На думку Зураба Аласанії, вже за рік Україна матиме колосальний поступ у перетворенні державних мовників на суспільних. Але після завершення АТО гендиректор НТКУ пророкує журналістському середовищу кризу.»
«Державне мовлення поволі рухається до напрямку суспільного. Було заплановано, що це все буде відбуватися поволі. Виглядає це не дуже добре, бо всі очікують швидких результатів. Це також пов’язано з Інтернетом. Я б сказав, що все іде за планом. Я знав і був упевнений, що грошей не буде, техніки не буде, та взагалі нічого не буде. Але це мене не лякало і зараз не лякає.
Маю одного товариша в Литві, який є директором їхнього суспільного мовника, і він каже: «20 років вже робимо і ще не завершили». Тобто це процес тривалий, але він іде. Взагалі всі обласні компанії, згідно з законом, за своєю концепцією, є суспільними мовниками. Зробити обласні компанії суспільними мовниками буде важко, вони не хочуть втрачати свої місця, вони серйозно пов’язані з місцевою владою, і там вже чиниться великий опір. Ми звільняємо обласні телечастоти, якщо йдеться про цифрове мовлення. Ми звільняємо і віддаємо державі. Держава вже буде розпоряджатися ними.
Взагалі не має бути в державі три різновиди мовлення. Говоримо про комерційне, суспільне та державне. Це жахливо, бо три варіанти – це ніяку логіку не вписується. Кошти платників податків на державне і суспільне мовлення окремо – це занадто.
Обласні телерадіокомпанії не є вільними. Ви ж знаєте, вони всі підпорядковані місцевій владі. Місцева влада не попустить, вона як диктувала, так і буде диктувати надалі. Очільники просто хочуть зберегти свої місця. І все. Я знаю, як це зробити.
В мене спершу була така модель: зробити 7-8 регіональних центрів, на яких би все базувалося, а по областях зробити корпункти. Потім ми збиралися багато разів робочою групою і мене переконали: не треба робити 7-8, треба залишити всі, але зі скороченнями. Директори знають: наприклад, з 300 працівників їм треба залишити 100. Всі директори залишаються. І за 2-3 роки вже треба від них вимагати якості.
Як це виглядає ефірі: одній національній хвилій десь тричі на день в пройм-тайм ми даємо, нехай, по дві години – ви можете включатися зі своїми новинами. Тобто буде один суспільний канал, і кожен буде свій ловити на цій хвилі тричі на день. Якщо вони зможуть, також будуть робити програми для національного каналу також. Це абсолютно британська модель, вони так роблять. Ну, якщо воно в нас спрацює, бо навколо нас не Британія. Наступного тижня ми збираємо всіх директорів обласних телерадіокомпаній і запропонуємо їм оцю модель. Якщо ще будуть поправки – я абсолютно відкритий, можемо щось змінювати.
Щодо того, як балансувати телерадіокомпаніям між тим, щоб не стати комерційними з одного боку, а з іншого – величезні борги, тут не треба надмірно перейматися. Це життя, так і має бути. Один європеєць Борис Бергант, просто монстр-професіонал в цьому всьому, сказав: «Комерційному мовленню потрібні програми для того, щоб заробляти гроші. Суспільному – потрібні гроші, щоб виробляти програми».
Суспільне мовлення нікому не належить окрім людей. Ми навіть не залежимо від влади, так прописано в законі. Також це залежить від наглядової ради, це інструмент для доброї роботи. Її зараз немає, але вона робиться. Національна рада розглядає питання, як вона має збиратися (9 членів точно будуть за 2 місяці). Коли буде нова Верховна Рада – буде ще декілька членів, в залежності від кількості фракцій. Це буде зроблено, бо я бачу політичну волю в усіх кабінетах міністрів включно з офісом Президента. Деякі проблеми є з Верховною Радою. Деякі партії не мають своїх ЗМІ і хочуть залишити державні, вони думають, що ті будуть їм належати. Я сподіваюся, що так не буде.
Складно з людьми ззовні. Найбільш прогресивна частина населення взагалі не дивиться телебачення, але хоче його реформувати і постійно нам закидає, що ми нічого не робимо. А ми робимо на каналі стільки, щоб показати, як це все може і має змінитися. Немає грошей. Змінити мислення людей, як там працюють, вдалося десь в 10%. Ще що дуже важко, це бюрократичні механізми. Державні закони просто не дають нам нікуди рухатися. Наприклад, ми завтра не летимо в Мінськ. Я це підтримую. Це дуже важлива зустріч, але Адміністрація Президента відмовилася взагалі за будь-кого платити: і за комерційні канали, і за державні. Це правильно, я це дуже вітаю! Раніше при кожному Президенті журналістів з комерційних і некомерційних каналів безкоштовно брали на борт літака, селили в готелі, годували і повертали назад. А потім очікували матеріал. Матеріал був «правильний». Ми отримуємо інформацію, бо є дуже багато міжнародних інформаційних агентств.
Я зараз входжудо наглядової ради «Громадського телебачення». Вона там потрібна, і має змінюватися постійно. Там молоді люди працюють, і вони зараз на зламі. Та не тільки вони. Взагалі після війни в журналістиці буде дуже сильна криза. Бо зараз ти маєш бути або журналістом, або громадянином. Журналісти це розуміють і відчувають кожного дня.
Я вчора побачив у своїх новинах на Першому національному (ми ж не диктуємо, я лише бачу в ефірі, що вони роблять), що журналістка, яка мала пряме включення, почала репортаж з вигуку «Слава Україні!». Це нормально? Маю на увазі, для новин. І так само вона закінчила. І ти зараз їй скажи, що це неправильно – вона не зрозуміє. Треба виховувати таких журналістів, які були би громадянами і з холодним розумом робили свою роботу.
Процес реформ державної медіа сфери в Україні буде швидким. Можливо, наступний рік піде на якісь базові речі, а після того – вже все, ми вже не повернемося до попереднього. Щодо медіа взагалі – це складніше. Суспільне мовлення не є першорейтинговим, так у всьому світі. Але коли для нації стається щось форс-мажорне, важке, видно по рейтингах, всі люди одразу туди, до суспільного мовника, бо довіряють йому абсолютно. Розважальні програми – це на комерційний канал, а коли йдеться про вибори чи щось таке, то довіряють суспільному мовнику. Я до цього готовий, так має бути. Ми не будемо займатися за першість у рейтингах – це комерційна справа.
Я вважаю, що продукт Національної телерадіокомпанії відповідає вимогам суспільного мовлення десь на 30-40%, бо немає ні людей, ні грошей. Але ми працюємо в цьому напрямку, в нас багато чого змінилося. Наприклад, новинам ніхто не каже, що робити. Взагалі. Я маю туди вводити свіжу кров, бо, якщо ніхто не каже, що робити, то що взагалі робити? А вони не знають, проте вчаться.
Восени я анонсую ще три великі проекти. Я поки навіть не знаю, за який рахунок ми це зробимо. Будуть дебати парламентські, буде одна велика програма тижнева. Таке собі ток-шоу, але не на зразок існуючих. І буде щоденна соціальна програма. Це дуже коштовно, але це буде. Отак ми маємо показати, що таке суспільне.
