«Є діти, які навіть не сподіваються, що вони можуть»: як франківська майстриня адаптує велосипеди для дітей з інвалідністю
В Івано-Франківську третій місяць працює велошкола для дітей з інвалідністю. Їх знайомлять із «транспортом», підлаштовують під них і навчають крутити педалі. Більшість відвідувачів — діти з фізичними вадами. Але звертаються й батьки дітей з ментальними розладами, зокрема, з аутизмом, розповідає авторка ідеї Леся Антонюк.
Рік тому жінка започатковувала проєкт «Друге життя» — ремонтувала, реставрувала та адаптувала велосипеди, ролики та самокати під потреби дітей.
Велошкола для дітей з інвалідністю з’явилась через випадковість, розповідає Леся Антонюк. Рік вона ремонтувала та адаптувала велосипеди під фізичні особливості малечі, але одного разу їй повернули двоколісний велосипед. Сказали, що дитина не може крутити педалі. Леся все обміркувала й стала навчати дітлахів їздити на велосипеді.
«Перші кілька зустрічей можуть взагалі не мати відношення до їзди на велосипеді — ми повинні з дитиною познайомитися. Ми повинні з дитиною подружитися. Можливо, в ігровій формі, аби просто повозити велосипед. Можемо почати не з велосипеду, а з велобігу, щоб дитинка почала робити перші кроки. І так потихеньку, потихеньку. Бо є діти, які можуть, але бояться. А є діти, які навіть не сподіваються, що вони можуть. Тому, це такий дуже повільний і клопіткий процес», — говорить Леня Антонюк.
Леся розповідає, що працює «по дзвінку»: батьки дзвонять до неї, пояснюють, що хочуть, і домовляються про зустріч. Фізичні проблеми у дітей схожі: не рухливі або малорухливі ручки, ніжки, спинка, половина тулуба. Найважче, каже Леся, займатися з дітьми з аутизмом, вони обережно встановлюють контакт — кілька зустрічей йде лише на знайомство. Працюють із дітками в ігровій формі та через музику.
«Справа в тому, що підхід спрацьовує, бо він індивідуальний. Спочатку батьки довго розказують, яка дитина, у чому проблема — щоб вони хотіли, що дитина може, що не може. Задача проєкту не у тому, що я подарувала велосипед і щаслива, — ні. Робота проєкту закінчена тоді, коли дитина крутить педалі і ми бачимо, що вона поїхала. От тоді робота зроблена», — пояснює майстриня.
Проєкт «Друге життя» триває рік. У його межах Леся збирає старі велосипеди, самокати, скейти та інші «непотрібні речі». Потім ремонтує їх та адаптує під діагнози та потреби дітлахів з інвалідністю. Робота над одним велосипедом може тривати тиждень.
«Наприклад, дитина з ДЦП потребує фіксації ніжок, фіксації спинки, стабілізатора ручок на рулі. Для цього ми починаємо придумувати такі прості речі, щоб ніжки тримались, спинка, ремені, паски. Потрібно — робимо, не потрібно — не робимо. Як якій дитині. Оце ми називаємо «підігнати», — пояснює Леся Антонюк.
Ідея проєкту виникла після важкої хвороби. Леся розповідає, що у неї змінилися світогляд та цінності. Сімейний бізнес передала сину, а сама стала більше займатися благодійністю та волонтерством. 25 років жінка продавала велосипеди та запчастини до них. Зараз, каже, її магазин безкоштовно закуповує потрібні деталі для адаптованих двоколісних. Під час хвороби майстриня стикнулась з тим, що люди з інвалідністю в Україні відгороджені від життя.
«Немає можливостей, немає підходу, немає програм суперових, якихось індивідуальних. Немає. Тому для батьків те, що ми робимо, — супер», — розповідає Леся.
Хоча основний напрям допомоги спрямований дітям, не відмовляє Леся у допомозі й дорослим. Каже, їм, здебільшого потрібен ремонт інвалідних візків. З таким запитом до неї звернулась й Ірина Кубарич — її другу потрібен був ремонт візка. Також Леся зробила та періодично ремонтує велосипед для сина Ірини. У 12-річного хлопчика проблеми з зором та гіперактивність, розповідає його мама Ірина Кубарич:
«І ми його так на велосипедики садили. З дитинства. Перший велосипед він мав у рочок, здається. І постійно ми намагаємося, особливо в літній період, щоб поменше телефонів, комп’ютерів. Хочеш гуляти? Без проблем, — береш і йдеш. Гуляє тільки з ровером. Без ровера — це не прогулянка: спочатку весь Франківськ наш, а в кінцевому результаті ровер іде на тиждень на «відпочинок».
Зараз Назар захоплюється велосипедами: стежить за новинками, вчиться трюкам і мріє стати професіональним майстром з ремонту та реставрації. Зараз має спортивний велосипед для трюків, на якому тренується.
Леся Антонюк просить усіх небайдужих приносити старі велосипеди та самокати у магазин «Веломафія» по вулиці Тичини. Обіцяє, що кожен отримає відеозвіт про роботу з його «транспортом».
Зоряна Шевченко, Івано-Франківськ, Громадське радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
