Волонтери із Первомайська, що на Миколаївщині роблять чергову сітку для ЗСУ/Фото: Громадське радіо
З початком вторгнення російських окупантів в Україну всі жителі були шоковані. Група містян з Первомайська, що на півночі Миколаївської області, не залишилися осторонь та вирішили стати волонтерами, допомагати бійцям ЗСУ та місцевій територіальній обороні. Більшість до цього не мала досвіду волонтерства.
Ігнат сам родом із Первомайська. За фахом IT-шник. Більшу частину життя разом з дружиною прожив у Слов’янську, тому не з чуток знає, що таке війна. Два із трьох місяців вони провели в окупованому місті. Згадує: коли виїхав з міста і побачив національний прапор України, просто розплакався.
«24 лютого ми не чули вибухи. Нам подзвонили й все розповіли. Подивився новини. Перше, що почав робити — це збирати речі. Тому що, добре пам’ятаю, як це — жити в окупації. Мені дуже хотілось до рідних, до батьків. Тоді ще блок-постів не було, черг також. Кілька днів приходив до тями, а потом почав думати, чим я можу тут бути корисним», — розповідає Ігнат.
Ігнат разом з батьками створили сторінки й почали моніторити, що потрібно ЗСУ та теробороні. Долучили друзів, сусідів та знайомих. Штаб своєї ініціативної групи розташували прямо вдома. Ігнат каже, що кошти на потреби оборони збирають різними способами: через соцмережі, місцеву громаду, церкву. Підтримка надходить та навіть з-за кордону. Як зазначає чоловік, все побудовано виключно на довірі. Зі складними запитами, як каримати або бронежилети, також виручає особиста комунікація.
«У мене тут свій мініштаб, а в інших — свій. Вже таким чином ми контактуємо. І так ми достукаємось до кожного. Комунікація вирішує все: і в бізнесі, і в волонтерстві. Просто потрібно вміти слухати та чути, а також доносити свою думку», — резюмував волонтер.
Мама Ігната — Галина Федорівна мала певний до війни досвід волонтерства. Разом з родинною улюбленицею — ретривером Умою вони пройшли спеціальне навчання та допомагають реабілітуватися дітям із ментальними порушеннями.
«Ми зрозуміли, що без дії сидіти не можемо. Чоловік запропонував свою сітку. Ми зібрали з миру по нитці. Постіль відали зразу, потім ще запаси, бо одразу зрозуміли, що війна за два дні не закінчиться. Остання сітка днями поїхала на Харків», — сказала пані Галина.
Також пані Галина розповіла, що вони з чоловіком мали бажання піти у територіальну оборону, проте через вік їх не взяли. Тоді вони стали донорами крові.
У групі волонтерів — кілька десятків містян. Працюють позмінно. Намагаються все робити до початку комендантської години, та навіть сирени не стають на заваді праці волонтерів. На виготовлення однієї сітки йде чимало тканини та кілька днів зусиль.
Віолетта працює вчителькою у школі. Двоє її синів наразі на фронті. Разом з донькою вона нещодавно приєдналася до групи волонтерів, про яку дізналася випадково від сусідки. Вірить, що перемогти ворога можна лише єднанням.
«Тому що, тут від мене є користь для військових та збереження їхнього життя. Можливо, маленька частинка моєї праці комусь рятує життя на фронті. Щоб наша країна була нашою, бо Перемога можлива тільки спільними зусиллями. Кожен робить те, що може, те, що у його силах», — зазначила Віолетта.
Волонтери збираються кожного дня. Кожний у групі виконує свою роль. Щодо запитів, то за словами волонтерів їх багато. Спершу роблять чи купують те, що найнеобхідніше. Наталя побачила оголошення, що потрібні руки аби в’язати сітку. Жінка впевнена, що Україна скоро поверне всі свої території.
«Наш ворог думає, що маскувальну сітку можна робити тільки зі спеціальної тканини. А ми робимо навіть з піжами та спідниці. У нас все є. А головне — віра у Перемогу, наших хлопців та те, що все буде добре», — наголосила Наталя.
У Первомайську від початку війни й зараз — доволі спокійна ситуація. Поки ворог намагається прорватись лише з південної сторони до Миколаєва, але ЗСУ та територіальна оборона впевнено відбивають всі атаки.
Юлія Винник, Миколаївщина, Громадське радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS