi новини