OSINT, дописи у соцмережах, інтерв’ю: як відкриті джерела можуть допомогти правосуддю у часи війни

Публікації у соцмережах, супутникові знімки, відео з дронів та інші дані з відкритих джерел стали новим інструментом для розслідування воєнних злочинів та притягнення винних до відповідальності. 

Масив цифрових даних з відкритих джерел дозволяє реконструювати події навіть без фізичного доступу, розпізнавати обличчя, шукати безвісти зниклих, спростовувати фейки тощо. 

Утім, щоб інформація з відкритих джерел була цінною не лише для розслідувань чи міжнародних звітів, а й офіційним доказом у суді, вона має відповідати певним стандартам. 

Під час вебінару, проведеного Архівом війни, з’ясували, які є стандарти допустимості цифрових доказів для українського та міжнародного правосуддя, та яка специфіка роботи з електронними доказами існує в актуальній судовій практиці.

А також поговорили про те, як організації, які зберігають відкриті джерела, можуть сприяти притягненню до відповідальності винних.

Спікер(к)и:

• Владислав Овсянніков, суддя, тренер Національної школи суддів України
• Елеонора Белей, керівниця відділу досліджень Архіву Війни
• Богдан Косохатько, керівник департаменту розслідувань Truth Hounds
• Надія Волкова, юридична радниця Ukrainian Archive (Mnemonic), директорка Української правової консультативної групи
• Євген Бондаренко, OSINT-дослідник

Модераторка: Анна Бабінець, редакторка розслідувальної агенції «Слідство.Інфо»

Захід відбувся за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції

---

Як зібрані журналістами дані можуть бути використані як реальні докази в судах?

Анна Бабінець: Щоденно в нашій роботі ми ставимо питання: як дані й докази, які ми зібрали й оприлюднили як журналісти, можуть бути використані як реальні докази в українських і міжнародних судах? Як вони можуть допомогти правосуддю?

Бо, зрештою, метою нашої роботи є те, щоб винні були покарані, крім того, що ми оприлюднюємо дані про їхні злочини.

Я думаю, багато журналістів України, активістів і тих, хто документує воєнні злочини, щодня пропускають через себе десятки, сотні всіх цих жахливих речей. І те, що зараз можна знайти у відкритих джерелах, насправді вже може вибудовувати цілу картину злочину.

Від себе скажу, що ми у «Слідство.Інфо» перед початком повномасштабного вторгнення готувалися до того, що наш тип роботи — хоча ми класично розслідуємо корупцію і зараз цим також займаємося — буде змінений.

Ми взяли кількаденний тренінг у наших колег із Bellingcat, які збирають саме цифрові докази.

У нас був триденний тренінг, де вся команда на той момент вчилася, як збирати докази із соцмереж, переважно російських.

І вже в перший день повномасштабного вторгнення ми опублікували невеличке розслідування про російського пілота, який був збитий біля Києва. За ідентифікаційними номерами на його шоломі ми встановили, хто це, знайшли фотографії.

Потім ми і наші колеги робили дуже багато таких історій. Але часто ми також ставимо собі питання: як ці люди будуть покарані?

Владислав Овсянніков: Давайте розберемося, який офіційний процесуальний статус мають матеріали з відкритих джерел в українських судах?

КПК окремо не визначає спеціального джерела, такого, як OSINT-докази, або спеціальної процедури.

На практиці OSINT-докази зазвичай ототожнюються із електронними доказами, які, у свою чергу, відносяться до документів як джерела, що випливає з пункту 1 частини 2 статті 99 КПК. І це охоплює 99% OSINT-доказів. Але є виняток, який стосується звітів громадських організацій, розслідувальних організацій.

Є стаття 298-1 КПК, яка встановлює окреме додаткове джерело доказів, і в тому числі там конкретно зазначено про висновок спеціаліста.

Ця стаття містить обмеження щодо застосування такого джерела доказів.

Зокрема, такі процесуальні джерела доказів не можуть бути використані у кримінальному провадженні щодо злочину, окрім як за ухвалою слідчого судді, постановленою за клопотанням прокурора.

Тобто є обмеження щодо використання висновків спеціаліста у кримінальних провадженнях щодо злочинів. Можна їх використовувати у кримінальних провадженнях щодо проступків.

Наприклад, вирок від 6 листопада 2025 року Заводського районного суду Запоріжжя. Там був наданий висновок спеціаліста громадської організації Global Rights Compliance. І колеги-судді дуже детально зазначили, що він є недопустимим доказом саме через те, про що я зараз говорю. Тобто природа, по суті, цих звітів громадських організацій — це висновок спеціаліста. Висновком експерта ми його вважати не можемо — там конкретні вимоги встановлюються до експертів. І проблема в тому, що в цих звітах є аналіз інформації, аналіз фактів, аналіз свідчень. Відповідно, це встановлює обмеження і визначає цей доказ саме як висновок спеціаліста, а не просто як документ, який містить первинну інформацію. 

Тому важливо розуміти, що громадські організації, які цим займаються, дійсно можуть допомагати слідству, але необхідно робити більший акцент на наданні першоджерел.

Тобто якщо є зафіксоване першоджерело, його можна без проблем надати слідчому в порядку статті 93, частини 2. І слідчий уже буде надавати цьому оцінку.

Але якщо у звіті надається вже оцінка, тоді дуже складно приймати його і вважати допустимим, тому що є певні обмеження, про які я зараз говорив.

Це основна проблема щодо першого запитання — щодо цих звітів.

Які критерії визначають такі дані допустимим доказом у кримінальному процесі?

Стаття 86 КПК пов’язує допустимість доказу з тим, що він отриманий у порядку, передбаченому КПК. Тому дуже важливе його правильне оформлення.

Наприклад, якщо слідчий виявив певний публічний доказ у соціальній мережі, недостатньо просто зробити скриншот. Необхідно повністю все це фіксувати.

• Зокрема, необхідно фіксувати адресу вебсторінки, дату та час, зміст сторінки, назву акаунта, фото та відеозаписи, які там є, спосіб доступу до інформації і спосіб копіювання та подальшого збереження.
• Слідчий також має детально описати інформацію у протоколі огляду.

Це відповідає і міжнародним підходам. Наприклад, Протокол Берклі також чітко встановлює, що необхідно дотримуватися певної процедури при зборі доказів, при їх аналізі, представленні й збереженні.

Окремо необхідно сказати про ланцюг зберігання. Суд має чітко розуміти в судовому засіданні: що саме було знайдено, хто це зафіксував, коли це відбулося, де зберігався файл, хто мав до нього доступ і чи могла інформація змінитися після її вилучення.

Як суд оцінює автентичність цифрових фото- та відеоматеріалів із соцмереж?

Тут я хочу почати з того, що «автентичність» — досить специфічний термін, і в КПК його немає. Його можна розуміти по-різному. Тим не менше сам термін «автентичність» використовується на практиці.

Я зараз зачитаю, як автентичність визначається, наприклад, у Протоколі Берклі.

• Автентичність — це здатність продемонструвати, що цифровий елемент залишається незмінним із моменту його збирання. Це вимагає, щоб він залишався незмінним або щоб зміни були задокументовані.

Це досить просто зрозуміти. Для нас, як для українських юристів, автентичність — це частина допустимості. Допустимість є більш широким поняттям, оскільки вона охоплює і збір доказів, і зберігання доказів.

Але автентичність не відповідає на запитання, чи є цей доказ достовірним.

• Достовірність — це абсолютно окрема категорія.
• Автентичність — це складова допустимості, яка підтверджує, що після того, як слідчий зібрав доказ, його ніхто не змінював.

Ми можемо перевіряти автентичність наступним шляхом. По-перше, відстежуємо цей ланцюг зберігання. Тобто кожен крок, починаючи з того, як цей доказ було зібрано, ми маємо бачити: що з ним відбувалося, де він зберігався, хто мав до нього доступ і так далі.

Найбільш ефективний механізм, який може дозволити нам чітко встановити, чи було втручання в цей файл, — це хешування. Хешування нашими слідчими, в принципі, використовується, але, на жаль, в інших випадках. Зазвичай не тоді, коли вони збирають докази з відкритих джерел.

На практиці зазвичай слідчі роблять хешування, коли планують направити певну інформацію на експертизу.

А от при зборі OSINT-доказів я не бачив, щоб вони робили хешування. Але це найбільш ефективний механізм. Якщо це було зроблено, то тут питань, в принципі, немає.

Якщо не було — тоді використовуємо інші способи.

Що стосується ланцюга зберігання: якщо не було хешування, ми перевіряємо, наприклад, щоб носій із цим файлом зберігався у відповідним чином опечатаному конверті, відповідальною особою, щоб він був надійно запакований. Це один зі способів забезпечення автентичності.

Також важливою є позиція захисту. Якщо захист заперечує, ми уважно слухаємо, у чому ці заперечення полягають, чому, на думку захисту, є підстави вважати, що були зроблені зміни.

Тому що сторона обвинувачення представляє певні докази, представляє, як і коли вони збиралися, оглядалися, протокол огляду, інші докази.

• Додатково можна перевірити метадані — залежно від того, які в нас файли, з чим саме ми маємо справу.

Що стосується експертизи: у більш складних випадках, якщо дійсно є підстави сумніватися, слід призначати комп’ютерно-технічну експертизу.

І ми маємо розуміти, що це більш-менш надійний спосіб перевірити автентичність і допустимість, але є й інша сторона: ресурси, час, затягування справ.

Держава витрачає кошти на експертів, експерти в нас постійно перевантажені. Тобто є певні проблеми з цим.

«Контент в інтернеті дуже нестабільний, а кількість інформації дуже велика»

Елеонора Белей: Як пані Анна на початку сказала, зараз уже не проблема в тому, що немає інформації. Зараз проблема більше в тому, що її занадто багато.

Її настільки багато накопичилося за роки війни, що одна людина чи навіть група людей при всьому бажанні фізично не здатні її опрацювати.

Я також проходила семінар від Bellingcat. І сам Bellingcat не все робить вручну — є багато інструментів, які допомагають це робити.

Але, повертаючись до інструменту Архіву Війни, про який я сьогодні хочу розповісти, — він називається Lenses. Він працює із системним збереженням матеріалів із відкритих джерел.

Наша команда відповідає за те, щоб зібрані матеріали були не просто якимось складом файлів, а робочим інструментом для дослідників, журналістів, юристів, правозахисників.

Lenses наразі парсить понад 4 600 активних каналів та джерел і містить 146 мільйонів публікацій. Це понад 370 терабайтів медіа і понад 368 тисяч годин аудіо- та відеоконтенту. І, що важливо, цей аудіо- та відеоконтент уже затранскрибований та синхронізований із текстом.

Розуміємо, що за цими колосальними цифрами, стоїть великий людський ресурс.

Це й аналітики, й OSINT-дослідники, які відбирають та верифікують джерела. Це і наші партнерські правозахисні організації, чию роботу ми також акумулюємо в єдиному інтерфейсі.

Але важлива, мабуть, не кількість файлів. Важливо інше: контент в інтернеті насправді дуже нестабільний. І тут якраз те, про що згадував пан суддя: зберігання, хешування, відстеження ланцюжка.

Ми знаємо, що будь-який пост у соціальних мережах можна як відредагувати, так і видалити. Ми стикалися безліч разів із тим, що зникають цілі канали, а відповідно зникають усі їхні пости і публікації. Велика частина того, що було доступно, наприклад, у 2022 році, сьогодні вже недоступна. Воно перестало бути доступним навіть через декілька місяців після початку повномасштабного вторгнення.

І це стосується не тільки умовно ворожих, російських каналів і соціальних мереж. Це так само стосується українських ресурсів. Саме тому між тим, що матеріал існує в інтернеті, і тим, що матеріал можна практично використати в роботі, є дуже велика дистанція.

Ми намагаємося її скоротити в Архіві Війни. 

Перше завдання — зберегти весь матеріал, який потім потенційно може бути використаним і придатним.

Lenses парсить як українські, так і російські соцмережі, а також деякі закордонні, в тому числі YouTube, RuTube і TikTok.

Тому ми намагаємося охопити максимально все, що можливо.

І, що важливо, коли ми парсимо ці матеріали, вони не зникають разом із публікацією. Тобто навіть якщо матеріал був видалений, він усе одно вже в нас збережений. І це означає, що він збережений для цілей майбутнього правосуддя і для використання в різних дослідженнях.

Ми умовно зберегли цей допис, але зберегти сам допис недостатньо. Якщо ми просто зберігаємо й акумулюємо все, що є в соціальних мережах, це перетворюється просто на склад файлів.

Але для того, щоб ці матеріали можна було операційно аналізувати, потрібно мати можливість знайти те, що стосується певного конкретного питання — як-от умовно наслідки цього нічного обстрілу.

Тому Lenses дозволяє працювати з великим масивом відкритих джерел не як із хаотичним архівом, а більше як з аналітичною системою

Наш пошук працює у двох площинах: і за текстом постів, і за транскриптами відео. Тобто якщо вам потрібна якась конкретна фраза, вам не потрібно для цього переглядати сотні годин ефірів чи відео.

Пошук дозволяє знайти цю фразу в транскриптах, відкрити матеріал, перейти до відповідного моменту відео і дивитися саме те, що вас цікавить.

Так само можна звузити пошук за датою, за місцем скоєння чи місцем публікації, за платформою, де це було опубліковано, за категорією джерела, каналом, типом медіа чи за ключовими словами.

Додатково платформа дозволяє виявляти маніпуляції.

Якщо пост був видалений чи змінений, ми бачимо всі зміни і можемо їх відстежити. Також, якщо це велике відео або запис якогось телевізійного ефіру, можна працювати з конкретними фрагментами, таймкодами і транскриптами, щоб зменшити витрати людського ресурсу на аналіз усієї інформації.

Коли ми вже маємо інструмент, який усе для нас зберіг і звузив інструментарій пошуку, маємо певний набір публікацій, які нам цікаві, нам також важливо не втратити цей ланцюжок, щоб кожного разу не заходити в систему й не шукати одне й те саме.

Тому наші користувачі мають змогу додавати обрані матеріали до власноруч створених колекцій.

Може бути декілька колекцій. Усе, що вас цікавить, ви собі умовно зберегли й потім повертаєтеся до цього матеріалу для роботи. Що важливо — колекціями можна ділитися з командою за відповідних налаштувань.

Якщо, наприклад, ви звернулися в Архів Війни, ви можете створити колекцію, яка буде доступна вашим колегам.

Щоб отримати в користування Lenses, можна заповнити анкету і наша команда зв’яжеться з вами. 

«В Україні зараз дуже часто OSINT-розслідування є єдиним джерелом у доказовій базі для обвинувачення»

Надія Волкова: На етапі, коли ми намагаємося формувати доказову базу, на жаль, більше запитань, ніж відповідей.

І це також, мені здається, частково пов’язано з тим, що ми вперше починаємо прокладати для себе якийсь шлях, знаходити це розуміння і співставляти різні практики. Тут мені хотілося б зазначити кілька речей, перш ніж я буду розповідати про Ukrainian Archive.

У контексті допустимості є також питання, де саме, на якій території знаходяться сервери, на яких фактично зберігається ця інформація.

Для іноземних і міжнародних юрисдикцій це не є проблемою.

В Україні, наприклад, зараз дуже часто OSINT-розслідування або OSINT-докази є єдиним джерелом у доказовій базі для обвинувачення.

У міжнародних та іноземних юрисдикціях, із нашого досвіду, це більше додаткове джерело інформації, додатковий доказ, коли вже сформована якась позиція і він іде на підтвердження.

Corroborate — такий термін ми використовуємо.

Ukrainian Archive було створено у 2022 році, зокрема, на запит українських НГО, які дуже швидко об’єдналися після 24 лютого для того, щоб забезпечити документування того, що відбувалося унаслідок повномасштабного вторгнення. Але це також було пов’язано з тим, що з 2014 року ми працювали з побудовою правових кейсів для ЄСПЛ.

Особливо те, що стосувалося бойових дій на Донбасі й порушень, які були наслідком цих бойових дій: зокрема, взяття і тримання в полоні, незаконні затримання, катування і так далі.

Дуже багато цієї інформації зникало.

І вже коли ми зайшли в 2022 рік, ми розуміли, що з’явилися певні інструменти — Протокол Берклі, де вже була прописана певна методологія.

І ми намагалися одразу її взяти в роботу й рухатися за цією методологією.

Це якраз про те, що пані Елеонора зазначала: життєвий цикл цієї інформації насправді може бути дуже коротким.

І дуже часто якийсь процес або кейс може буквально залежати від швидкості збору інформації, а потім — її верифікації.

• Ukrainian Archive — це частина німецької неурядової організації Mnemonic, що був започаткований нашими сирійськими колегами, бо в них уже був певний досвід того, як це має працювати.

Щодо Сирії існує механізм при ООН, який був створений для того, щоб документувати те, що відбувалося, — збирати докази та інформацію щодо подій, які відбувалися в Сирії впродовж сирійської війни. І вони так само стикалися з тим, що ця інформація дуже швидко зникала, видалялася, свідомо підчищалися різні джерела, різні канали.

ООН створила цей механізм, і Mnemonic дуже щільно співпрацював і продовжує співпрацювати з цим механізмом. Це централізований процес, і там є певна методологія, за якою вони співпрацюють. Чого в нас в Україні станом на сьогодні немає.

Існує декілька різних організацій, які документують, зберігають, створюють архіви.

Зараз є певні спроби рухатися в бік того, щоб це уніфікувати й стандартизувати, але поки такого уніфікованого рішення немає.

Ми, мені здається, досить схожим чином працюємо з Архівом Війни, але в нас трохи відрізняється оптика.

Тому що ми все ж таки були першопочатково націлені на співпрацю з іноземними юрисдикціями, оскільки це була вже встановлена практика.

І, зокрема, на досвіді Syrian Archive було видно, що попит на співпрацю з такими структурами існує. Зокрема, з боку німецьких правоохоронних органів, нідерландських, французьких.

У Syrian Archive був навіть досвід, коли їхню інформацію передавали до міжнародного механізму або до правоохоронних органів — саме на запит.

І навіть були випадки, коли завдяки цій інформації виносилися вироки у справах щодо Сирії.

• У Mnemonic також існують інші архіви, є програма Rapid Response. Вони реагують, коли десь виникає конфлікт: у них немає повноцінної програми архіву, але вони просто починають документувати, збирати інформацію, щоб забезпечити хоча б якийсь рівень її збереження.

З певного моменту, звісно, Ukrainian Archive почав також вибудовувати співпрацю з Офісом Генерального прокурора й орієнтуватися на пріоритети та загальні запити, які існують в українському просторі.

Єдине що, через питання допустимості й законодавчого врегулювання, не завжди виходить дуже швидко зрозуміти, як ми можемо використовувати ту інформацію, яка була задокументована в Ukrainian Archive.

Зокрема, це стосується саме прямої співпраці з правоохоронними органами.

Богдан Косохатько: Ми дещо диференціювали підхід до того, як ми дивимося, збираємо і в подальшому зберігаємо докази, які використовуються в наших дослідженнях, розслідуваннях тощо.

Оскільки в нас одразу декілька команд працюють із доказами, кожна команда робить фокус на власну специфіку подальшого використання цих матеріалів.

Наприклад, одна з наших команд — це фактично моніторингова команда, яка займається збором інформації з відкритих джерел, новинних пабліків, у першу чергу Telegram-каналів, пабліків у соціальних мережах та інших відкритих джерел.

Це команда, яка фактично фіксує те, що відбувається щодня.

Дещо схоже на те, як описувала пані Елеонора: збирає більший масив даних для того, щоб матеріали, які в подальшому можуть стати затребуваними для кримінальних проваджень чи міжнародного переслідування, не зникли й були зафіксовані в нашій базі.

Фактично методологія зберігання в нас так само збігається з підходами колег. Фіксування дати, джерела, архівування сторінки, скриншот і всі ті атрибути, які вимагає Протокол Берклі.

До речі, цієї теми ми дещо оминули: вимоги, які висуває Протокол Берклі, певною мірою серед експертів вважаються кумулятивними. Тобто, скажімо, чим більшої кількості критеріїв ми дотримуємося, тим вищим стає поріг цих доказів. Якщо дуже грубо сказати — тим якіснішими вони є з точки зору їх зберігання.

