Оптимісти авіації: як працюють літакобудівники в часи карантину

«О котрій ви під’їдете?, — цікавиться керівниця управління комунікації заводу «Антонова» Олена Желязо за годину до нашого візиту, — Треба покликати медсестру, щоб вона вам поміряла температуру».

На вулицю Туполєва ми приїжджаємо хвилин на 20 раніше обумовленого часу. Поряд із будівлею заводу припарковано кілька машин. Доки чекаємо, бачимо лише декілька перехожих і жодної людини, яка б заходила чи виходила з території підприємства.

Завод «Антонова» за часів СРСР був одним із найбільших і найпотужніших авіавиробників. За часи незалежності темпи виробництва скорочувалися і останні два десятиліття завод випускає по декілька літаків на рік. Крім виробництва «Антонов» займається конструюванням, обслуговуванням і модернізацією власних повітряних суден.

Завод входить до складу концерну «Укроборонпром», який об’єднує понад сотню стратегічних підприємств оборонної промисловості. На час карантину, щоб мінімізувати ризики поширення коронавірусу, концерн рекомендував більшості своїх підприємств мінімізувати виробництво, а співробітників перевести на дистанційний режим роботи. Деякі заводи повністю припинили свою діяльність, а найбільш стратегічно важливі працюють частково.

На прохідній «Антонова» нас зустрічають охоронець, медсестра і Олена Желязо. У холі більше нікого. Усі троє в масках, як і рекомендує МОЗ на час карантину. Перш ніж пропустити на територію підприємства — міряють температуру.

«У вас рівно 36. Хороша температура, — каже медсестра, — можемо вас пропустити».

Охоронець на прохідній заводу «Антонова» Фото: Громадське радіо

Загалом на підприємстві працює понад 9 тисяч людей: 7 тисяч — на заводі і ще 2 — обслуговує літаки в аеропорту Гостомеля. На час карантину на «Антонові» створили штаб протидії поширенню коронавірусу, яким керує Віктор Семенцов — віце-президент держпідприємства.

Доки йдемо до Семенцова, Олена Желязо розповідає, що відколи запровадили карантин, медпрацівники вимірють температуру всіх співробітників, коли ті приходять на роботу.

«Більшість людей, які зараз працюють, приходять на роботу зранку і в ранкові години медсестра чергує на прохідній. А коли хтось приходить вдень як ви — її викликають з медпункту», — розповідає вона.

У внутрішньому дворі виробничо-адміністративного корпусу стоїть літак АН-2 — він же «Аннушка», «всюдиліт», «кукурудзник». Від дати початку проектування суден цієї серії прийнято відраховувати історію підприємства. Літаки АН-2 вироблялися майже 70 років і досі використовуються в авіації. Людей на подвір’ї немає.

Внутрішній двір виробничо-адміністративного корпусу заводу «Антонова» Фото: Громадське радіо

Коли доходимо до дверей сусіднього корпусу, з них виходить один із співробітників.

— А ви без маски?, — питає Олена.
— Та в мене є, але ж я тут один, — відповідає чоловік.

Семенцов, коли ми до нього приходимо, координує роботу підприємства по телефону. У його кабінеті більше нікого немає, на столі стоси паперів, а позаду нього на комоді стоїть пляшка з антисептиком.

«Зараз у нас працює близько 700 людей. Основний напрям — це підтримка літаків. У Гостомелі всі борти мобілізовані і возять вантажі з Китаю у Європу повним ходом. Схоже, що будемо возити ще в Сполучені Штати. Китай надає допомогу Європі і Штатам, які проти нього запровадили санкції.

До того ж у нас є контракт з арабами і ми робимо технічне обслуговування їх літака «Руслан». Усі роботи, які не екстрені — ми не робимо. Є контракт із Перу на будівництво АН-178, але з їхнім літаком ми роботи призупинили і будемо їм писати, що у нас форс-мажор», — розповідає Семенцов про те, як зараз організована робота підприємства.

З 700 співробітників близько 450 під час карантину працюють в Гостомелі, решта – на заводі.

«Найголовніше зараз було відпустити людей і заплатити їм гроші, щоб вони не повмирали з голоду, бо багато хто працює від зарплати до зарплати. У КЗОТ є простій не з вини співробітника. Зарплату ми платили до 17 березня по середньому окладу, а після — дві третини окладу. Наступного місяця ми подивимося як платити. У нас є малооплачувані співробітники, їм ми будемо доплачувати. Дистанційно з дому працює 21 конструктор», — розповідає Семенцов.

Віктор Семенцов, віце-президент ДП «Антонов» Фото: Громадське радіо

У Гостомель підприємство возить працівників власними автобусами. На завод люди добираються переважно власними силами: хтось живе неподалік, дехто їздить громадським транспортом — «Антонов» отримав від міста близько 300 проїзних талонів.

