На Texty.org нещодавно з’явилася заява, авторами якої є редактор видання Роман Кульчинський та його співзасновник Анатолій Бондаренко, чому на виборах вони голосуватимуть за чинного президента Петра Порошенка.
Журналісти Громадського радіо вирішили поспілкувалися про заяву з одним із авторів матеріалу – редактором видання Романом Кульчинським.
«Ми сказали те, що багато людей думало, але боялося сказати. Навколо імені Порошенка постійно нагнітається істерія, людям соромно зізнатися, що вони в чомусь підтримують Порошенка та готові проголосувати за нього ще раз», – говорить він, але зауважує що й конструктивна критика дій президента надзвичайно важлива.
Наталя Соколенко: Чи вам заплатили за матеріал?
Роман Кульчинський: Ні, звичайно. Ми цим не займаємося в принципі: в нас немає ні комерційної реклами, ні політичної. Ми не займаємося зароблянням грошей на публікаціях.
Наталя Соколенко: То чому ж така заява?
Роман Кульчинський: По-перше, ми не підтримуємо Порошенка в усьому – ми сказали, що будемо за нього голосувати на виборах. Чому? Кожні вибори в нашій країні надзвичайно важливі, а ці можуть бути вирішальними. Їх можна назвати майбутньою Полтавською битвою: або Україна буде незалежно далі, або її не буде.
Є дуже великий ризик, що до влади прийде проросійський кандидат, а тоді можна вважати, що ми програли війну. Коли ми програємо війну, то потрапляємо не просто в «рускій мір», ми потрапляємо в сталінську епоху – з репресіями, арештами, розстрілами, таборами.
На нашу думку, найкращий варіант у цих умовах – Порошенко, який розуміє всі ці ризики, який готовий і веде зараз війну з Росією на всіх фронтах
Наталя Соколенко: Чому тоді не на підтримку Гриценка, який теж не є проросійським кандидатом? Чи Святослав Вакарчук, який не заявив прямо про президентські амбіції, однак можна було б, подібно до чехословацьких студентів, піти до нього й вмовляти, як вони вмовляли свого часу Вацлава Гавела балотуватися на посаду президента. Чому саме Порошенко?
Роман Кульчинський: Ми слідкуємо за політикою. Я слідкую, починаючи з 1988 року, в мене є певні критерії. Я детально слідкую за їхніми діями.
Чому не Гриценко? На нашу думку, Гриценко достатньо наївна людина. Навіть зараз у великому інтерв’ю для «Цензора» розказує: «будучи на посаді міністра оборони, я був чесним, вигнав 12 корупціонерів, сам працював чесно, всі на мене дивилися як на приклад, все Міністерство працювало чесно та прозоро». Але ми пам’ятаємо, коли в 2014 році почалася війна, коли в Міністерство прийшла велика команда волонтерів, із якими труднощами вони проводили там реформу. Їм треба було приблизно два роки, щоб більш-менш налагодити роботу. Це означає, що Гриценко слабо орієнтується в тому, що відбувається в державі, плюс – його теперішня лексика занадто експресивна, емоційна, трошки істерична. Гриценко на посаді президента – нам здається, це дуже ризиковане рішення в такий час. Хоча дійсно, він робив деякі правильні рухи в бік НАТО, коли був на посаді міністра оборони.
Сергій Стуканов: Коли медіа озвучує позицію, стає за півроку до виборів на підтримку певного кандидата, чи не виводить це людей зі статусу журналістів, які, зрештою, мали б зберігати певну дистанцію?
Роман Кульчинський: Якщо ми продивимося на флагманів світової преси – New York Times та всі інші видання – завжди перед виборами вони пишуть редакційну статтю, висловлюють підтримку тому чи іншому кандидату. Чому вони це роблять? Бо вони професіонали, розбираються в політиці краще, ніж рядові громадяни, дають свою експертну думку. А читачі вже вірять чи не вірять, це на них може впливати або ні.
Керуючись цим досвідом, ми теж вирішили зробити таку заяву. Нас здивувало, чому ця стаття набрала так багато переглядів. Виявилося, що ми потрапили в нерв. Ми сказали те, що багато людей думало, але боялося сказати.
Сергій Стуканов: У статті дається обґрунтування, аналізуються інші кандидати. Крім Вакарчука, Гриценка, левова частка присвячена Юлії Тимошенко. Чому не голосувати за Тимошенко?
Роман Кульчинський: На нашу думку, Тимошенко не зовсім розуміє суть війни. Вона постійно говорить про мир. Одна з її останніх заяв, що Порошенко начебто «планує велику війну, домовившись із лідерами «ДНР» і «ЛНР». Але правда в тому, що ці лідери нічого не вирішують. Ключ лежить у Путіна, війна закінчиться тоді, коли Росія не зможе воювати далі. Тимошенко цього не розуміє, судячи з її заяв і всіх попередніх дій. Очевидно, вона сподівається, що силою своєї харизми, впливу вона переконає Путіна й все буде добре.
Наталя Соколенко: Чому в статті ви фактично нав’язуєте висновок замість журналістської роботи – подання фактів?
Роман Кульчинський: У нас є принципи, де написано, що ми робимо висновки. Журналістська робота – не тільки подання фактів, а певна інтерпретація і висновок. Люди можуть вірити або не вірити, погоджуватися або не погоджуватися. Ми дали аналіз усіх кандидатів, показали сильні і слабкі сторони кожного й зробили свій висновок.
Коментар з приводу заяви на Texty.org Наталії Лигачової (очільниці ГО «Детектор Медіа»)
Медіаекспертка пояснює: якщо журналісти не маніпулюють, не приховують факти, які суперечать їхній позиції, а дають повну картину фактажу, щоб аргументувати свою лінію, – це абсолютно нормально:
«Я згодна з Романом, що журналістика – це не тільки факти. Професійні стандарти стосуються новин, ток-шоу, інтерв’ю й навіть авторських колонок, але вони всі різні. Якщо в новинах не має бути оцінок журналістів, то всі інші жанри та формати передбачають можливість наявності журналістських оцінок. Більшість західних видань відкрито займають позицію, в цьому немає нічого страшного».