Григорій Пирлік
Петлюрівець і в'язень таборів. У селі під Києвом відновили пам'ять про репресованого вчителя
Автор
“Я дивлюся на стіни цієї школи, цеглу стару, і мені хочеться вірити, що вони пам’ятають мого родича”, — описує відчуття Оксана Матієвська.
Петлюрівець, поборник незалежності України і жертва репресій. У селі Барахти під Києвом відкрили меморіальну табличку про вчителя Леоніда Мациєвського. Його заарештовували двічі, а в 1938 році розстріляли. Пам’ять про предка захотіла увічнити його внучата племінниця.
На стіні Барахтівської школи висить меморіальна дошка учню: старшина Віктор Бойко загинув у 2014 році на Донбасі.
На іншій шкільній будівлі тепер буде згадка про вчителя: Леонід Мациєвський став жертвою сталінських репресій.
Просвердлити дірку в старій стіні непросто. Місцеві жителі кажуть: цегла — австрійська, початку минулого століття.
«Я дивлюся на стіни цієї школи, цеглу стару, і мені хочеться вірити, що вони пам’ятають мого родича», — описує відчуття Оксана Матієвська.
Оксана — активістка російської організації «Последний адрес». Волонтери цього проекту встановлюють пам’ятні таблички на будинках, звідки за радянських часів забирали репресованих. З 2017 року в Україні є аналогічна організація «Остання адреса». Оксана звернулася до колег, щоб залишити згадку про брата свого дідуся.
«Відкрито казав про те, що відмовляється виконувати ідеологічне навантаження. Заявляв: ігнорує все, що закінчується на «-ація»: «агітація», «колективізація». Вважав радянську владу безглуздим непорозумінням, яке не може бути надовго», — розповідає Оксана Матієвська про двоюрідного дідуся.
Заарештували Леоніда Мациєвського у 1930 році. Пригадали, що він підтримував петлюрівців у громадянську війну.
«Це, здається, перший випадок, коли у нас ідейний українець. Було записано, що він відмовлявся виконувати роботу, бо скоро не буде радянської влади, а буде демократичний шлях», — говорить координатор «Останньої адреси-Україна» Дмитро Бєлобров.
За першим вироком Леонід Мациєвський отримав три роки, був на будівництві Біломорканалу. Також його табірна географія охопила територію від Автономної Республіки Комі до Магадану. Останні роки Мациєвський жив у Барнаулі.
«У грудні 1937 року його заарештували знову. І майже через місяць, 6 січня, розстріляли. Родина отримала фальшиву довідку, що він помер у 1943 році», — переповідає родинну Оксана Матієвська.
Табличка про Леоніда Мациєвського — 31-ша, яку «Остання адреса» встановлює в Україні. Пам’ятні знаки є в Києві, Одесі, Харкові і Харківській області. Координатор проекту, а також — ведучий ранкових ефірів «Громадського радіо» Дмитро Бєлобров формулює основну ідею:
«Наша мета — не встановити десятки тисяч таких табличок, а повертати людей туди, звідки вони пішли. Це 31-ша табличка — і за кожною завжди окрема історія».
Вчителька біології та історії в сільській школі Лідія Панасюк вважає: тема радянських репресій мало представлена і в шкільній програмі, і в сільській топоніміці. Наприклад, у селі жив дисидент Юрій Литвин. А на його честь немає ані таблички, ані вулиці. Литвин відомий тим, що що влаштував акцію протесту проти колгоспів.
«Вони викрали з колгоспу теля, прив’язали його до відділку міліції у Василькові. І отримав ув’язнення на 12 років», — розповідає Лідія Панасюк.
На відкриття пам’ятного знаку про сільського вчителя Лідія Панасюк зібрала старшокласників. Планує розповідати про Леоніда Мациєвського та про репресії на уроках.
«Що ми візьмемо з минулого і передамо нащадкам, коли ми не знаємо, хто ми і звідки ми. Як перекати-поле», — підсумовує вчителька.