На заводі «антонівці» проводять випробування найбільшого в світі літака АН-225 «Мрія». Він проходив модернізацію — на нього встановили нову систему керування силовою установкою українського виробництва.

«Це вже не перший раз. Була і Чорнобильська катастрофа. Ми тоді проявляли дисципліну і працювали. Нам не звикати. Колектив в нас дуже керований і одержимий авіацією. У нас є мобілізаційний відділ і все, що має бути і передбачено, там є, наприклад, протигази. Але бактеріологічні загрози не були передбачені», — розповідає Семенцов про те, на скільки було готове підприємство до карантину.

— Маски ми і купуємо, і робимо самі. Ми купили марлі і в нас сидить 6 жінок в цеху, які щоденно їх шиють, — продовжує Семенцов.

— А ще у нас є очищений керосин… Дезінфектор хороший!, — жартує Олена Желязо.

— Маски купили в тих, хто раніше продавав по 3 гривні, а зараз продає по 18, — нарікає Семенцов, — Ми були вимушені купити, бо в нас льотчики літають по світу. Зараз займаємося тестами: їм ціна 3 долари, а продають по 15. Нам треба близько тисячі тестів для своїх працівників, переважно для льотчиків.

Виробництво масок на заводі «Антонова» Фото: Громадське радіо

Яких збитків зазнає «Антонов» і що робитиме підприємство, якщо карантин затягнеться — ніхто не знає.

«Розрахунків у нас поки немає, бо невідомо, скільки це триватиме. У Китаї за три місяці закінчилося, а в нас ще не починалося. Але всі, хто працює — вони завжди знають, що за поганою смугою настане хороша. Нам за останні 10 років держава не перерахувала ні цента, але бере велетенські податки і ми виживаємо. У нас зарплата хороша, але маленька… але регулярна!», — дещо іронізує Семенцов.

Щодня «Укроборонпром» проводить наради з підприємствами концерну, але якихось дієвих порад наразі немає.

«Але що вони можуть порадити? При СРСР було міністерство авіапромисловості. Так, воно нас «вчило як жити», але воно давало завдання і під реалізацію давало гроші. Воно мало право керувати і вказувати. «Укроборонпром» нам грошей не дає. І скажіть, чому він може нас навчити? Я його можу чомусь навчити. Ми «Мрію» будували. За часи незалежності ми за свої кошти АН-140 збудували, Ан-148, Ан-158 і АН-178», — каже Семенцов.

Трохи набалакавшись, просимо провести нас підприємством, про що домовлялися напередодні і показати як працюють люди в умовах карантину. Але віцепрезидент держпідприємства не в гуморі і явно не в захваті від такої ідеї.

«Карантин закінчиться — тоді приходьте. Зараз немає сенсу — пустий цех. Сьогодні прийшло приблизно 200-230 людей і вони губляться: от виробництво, прийшло 20 людей, конструкторське бюро — теж 20, служба інфраструктури — 30», — відмовляє нас від прогулянки Семенцов.

Далі, щоб остаточно запевнити нас в марності задуманого, він починає перебирати папери на своєму столі, за кілька секунд знаходить необхідний документ і починає його зачитувати в голос.

— Цех №14 — двоє прийшло, №15 — теж двоє, №30 — троє, №37 — троє…

— Покажіть хоча б як у вас маски шиють, — продовжуємо наполягати.

— Маски — це цікаво, — підтримує нас Олена Желязо.

— Там 5 людей сидить. Це треба організовувати… Ми можемо вам завтра сфотографувати і надіслати, — непохитно відповідає Семенцов.

Зрештою, знаходимо компроміс, залишаємо Семенцова працювати і вирушаємо з Оленою Желязо в медсанчастину заводу.

На першому поверсі будівлі, де розташована дирекція підприємства, по один бік довгого коридору розташовані робочі кабінети, по інший — цехи. Через вікна видно, що в жодному з них людей немає і жоден верстат не працює. Переважна більшість кабінетів зачинені, а у відкритих сидять по одній-дві людини.

Будівля з виробничими цехами заводу «Антонова» Фото: Громадське радіо

На вході до медсанчастини чергує охоронець. Службу несе в масці, пошитій на підприємстві, і гумових рукавичках. На «Антонові» він працює останні років п’ять.

«Таких надзвичайних ситуацій за цей час не було, Бог милував. А от політичні ситуації були, коли рейдери хотіли щось захопити. Зараз сюди їжджу власною машиною. З іншими хлопцями координуємося, забираємо одне одного. Їжу з собою з дому беремо на цей час», — розповідає Володимир.

