Instagram, Facebook та Twitter тимчасово заблокували акаунти Дональда Трампа. YouTube також видалив його виступ перед Білим Домом. Snapchat заблокував можливість Трампу створювати нові пости. Також компанії видалили всі заклики до воєнізованих дій.
Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті
Компанії заявили, що ситуація надзвичайна і вона вимагає надзвичайних рішень з метою зменшення ризику насильства.
Це безпрецедентно ще й з огляду на те, що Трамп ще є чинним президентом і з огляду на те, що соцмережі є важливими інструментами президентства Трампа.
У Трампа нині є 88,7 млн підписників у Twitter. І за даними Gallup.com,
• 76% американців бачать, читають або чують про твіти Трампа,
• Лише 8% американців читають ці твіти просто з його акаунту, не інтерпретованими.
Трамп розглядає Twitter як спосіб, так би мовити, невідфільтрованого зв’язку з громадськістю. Його твіт-вислови про «журналістів як ворогів людей» або «FAKE MSM» («фейкомети-мейнстрімівські ЗМІ») стали настільки широко відомі, що у 2019 році навіть дійшли до України і були трохи захопили уми в Офісі українського президента.
У своєму емоційному пориві Трамп також часто вживає слово «чесний» — «чесне спілкування», наприклад. І це також чинить вплив на його комунікації: неправдиві чи образливі за суттю вони сприймаються його прихильниками як чесні за формою, бо ж не перекручені.
Але це ілюзія. Інститут Геллапа виявив, що лише 8% американців читають ці твіти просто з його акаунту, не інтерпретованими. Натомість більшість читають або дізнаються про них опосередковано, або через інші соцмедіа, або через його ненависні «MSM».
Це означає, що чутки про смерть журналістики і експертних оцінок поки що трохи перебільшені.
Водночас, Twitter Трампа у певному сенсі є для нього чимось на зразок сторінки прес-релізів чи відеозвернень, як люблять інші лідери.
І ще один цікавий висновок Інституту Геллапа: демократи приділяють твітам Трампа більше уваги, ніж республіканці (64% проти 50% відповідно). І, звісно, ця група людей має загалом негативні погляди на Трампа і не схвалює його дій чи заяв, тому можна припустити, що читання ними його твітів та коментування їх завдають Трампові більше шкоди, ніж користі. Але при цьому посилюється поляризація: чим більше нападає аудиторія недоброзичливців, тим більше захищаються його прихильники.
Автори книжки «Трамп, Twitter і американська демократія. Політична комунікація у цифрову еру» доктори політичних наук Ю Кван і Річард Вотерман проаналізували Twitter Трампа протягом 2009-19 рр. (ангельське дослідницьке терпіння!) і висунули концепцію ‘going directly public’ («йдучи просто до громадськості»), яка показує, що президент Трамп залучає громадськість і використовує владу ЗМІ для зміни політичної системи.
Вони переконані, що Twitter для Трампа — не емоція, а політична стратегія.
• Ю Кван і Річард Вотерман пишуть, що американці вважають діяльність Трампа в Twitter як магічною, так і загрозливою, і він досягнув своєї мети. На думку дослідників, основною метою діяльності Трампа у Twitter є залучення уваги, таким чином, зміцнюючи підтримку серед своїх послідовників у Twitter. Тоді як суперечки та напади на політичних опонентів є другорядною діяльністю для нього.
• Риторика його твітів зазвичай зосереджена на шокуючому та негативному. Більше того, Ю Кван і Річард Вотерман виявили, що тон твітів впливає на кількість ретвітів, які отримує Трамп. І ви не здивуєтесь, але чим негативніший твіт, тим більше ретвітів він отримує.
Фактично, поляризація і є метою Трампа.
На це добре працює і те, що він поставив під сумнів те, що досі було ніби очевидною правдою, поширюючи власну версію реальності.
Можливо, тригером до подій останньої доби став Трампо-твіт про те, що «вони намагаються вкрасти вибори» («they are trying to STEAL the Election»).
Таким чином Трамп наперед делегітимізував результати виборів в очах своїх прихильників, і виборці подумали, що ОСОБИСТО їхній голос не враховано. Це, власне, зробило сприйняття дуже ОСОБИСТИМ.
Будь-що, вимовлене в рамках політичного дискурсу, позначає перехід від прихованих намірів до явних: фактично, є актом легітимізації дій, рішень, намірів. Мовлення відтворює дійсність; наприклад, відомий лінгвіст Еміль Бенвеніст тлумачив це буквально: той, хто говорить, своїм мовленням «воскрешає» подію і свій пов’язаний з нею досвід; той, хто слухає (у даному разі — читає Twitter), сприймає спочатку текст, а через нього — відтворювану подію.
Таким чином, реальність стає невід’ємною від сказаного.
Авторитетна дослідниця дезінформації і кризової комунікації професорка Кейт Старбьорд, пише (у Twitter, до речі), що Трамп не просто підготував свою аудиторію до сприйняття брехні про фальсифікацію виборів, він надихнув виборців на створення неправдивих історій про фальсифікацію, а потім сам повторив їм ці неправдиві твердження. «Дезінформація участі» — називає вона це.
«Дезінформація участі», яка фактично протистоїть усталеному терміну «демократія участі» — дуже точне визначення, на мою думку.
Повертаючись до блокування акаунтів Трампа.
Звичайно, починаючи з 2016 року, дискусія навколо відповідальності соцмереж все посилюється і посилюється.
Якщо у 2016-му Марк Цукерберг у відповідь на звинувачення у фейках заявляв, що «99% їхнього контенту є «автентичним», то нині компанії координують свою діяльність для виявлення груп, що продукують фейки, стали жорсткішими щодо мови ворожнечі і особливо до коронафейків.
Можна, до речі, згадати дисклеймери у Twitter: ще у травні твіт Трампа було позначено як такий, що містить дезінформацію про коронавірус.
Задля справедливості скажу, що до появи соцмереж справді було простіше з цензурою, справді поширення інформації від влади було асиметричним, даючи змогу як підконтрольним ЗМІ, так і невеликій кількості держчиновників чи політиків контролювати порядок денний.
Водночас, для мене очевидно, що саме поляризація, конфлікти, холівари і є тими основними гачками, що тримають людей у соцмережах. Не знаю, чи комусь потрібен ввічливий Facebook. Чи ввічливий Twitter Трампа.
І так, «брехня встигає обійти півсвіту, поки правда одягає штани»: це не лише афоризм Черчилля, це і алгоритми соцмереж чітко демонструють.
Тим не менше, навіть цими невеликими зусиллями, маркуючи брехню, нарешті технологічні компанії визнали, що брехня — це не думки і не факти.
І якщо вживати метафору терапії — це визнання проблеми, і це важливий крок.
Але цього замало. Очевидно варто думати, як зменшити аудиторії брехунів, як делегітимізувати їх, доки лишається хоч щось навколо нас, неделегітимізоване ними.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо: