Кристина Лібергер
До села Потутори, що на Тернопільщині, від обласного центру їхати півтори години. Тут чудові краєвиди, але попри всі переваги сільського життя, в селі живуть трохи більше, ніж півтисячі мешканців. Половина з них працює у сусідній Польщі. А ті, хто залишився, шукають роботу у райцентрі – Бережанах. У цього села звичайна для України історія, але 12 років тому тут з’явилося незвичне підприємство – біодинамічне господарство, де вирощують спеції.
Де розташована ферма, у селі знають всі. Вона зустрічає гостей дерев’яною вивіскою та охайними городами. Це – невеличке господарство Кристини Лібергер.
Сім років тому господиня приїхала зі Швейцарії, щоб вирощувати екологічно чисті продукти в Україні. На її грядках ростуть запашні трави: м’ята, любисток, базилік, шафран – усього близько 40 видів. На господарстві не використовують жодних хімікатів, запевняє власниця. Усе обробляють руками – у Кристини 5 помічниць. Але і сама жінка любить поратися на городі, незважаючи на свій вік – вона вже розміняла сьомий десяток.
«Я ціле життя займалася з травами, і потім було ясно — я буду щось робити з травами. І з іншими друзями ми створювали таку асоціацію для підтримки біодинамічного сільського господарства в Україні», — говорить Кристина Лібергер.
Біодинаміка — це новий для України спосіб ведення господарства. Це не просто екологічне виробництво, а ціла філософія. За теорією, вона враховує ритми космосу, енергетику людини, тварини і рослин задля того, щоб зберегти та відродити природні сили планети. Саме тому Кристина Лібергер впроваджує цю філософію в життя вже багато років.
«Біодинаміка — це значить піклуватися про землю, і що це пов’язано з космосом, що це все разом — Земля, тварини, людина і космос», — додає Лібергер.
Кристина Лібергер приїхала в Україну 7 років тому на запрошення свого швейцарського друга та почала вирощувати й продавати екологічно чисті спеції та чаї. Все починалось з кількох грядок на подвір’ї і виросло у невеличкий цех, де працює сама Кристина та 2 її помічниці.
«Цей проект — це незвичайний в Україні. В Україні ти все робиш або велике, або дуже-дуже маленьке. Як ці маленькі фермери в селі — бабусі: корови, свині. Або багато чого-багато гектарів. Ми тут — мануфактура, це наша філософія — робити речі з травами руками, тому що це важливо для якості», — розповідає Лібергер.
Маленка компанія Кристини — лише частина сільськогосподарчого підприємства, відкритого 12 років тому українцем Іваном Бойко за підтримки швейцарців. Саме він привіз в Україну з європейської країни спочатку екотехнології, а потім вже і біодинамічні знання. Іван Бойко працював викладачем у Бережанському агротехнічному коледжі, і саме звідти він поїхав у своє вирішальне відрядження до Швейцарії. Під час практики Іван Бойко познайомився з Райнером Заксом – співзасновником товариства «Жива Земля» у Швейцарії. Це була група однодумців, які мали мрію змінити ставлення до Землі, але не мали фінансування. Зі швейцарськими знаннями українець повернувся додому і почав шукати можливості впровадити їх в життя на Батьківщині, розповідає Кристина Лібергер.
«Він був ініціатором. Він цей бачив, колишній колгосп, який тільки все було гірше і гірше після СРСР, і потім він прийняв цю ініціативу і запитав нашу асоціацію, чи будемо ми допомагати», — говорить Лібергер.
Робота за новими технологіями приваблювала Івана Бойко, адже він давно був представником екологічних компаній в Україні. Проте співпраця з швейцарцями виявилася експериментом не тільки для українця, а й для іншої сторони.
Іван Бойко«Вони робили невиличкі проекти, допомагали фермерам, які хотіли займатися еко-землеробством, одноосібникам, але це було скоріше асоціація-коло друзів, вони не мали таких можливостей інвестиційних, не мали і не мають. Тому вони дещо з острахом на це дивилися», — розповідає Бойко.