У медсанчастині на нас чекає головна лікарка Жанна Сергєєва. Коли ми заходимо до її кабінету в масці і рукавичках вона дещо ніяковіє.

— Я можу без маски сидіти? Я тут як в себе вдома, — каже лікарка.

Ми побажанню пані Жанни не заперечуємо, але безпечної дистанції у два метри дотримуємося і маску з рукавичками не знімаємо.

Зі співробітниками медики проводять роз’яснювальні роботи і радять те, що чують від Міністерства охорони здоров’я.

«Я по телевізору все це більше дізнаюся — скільки треба метрів одне від одного перебувати. Але в мене є своя точка зору: господарське мило в мене на першому місці — в усі часи. Це і дезінфекція, і хороша чистка рук. А те, що на вулицю не варто виходити, то вже вибачте, он якщо Росія — вся країна тиждень не буде працювати, то це ж не просто так. Тому ми дотримуємося всіх порад, які дає МОЗ», — розповідає лікарка.

 

Жанна Сергєєва, головна лікарка Медсанчастини ДП «Антонов» Фото: Громадське радіо

У мобілізаційному резерві на заводі було майже все необхідне, що знадобилися в першу чергу в умовах карантину тутешнім працівникам. Довелося тільки закупити додатково 10 тисяч масок, їх роздають по кілька штук співробітникам, які приходять на роботу.

«У нас є дезінфікуючі засоби для рук, приміщень, миття підлоги. У нас був хороший запас і поки все в достатній кількості, — лікарка показує пляшку з антисептиком, а з шухляди дістає маску, — В нас є навіть «протичумні» костюми!, — дещо захоплено продовжує вона, — Був випадок нещодавно, коли подзвонила співробітниця і просила прийняти хворого, якому всі відмовляють. В нього була температура і кашель. Його зустріли четверо наших медпрацівників, одягнені в ці костюми. Виявилося, що в людини була звичайна застуда».

Найбільша проблема для «Антонова» зараз — знайти експрес-тести на коронавірус. Підприємство виконує комерційні рейси на замовлення НАТО — перевозить медичне обладнання з Китаю у Європу.

«Вони не хочуть відправляти свої літаки. А це складні рейси — по два екіпажі. Тільки льотний склад — це 12 людей. Є ще й технічний персонал — це 8-9 людей. Деякі країни не дозволяють навіть виходити з літаків при дозаправці. Так вони себе захищають. Це категоричне порушення усіх польотних норм і правил безпеки, бо екіпаж має відпочити.

Наші хлопці ризикують здоров’ям і життям. По суті, вони добровольці, які їдуть в Китай. При будь-якому позитивному результаті тесту ми маємо ізолювати весь особовий склад літака і відправити на карантин. А хто тоді літати буде? Якщо буде хоч один випадок зараження, то можуть моментально закрити всі перевезення. Тому ми маємо їх усім забезпечити», — пояснює Олена Желязо.

Жанна Сергєєва показує декілька папірців, списаних іменами, назвами компаній та номерами телефонів. Близько тижня вона намагається знайти, де можна замовити експрес-тести. «Антонову» таких потрібно близько двох тисяч.

«Із понеділка я постійно на телефоні і мала розмову безпосередньо з департаментом охорони здоров’я, в яких є ці тести. Вони дуже ввічливо розмовляли, але кажуть, що з лікарень жодного теста не заберуть, а все в лікарнях. Зараз ми написали листи гендиректору «Укроборонпрому» Айварасу Абромавичусу, Віталію Кличку, Департаменту охорони здоров’я КМДА», — розповідає Сергєєва.

Лікарці вдалося знайти двісті тестів, які можна було купити, але постачальник просить лише готівку. «Антонов» як державна компанія може проводити закупівлі лише за безготівковим розрахунком.

«Ми почали шукати в приватних компаніях, але там кажуть, що зараз немає і буде за тиждень. Вони сваряться і питають де ми взяли їхні номери телефонів. Зрештою, дві організації нас поставили в чергу на наступний тиждень — 480 гривень коштує один тест», — каже Сергєєва.

На довго очільницю медсанчастини заводу намагаємося не відволікати від пошуку тестів. Виходимо на двір. Перепитуємо комунікаторку підприємства чи можливо все ж у цех до швачок сходити.

«Там жіночки такі вже не молоді сидять — вони соромляться», — відповідає Олена Желязо.

На довгій широкій вулиці підприємства, яка крім доглянутості майже нічим не відрізняється від київських промзон нікого немає.

— Дуже порожньо як на велике підприємство, яке хоч і частково, та все ж працює, — зауважуємо.

— А тут і за звичайних умов людей не багато, хіба машини їздять, а так всі в цехах зазвичай, — каже Желязо.