Пандус не заради формальності. Яким бачать «Місто щасливих людей» люди з інвалідністю 

Які міста в Україні створюють безбар’єрний простір для людей з інвалідністю та над чим ще треба працювати, обговорювали учасники третього «Форуму інклюзивності». Темою фізичної доступності не обмежувалися — говорили про робочі місця для людей з інвалідністю та про теленовини, які треба дублювати жестовою мовою.

В атріумі Національного музею Тараса Шевченка сьогодні багато людей на візках, із милицями та тростинами. Під час реконструкції 2015 року тут подбали про безбар’єрність. Киянка Юлія Миронюк тестує пандус між двома приміщеннями.   

“Як для пандусу, який в приміщенні, тут досить оптимально. Є поручні, 50 сантиметрів від підлоги — для дітей, зазвичай цей варіант ігрорується; 70 сантиметрів — для людей, які пересуваються на візку; 90 сантиметрів — для людей, які пересуваються на своїх двох», — пояснює Миронюк.

На візку Юлія через генетичну хворобу — вроджену ламкість кісток. Каже: доволі часто стикається з тим, що формально все зроблене, але скористатися пандусом неможливо. Наводить приклад станції метро «Лісова» в Києві: 

«Зробили на звичайних сходах дві бетонні смужки; поручні, які, наскільки я знаю, до низу не дотягують, і по суті які не можна використовувати за призначенням, і при цьому вони звужують простір великій кількості людей, тому що ця станція є однією з найнавантаженіших у всьому метрополітені в принципі».

Безбар’єрний простір — одна з ключових тем, які обговорюють учасники «Форуму інклюзивності». Прогрес, помічають вони, є. Наприклад, на відремонтованій станції метро «Святошин» тепер є ліфт і всі позначення для людей з інвалідністю. У тому ж Києві на перетині Пушкінської і Богдана Хмельницкого зробили наземний пішохідний перехід з однієї сторони. Але недоліків багато, каже співзасновник ініціативи «Доступно.UA» Дмитро Щебетюк: 

«Велика проблема з підземними пішохідними переходами. Це просто ситуація, яка розділяє місто на дві частини. Так само зі швидкісними трамваями. Витратили 160 мільйонів гривень, а доступністю і не пахне».

Депутат Київської міської ради Олександр Пабат втратив зір у 2013 році після нещасного випадку. Зізнається: раніше про людей з інвалідністю не думав. Зараз входить до міського комітету доступності. Два останні засідання — у липні та вересні — депутат пропустив. Запевняє, що долучається до багатьох змін: 

«В Києві, як і у всіх містах світу, існують місця для парковки людей з інвалідністю. Ці місця, як правило, зайняті іншими людьми, до яких інвалідність, слава богу, ще не дійшла. Працівники поліції пояснювали, що дуже маленький штраф. Немає економічних підстав, вони не можуть впроратися, щоб евакуювати автомобіль і тому подібне. За моїм поданням ми зверталися до Верховної Ради, тепер штраф збільшили, він близько 1300 гривень».  

Законопроект про збільшення штрафів за паркування на місцях для людей з івалідністю Верховна Рада приняла в жовтні 2017 року. Сума штрафів — від 1020 до 1700 гривень.

Музикант Сергій Летучий із гурту Flying Swan теж пересувається на візку. Живе в Старобільську Луганської області. Розповідає: порівняно з його містом у Києві робиться хоч щось. 

«У нас не те, що пандусів, у нас у місті Старобільськ не всюди є тротуари для звичайних людей. Місто 17 тисяч населення має. Тротуари розбиті у багатьох місцях просто, незручні»,  — пояснює він.

Дмитро Щебетюк із «Доступно.UA» — активний мандрівник. На його рахунку — дві великих подорожі автостопом: Україною, Білоруссю та країнами Євросоюзу. Тільки за цей рік він побував в 16 українських містах. Говорить про прогресивні міста та міста-аутсайдери. 

«Для мене це Львів — це європейське місто, приємні враження, відчуття якоїсь гідності викликає. Так само з Вінницею. Для мене Рівне — аномальний випадок, коли в місті багато активістів, але влада стоїть. Зараз щось починається, але абсолютно недоступне місто», — розповідає Дмитро Щебетюк.

Але доступність учасники форуму тлумачать широко. Наприклад, теленовини, зрозумілі людям, що не чують. Або ж робочі місця. Провідна фахівчиня із корпоративної соціальної відповідальності «Ашан Україна» Ольга Бойко розповідає: її компанія почала наймати людей з інвалідністю відколи з’явилася в Україні. А з 2017 року працевлаштовує людей з синдромом Дауна. 

«Вони працюють у відділі пекарні, вони можуть нарізати, викладати товар, консультувати клієнтів, поправляти товар або цінники, або якщо товару немає на полиці, а є цінник, то він, можливо, на складі. Вон можуть це перевірити і попросити когось, щоб цей товар винесли та поставили на поличку», — каже представниця компанії.

Цьогорічний форум організатори назвали «Місто щасливих людей». Як пояснює Дмитро Щебетюк, від того, що міста стають доступними, насправді виграють усі. Пішохідний переехід із пониженням потрібний мандрівникам із валізами та батькам із дитиною у візочку. А людина з інвалідністю зможе більше бачити довколішній простір, якщо не буде змушена замислюватися, як безперешкодно потрапити на зупинку.