За 12 років господарство розширилося до 300 гектарів. Для України — це середній бізнес, якому важко конкурувати з великими підприємствами. Особливо, коли йдеться про органічне землеробство. Екологічно чистий продукт коштує досить дорого, проте обсяги виробництва не дозволяють розвиватися в бік експорту. Це суто українська специфіка аграрного бізнесу, розповідає Іван Бойко:
«Якщо в Україні десь є таке поняття як гігантоманія чи великі обсяги, то швейцарці — у них система ведення господарства — це є невеличкі фермерські господарства сімейного типу: 20, 30, 50 гектарів — це вже у них величезне господарство. Мої швейцарці, мої колеги швейцарські, я їх називаю ідеалістами. Вони прийшли сюди не заради бізнесу, а заради ідеї, щоб поширити ідею можливості розвитку органічного, біодинамічного господарювання, і дуже довгий час не ставилося питання про прибутки», — говорить Іван Бойко.
Аби господарство було справді біодинамічним, окрім зернових та трав тут тримають біля сотні корів. Молоко зберігають за новими технологіями — одразу після доїння охолоджують. І жодних добавок! Кажуть, і без того зберігається гарно. Проте цей бізнес, швидше, умова підтримання екологічного балансу, адже поки що українці замість якості обирають доступну ціну, нарікає Іван Бойко.
«Дрібненького, як наше, ми тримаємо, тримаємо ціну, поки весною не почнуть розтелюватися корови приватного сектора. Коли жіночки приносять молоко на базар, тому що взимку молока немає, і всі б’ються за нашим молоком, тому що воно смачне і якісне, а навесні ми змушені опускати свою ціну, хоч показуй сертифікат, хоч переконуй, хоч давай пробувати», — пояснює директор.
Проте від своєї мрії чоловік не відступає. Іван Бойко хоче створити в селі культурно-просвітницький центр. Він разом з Кристиною вже запровадив у Потуторах вивезення сміття, розповідає про користь його сортування, компостування. І для всіх охочих проводить на базі ферми семінари з біодинамічного господарювання.
«Я народився в цьому селі, я в ньому виріс. Закінчив школу, я в ньому працював. І це господарство – моя третя дитина. У мене є 2 рідних дітей, а це господарство — як третя дитина. Я його створив, я хочу, щоб воно виросло в прибуткове господарство, яке буде… В швейцарській концкпції це написане geselschaft, тобто товариство для сільського господарства, біодинамічного, екології, навчання і культури. Це моя мрія. Якщо би я її за 5-10 років здійснив, щоб це був навчально-екологічно-культурний центр прибутковий, Я думаю, я міг би із задоволенням йти на пенсію», — говорить Бойко.
Має свою мрію і Кристина Лібергер. Вона хоче передати свою любов до трав та знання іншим людям. Вона і досі відкриває для себе світ українських рослин і з радістю їздить до райцентру – купувати нові дерева та саджанці квітів. Без цього не обходиться жодна субота. А ще Кристина запровадила новий культурний проект: вона приймає на фермі учнів і вчить їх працювати на землі. Колись все почалося з кількох дітей з її рідної Швейцарії, розповідає жінка.
«Починалося з того, що зі Швейцарії приїхали, тому що люди тебе знають, випадково запитують, тому що їм потрібно було, в Берні, наприклад, їм потрібен був проект, де вони можуть приїхати і створювати, будувати, це були перші діти, які приїхали. Вони хотіли і зробили таку практику, де вони будували щось. І ці діти з Берна, вони приїхали 4 або 5 разів і багато зробили», — додає Кристина Лібергер.
Останні три роки до швейцарців приєдналися діти з різних куточків України: Києва, Дніпра, цього року – і з Одеси. Вони пораються на фермі, прибирають у корівнику та збирають трави. У навчанні дітей любові до землі бачать свою культурну місію Кристина Лібергер та Іван Бойко. І чекають до себе в гості волонтерів, які розділяють їхні погляди на життя.
Юлія Афанасьєва, Тернопільщина, Громадське радіо