Громадське радіо
Голова громадської організації «Точка опори» Тимур Левчук і Голова Центру прав людини «ZMINA» Тетяна Печончик — про дискурс ЛГБТ у програмах політичних партій, яких рішень ці українські громадяни чекають від вітчизняних законодавців і реалізацію Національної стратегії з прав людини.
Голова громадської організації «Точка опори» Тимур Левчук
— Чи зберігається ігнорування ЛГБТ-спільноти в нинішній парламентській кампанії?
— Думаю, так. Є декілька партій, які готові підтримувати ЛГБТ (і в них це включено в політичну програму), але це не є великі партії і немає жодної гарантії, що вони пройдуть у Верховну Раду. Це «Демократична сокира» і «Демократичний альянс». У програмах обох цих партій прописано досить багато пунктів щодо прав ЛГБТ.
— Із тих партій, які за соціологією можуть пройти до ВР, немає жодної, яка підтримує?
— Наразі таких немає. Є поодинокі люди в цих партіях, які готові підтримувати, але одній людині досить складно змінити всю політичну програму. Це, скоріше, про якусь потенційну можливість мати зустрічі та дискусії, обговорювати ці питання з партійцями.
— Чому так відбувається, на вашу думку?
— Думаю, партії бояться втратити підтримку консервативних людей. Можливо, через це бояться цієї тематики. Потрібно враховувати, що в нас у суспільстві лише 5% знають когось із числа ЛГБТ. Серед людей, які є у партіях, відсоток приблизно той самий. Мені здається, самі партійці живуть у певних стереотипах щодо ЛГБТ.
Я розумію, що до виборів, скоріше за все, жодна прохідна партія не скаже нічого про ЛГБТ у позитивному ключі. Як мінімум, кроткі виборчі терміни — можливо, просто не доходять руки. Суто по-людськи я можу їх зрозуміти. Але, я вважаю, після виборів є шанс, що деякі з цих партій будуть мати позицію щодо ЛГБТ і вона буде позитивною.
Цього року на президентських виборах ми рахували, що якщо, умовно, ЛГБТ — 5%, то це 900 000 людей. Мені здається, це великий відсоток.
Опоненти встигли закинути нам, що «якщо є 5% і ви голосуєте, то чого ви не зробите свою партію і не пройдете до ВР?» Звучить, звичайно, дуже гарно й логічно певною мірою. Але не зовсім. Проблема в тому, що люди ЛГБТ об’єднані лише тим, що в них інша сексуальна орієнтація або гендерна ідентичність. У всьому іншому це дуже різні люди. Для ЛГБТ не працює ця сегрегація «у нас своя партія». Скоріше, потрібна інклюзія, коли ЛГБТ із різними політичним поглядами рано чи пізно з’являться в партіях із різними політичними поглядами.
— Які зміни, на вашу думку, найбільш нагальні зараз і що потрібно врегулювати на рівні законодавства?
— Насправді з законодавством нескладно — його в нас майже немає. Можна розробити нове законодавство про злочини на ґрунті ненависті, прописати більш чіткий механізм доведення факту дискримінації, тоді це, можливо, дало б поштовх до судових справ.
Давно обіцяли законопроект про одностатеві партнерства, який би дозволив одностатевим парам урегулювати свої соціально-економічні права.
Також телефоном ми поспілкувалися з Тетяною Печончик, Головою Центру прав людини «ZMINA». Вона нагадала, що в 2015 році вперше в історії України була прийнята Національна стратегія в сфері прав людини на 2015-20 роки. Три заходи в цьому великому документі стосуються саме ЛГБТ-спільноти:
«Держава зобов’язалася виконати певний план заходів, щоб ситуація із правами людини в країні покращилася.
Сам план дій — це великий документ, де є дуже багато всього і стосується різних прав людини. Але там є три заходи, які стосуються саме ЛГБТ-спільноти і які говорять про те, що держава повинна внести зміни в законодавство.
По-перше, в нас є базовий закон із протидії та запобігання дискримінації, який був прийнятий ще в 2012 році. Там є список ознак, за якими дискримінація заборонена. Це наприклад, інвалідність, стать, вік, релігія. Однак сексуальну орієнтацію і гендерну ідентичність там сором’язливо забули згадати серед переліку. План дій каже, що треба привести наш закон у відповідність до подібних європейських і внести в перелік сексуальну орієнтацію і гендерну ідентичність.
Друга зміна, яку потрібно внести, стосується злочинів на ґрунті ненависті. В нас є стаття 161 Кримінального кодексу, де не згадується, що напади на ґрунті ненависті можуть вчинятися на представників ЛГБТ-спільноти. Також потрібно внести правки в інші норми кримінального законодавства. Наприклад, щодо того, які можуть бути обтяжуючі обставини. У нас були випадки, коли вчинялися гомофобні напади на представників ЛГБТ-спільноти й суд навпаки кваліфікував це як пом’якшуючу обставину й говорив: «вони ж не холоднокровно планували напад або вбивство, а керувалися своїми негативними почуттями до представників цієї спільноти».
Третя вимога, яка міститься в Плані дій, —законодавство про цивільні партнерства. За українським законодавством, представники ЛГБТ-спільноти не можуть зафіксувати жодну форму партнерства. Тут не йдеться про традиційний шлюб. Ідеться про те, щоб вони мали змогу реєструвати в нотаріуса певну форму цивільного партнерства, яка дозволяє їм набувати певних прав, які має традиційна сім’я: право не свідчити проти свого партнера в суді, право мати доступ у реанімацію до коханої людини або право успадкувати майно. Це права, яких зараз позбавлені люди, які не можуть зареєструвати своє партнерство».
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.