Плани повстань, розкол і масові арешти. Чим займалась ОУН у період «першої радянської окупації»?

80 років тому, у березні 1940-го, Галичина вже шостий місяць була окупована радянськими військами. За цей час нова влада встигла обрати маріонеткові Народні збори, приєднати ці землі до УРСР, націоналізувати землі та промисловість, видати паспорти і почати репресії.  

Нерідко жертвами НКВС ставали заможні селяни чи поляки, які за попередньої влади мали більше привілеїв, ніж українці. Також у списках на депортацію могли опинитись і польські націоналісти, які мали одразу декілька підпільних організацій на Західній Україні. Однак ще однією групою були націоналісти українські. ОУН існувала ще з 1929 року. Польська влада влаштовувала репресії і навіть відправляла у табори. Тож весь міжвоєнний період організація була нелегальною. 

Коли Червона армія атакувала Польщу у вересні 1939-го, велика частина націоналістів переїхала у Краків – німецьку зону окупації або в інші європейські держави. Агенти НКВС завербували окремих членів організації ще у 1930-х. У 1938-му радянський агент Судоплатов вбив першого голову ОУН Євгена Коновальця. Окрім нових територій і ресурсів, СРСР також отримав доступ до багатьох архівів польських спецслужб. Це дозволило вже у перші місяці окупації почати репресії проти потенційно “небезпечних елементів”. Одним з перших заарештували Василя Галаса. Його відпустили з польської тюрми 16 вересня 1939-го і вже 11 листопада знову затримали. Цього разу енкаведисти. За кілька місяців його мати відправили до Сибіру. 

В таких умовах старші націоналісти виступали за те, щоб залишитись в нацистській зоні окупації, тренуватись і готуватись до зіткнення СРСР з іншими державами. У цей момент, за логікою прихильників голови проводу ОУН Андрія Мельника, оунівці скористалися б шансом і почали створювати власну державу. Молодші націоналісти на чолі зі Степаном Бандерою прагнули боротись з більшовиками на Західній Україні, послабити їх на цих землях і спровокувати Гітлера до нападу. Саме через розходження у планах в лютому 1940-го в ОУН відбувся розкол на “мельниківців” і “бандерівців”. 

У перші місяці 1940-го окремі групи націоналістів почали переходити нацистсько-радянський кордон. Або принаймні намагатись. Одна група, як правило, забезпечувала перехід і одразу ж поверталась назад. А друга мала вийти на «своїх» на більшовицькій території. Кордон переходили вночі у лісистій місцевості, з гвинтівками і кулеметами. Кожен оунівець мав при собі фальшиві документи, радянські гроші та іноземну валюту, яку ховали у взуття чи одяг. Більшість не змогли потрапити на Галичину. 

Перша група вирушила з Генерального губернаторства у середині січня 1940-го на чолі зі Степаном Пшеничним. Їм вдалось перетнути кордон неподалік Кристинополя. Пройшовши замерзлим Бугом група була помічена радянськими прикордонниками. Після спроб втекти і стрілянини більшість оунівців взяли у полон. Восьмеро загинули під час сутички. У березні на Галичину намагались потрапити одразу три групи. Лише одна вдало. Зеновія Левицька разом з Володимиром Тимчієм, Микитою Опришком та Теодором Оленьчаком підірвала себе гранатою, щоб не потрапити в полон НКВД. У ці ж дні Володимир Гошко загинув у перестрілці з агентами НКВС у Львові. 

Ті, хто успішно перешов кордон до кінця весни 1940-го мали б провести розвідку, зібрати більше зброї та учасників для повстання. Однак вже тоді було зрозуміло, що почати повстання у найближчі місяці не вдасться і оунівнці вирішили продовжувати збирати ресурси і вичікувати моменту. Деякі з них інтегровувались у радянські структури. Олександр Луцький нелегально працював під чужим прізвищем у виконкомі Станіславської області і був обраний депутатом Народних зборів! Він планував вчитись у Львівському університеті, але через загрозу арешту втік у Краків. Навесні 1940-го повернувся у Станіславську область, де до осені очолював обласний провід ОУН. 

Якраз 80 років тому радянські спецслужби почали масові арешти. Пізніше вони змогли виявити 156 націоналістів у власних структурах. Протягом 22 березня – 25 квітня органи НКВС УРСР затримали й ув’язнили на Тернопільщині сотні «учасників контрреволюційних повстанських організацій, які готували збройне повстання проти радянської влади». Спеціально для пошуку українських і польських націоналістів створили нові слідчі групи в Бережанах, Кременці, Тернополі і Чорткові. 

Навесні у радянські тюрми потрапили 658 членів ОУН, серед них шестеро члени Крайової Екзекутиви – виконавчого органу організації. 

За кілька місяців ОУН змогла відновитись, але про це в наступній частині. А поки підписуйтесь на сторінку нашого проекту “Друга світова. Український відлік” у твіттері.