Згодом, коли дані зібрані моніторинговою командою, вони можуть бути використані в публічних або закритих матеріалах, які ми готуємо для правоохоронних органів, Офісу гепрокурора, міжнародних інстанцій чи правоохоронних органів в інших країнах.

Наприклад, у нас також є провадження у Франції, куди ми передавали докази.

І тут важливий елемент: коли ми безпосередньо передаємо матеріали у відповідну юрисдикцію, команда OSINT-технологій разом із командою юристів додатково аналізує відповідність матеріалів вимогам тієї юрисдикції, куди вони підуть.

Окремо це може потребувати, наприклад, зберігання за допомогою інструментів окремого архівування — Wayback Machine, Archive.ph або інших інструментів, про які досить широко відомо.

Владислав Овсянніков: Декілька разів уже було таке, що прокурори і до мене зверталися.

Я бачив, що для них це проблема — вони постійно шукають можливості отримати доступ до супутникових знімків.

І позиція деяких громадських організацій така, що вони можуть ними поділитися тільки у випадку спільного розслідування або взагалі встановлюються певні обмеження.

Це складно, це дорого, наскільки мені відомо.

І от із ким я спілкувався — і з прокурорами, і з боку громадських організацій, — якихось ефективних рішень так і не знайшли, наскільки я розумію.

Це, мабуть, політика кожної громадської організації, і це можна зрозуміти.

Але якщо є бажання допомогти розслідуванням, це було б дуже ефективно.

Богдан Косохатько: Я мав певний досвід взаємодії вз колегами з Офісу генпрокурора й СБУ.

І до певного моменту — принаймні приблизно пів року чи рік тому — я знаю, що в окремих кримінальних провадженнях робилися запити до Державного космічного агентства.

І воно мало відповідні контракти з приватними компаніями — Planet, Maxar та іншими, які готові надавати такі знімки.

Держава оплачувала таку можливість — це відкрита інформація — і була можливість отримувати знімки.

Як зараз це виглядає, я, на жаль, не володію актуальною прямою інформацією.

Але, наприклад, ми в порядку статті 93 так само на запити надаємо таку інформацію, якщо, звісно, маємо ці знімки, без будь-яких умов про спільне розслідування чи ще щось. Але тут також є проблема chain of custody, ланцюжка допустимості цих даних.

Тому що деякі компанії, які надають такі знімки, наприклад нам, як громадській організації, у контрактах встановлюють певні обмеження щодо передачі цих даних третім сторонам.

Крім того, я говорив із деякими експертами з цього питання. Вони зазначають, що передача просто знімка як такого, тобто фактично фотографії, автоматично не забезпечує цей ланцюжок.

Там є певні технічні геоприв’язки, які передаються лише компанією-розпорядником, яка цей знімок видає.

І лише тоді такі знімки можуть бути визнані доказом і, що важливо, допустимим доказом.

Євген Бондаренко: Ті супутникові знімки, які доступні з відкритих джерел для публіки, часто подаються із дуже великою затримкою, якщо подаються взагалі.

І це робиться, звісно, з міркувань операційної безпеки, і для того, щоб будь-хто не міг робити донаведення на якийсь об’єкт.

Але фінансовий поріг щодо доступу до таких знімків досі часто є серйозним бар’єром для маленьких організацій. І я би хотів наголосити на важливості такої співпраці.

Допустимість доказів: що вони мають містити, щоб бути прийнятими?

Владислав Овсянніков: Метадані — це один зі шляхів оцінки допустимості, про які ми ще не говорили. Це дата створення файлу, інформація про пристрій, на якому його було створено, координати, може бути інформація про параметри фото, відео й інші значення.

Наскільки суд може самостійно оцінювати ці метадані? У мене в особистій практиці нещодавно був випадок.

Справа була за статтею 130 КУпАП — відмова водія від проходження огляду на стан сп’яніння. Поліцейські надали декілька відеозаписів. Усі, окрім одного, були зроблені на відеореєстратор. Видно, що все правильно оформлено. І один відеозапис був зроблений невідомо на який пристрій, на мобільний телефон, і мав назву на кшталт «WhatsApp» із якимось номером.

Я в судовому засіданні під час дослідження доказів самостійно перевірив його метадані. Встановив, що цей відеозапис, відповідно до метаданих, був створений наступного дня після подій. Ми знаємо, що є практика Верховного Суду, яка говорить: якщо дата й час на відеозаписі відрізняються від реальних, це не автоматична підстава для визнання такого доказу недопустимим. Це можуть бути налаштування камери, комп’ютера чи телефона.

Але це вже перший аргумент.

Другий аргумент — місце спілкування поліцейських з особою, яка притягувалася до відповідальності, було іншим, ніж місце спілкування на інших відеозаписах.

Я оцінив це в сукупності й визнав цей доказ недопустимим, виключив його.

При цьому все одно визнав особу винною на підставі інших доказів — їх було достатньо.

Справа проходила апеляційний перегляд, рішення було залишено без змін.

Але, звичайно, можна по-різному на це дивитися, треба враховувати складність і обсяг.

Якщо говоримо про випадок, коли метаданих недостатньо або там усе дуже складно, тоді в нас залишається комп’ютерно-технічна експертиза як основний спосіб перевірити цю інформацію. Я вважаю її останнім кроком.

Чи можна розповісти про міжнародний досвід опрацювання відкритих джерел?

Владислав Овсянніков: Я минулого тижня якраз досліджував міжнародний досвід. Є дуже цікаве рішення, раджу його почитати, воно велике за обсягом, — це «Україна та Нідерланди проти Росії», відома справа.

І там у тому числі аналізуються якраз звіти OSINT-організацій, громадських організацій. І вони там приймаються, на відміну від українського КПК, але є певні вимоги, достатньо серйозні.

• По-перше, щодо фаховості осіб, спеціалістів, які ці звіти готують. Вони мають бути фахівцями в цій галузі, відомими фахівцями.
• По-друге, процедура, яку вони використовують в аналізі, має бути повторюваною, відтворюваною і зрозумілою. Тобто якщо методологія правильно використовується і її можна відтворити, такі докази можна використовувати.

Це конкретно щодо звітів, тому що це питання дуже гостре і дуже неоднозначне, на мій погляд.

А загалом щодо міжнародного досвіду опрацювання відкритих джерел — вони використовуються в різних країнах по-різному, але тут нічого такого унікального в нас немає.

Доказовість OSINT

Владислав Овсянніков: Розкажу про проблему, яка, на мій погляд, є однією з головних. 

Проблема ідентифікації правильного користувача.

нас тільки OSINT-докази можуть бути у кримінальному провадженні, а не просто підтверджувати інші докази.

І велика проблема тут у тому, що, наприклад, якщо в Telegram-каналі існує користувач із назвою «Іван Петров», це зовсім не свідчить про те, що ним користується справжня особа з таким ім’ям і прізвищем. І яким чином правильно прив’язати акаунт у соціальній мережі, у Telegram чи в іншому середовищі до конкретної особи — це проблема.

Більше того, дії конкретної особи необхідно прив’язати до неї: що саме вона це зробила, а не інша особа.

Яким чином це можна підтверджувати? Іншими доказами.

Але їх необхідно досліджувати й оцінювати — і слідчим, прокурорам, а потім у суді також зазначати, чому ми вважаємо, що це саме ця особа.

Тому що можна створити профіль будь-якої особи просто за її фотографією і викладати там дописи або інші фотографії, які зовсім не відповідають дійсності.

Тут, як і завжди, ми оцінюємо комплекс доказів.

Це може бути інформація про номер телефона, якщо вона є, інші акаунти, фотографії, які там розміщені, історія публікацій.

Обов’язково маємо досліджувати, скільки існує цей акаунт, наскільки можемо довіряти тому, що він дійсно створений цією людиною, зв’язки між користувачами. І зовнішні речі. Було б дуже добре, якби були, наприклад, якісь показання свідків.

Умовно, є в нас полонений із певної частини. Він може підтвердити щодо великої кількості осіб, щодо яких ми до цього тільки OSINT-методами встановлювали їхні особи, прив’язку до військової частини, іншу інформацію, прив’язку до конкретних подій, дат, місць.

І той факт, що він зможе підтвердити це зовнішньо, без електронних доказів, був би також дуже корисним.

Можуть бути й інші способи оцінки.

Але я вважаю, що цій проблемі в нас приділяється недостатньо уваги, на жаль.

 

---