Село Новогригорівка Донецької області фактично на лінії розмежування. У 2014 році тут точилися запеклі бої. У місцевих жителів загострюються хронічні хвороби. І, попри те, що село не обстрілюють, люди досі чують вибухи та за десятки кілометрів їздять на лікування.
За сорок хвилин до приїзду журналістів, каже місцева жителька Олена, у селі чули постріли. Сама вона не працює, адже роботи у селі немає. Пенсії отримують її чоловік та свекруха. Поїхати на заробітки вона не може: і чоловік, і свекруха потребують догляду. Трохи виручає город. Але у перші роки війни на місці, куди падали снаряди, нічого не росло.
«У сусіда одна біля будинку впала, а одна — у нас на пагорбі. Там роки зо два трава була випалена. А зараз вже і трава росте, і все росте», — говорить Олена.
Олена каже, що у неї загострилися хвороби. У селі на 25 дворів та близько 70 жителів лікаря немає. Був ФАП, але його закрили. Тож, до сімейних лікарів їздять до Гранітного чи Старогнатівці, а ті допомагають селянам отримати безплатні ліки, розповідає інша жителька села Анна Лєбєдєва.
«У мене теж від цих обстрілів, мабуть, на нервовому ґрунті сталося запалення щитоподібної залози. Була серйозна операція. Повністю видалили «щитовидку». Тепер тільки на таблетках різних — гормональних. Вживаю багато препаратів. Постійно під контролем, бо після цих стресів була така задуха. Страх був. У нас у дворі вбило двох корів. Прилетіли снаряди туди, де були прив’язані корови. Це ж ми жили з цього господарства».
Коли обстріли були інтенсивними, Анна з чоловіком їздили ночувати до батька у Старогнатівку. Каже, якщо ночували вдома, то навіть не роздягалися, щоб можна було одразу бігти у безпечне місце. Але потім все одно повернулася, щоб дбати про будинок та город. У них так само скрутно із грошима. Її чоловік не отримує пенсію, адже він передпенсійного віку, а допрацювати до пенсії нема де. Дуже дорого, говорить жінки, виходять поїздки на базар. Для цього потрібно винаймати машину або ж їхати автобусом, який ходить не у вівторок та п’ятницю. Та й був час, коли його не було.
«Автобусом коштує 55 гривень на людину до Волновахи. Щоб найняти машину, мені потрібно 600 гривень. 150 гривень мені потрібно, аби поїхати у магазин у Старогнатівку або Гранітне. Такі ціни», — розповідає Анна.
Кожні пів року чоловік Олени має проходити лікування у Волновасі. У нього хвороба мозку, теж наслідок стресу. Він страждає на сильний головний біль. Цього року поїхати на лікування чоловік не зміг — грошей у родині немає.
«І він не може автобусом, бо там велике скупчення людей. Туди ми їдемо нормально, а назад дуже багато людей, бо Андріївка. Він не може автобусом. У нього одразу головний біль», — додає Олена.
Коли хтось із селян їде на базар, то приймає замовлення від інших. Люди не відмовляють одне одному — війна зблизила, говорить Анна Лєбєдєва.
«Після обстрілу одразу телефонуємо, питаємо: «Як ви?». Тільки обстріляли — одразу починаємо обдзвонювати. Завжди питала: «Кума, як син?». Він у неї гіпертоніком став після цих обстрілів».
Гуманітарну допомогу селяни отримують від Міжнародного комітету Червоного Хреста та гуманітарної місії «Проліска», говорить Анна.
«Дякуємо місії «Проліска». Вони зробили нам громадський колодязь: почистили, поставили зруб. Після дощу ми не можемо користуватися своїми колодязями. Там вода руда і смак змінюється. А тут вище і вода краще. Приходимо та беремо воду».
Втім, одна з великих проблем Новогригорівка — постійні перебої електропостачання. За роки війни дроти були неодноразово пошкоджені обстрілами, під час запеклих боїв фахівці відмовлялися їхати до Новогригорівки на ремонт. Місцеві цю проблему вирішували самотужки, говорить Олена.
«Свої хлопці звикли самі усувати (проблему — ред.), хоча не можна. Були обстріли, електрики боялися їхати сюди. Місяцями сиділи без світла».
Школи у Новогригорівці немає, двоє школярів їздять навчатися до Старогнатівки. До школи їх возить класний керівник.
Валентина Троян, Новогригорівка, Громадське радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS