Гібридна війна — це не катастрофа, а виклик, відповіддю на який є координація комунікацій — професорка Національної академії СБУ Лариса Компанцева

Із докторкою філологічних наук, професоркою Національної академії СБУ Ларисою Компанцевою говорили про те, яку роль відіграють лінгвісти у гібридній війні Росії проти України, які технології використовують, та як Україна може їм протидіяти.

– Ви — лінгвістка, а працюєте в сфері національної безпеки. Здавалося б, лінгвістика – «мирна» наука?

– Теперішній час — це взагалі час лінгвістики. До подій 2014 року лінгвістичні дослідження вважалися чимось другорядним, хоча лінгвісти безпекових інституцій наголошували, що комунікації є проактивним інструментом у сфері національної безпеки. Сьогодні цей факт не викликає сумніву. Агресивні дії РФ називають по-різному: гібридна, неоголошена, когнітивна, семантична війна. Без сумніву – це війна смислів і цінностей, що транслюються різним цільовим аудиторіям із застосуванням лінгвістичного інструментарію. Отже, лінгвісти – інформаційні бійці.

Наприклад, у РФ лінгвістичні школи працюють за єдиною державною програмою, мета якої – вироблення комунікативних технологій гібридної війни. Так, фахівці Сибірського федерального університету обґрунтували необхідність запровадження нової лінгвістичної галузі — лінгвістики інформаційно-психологічної війни (О. Сковородніков, Г. Копніна). У Єкатеринбурзі наукова школа Інституту філософії та права Уральського відділення Російської академії наук розробляє питання російського варіанту «м’якої сили» (О. Русакова, Е. Грибовод), школа Уральського державного педагогічного університету — психолінгвістичні особливості дискурсів впливу (Л. Весніна, О. Нахімова). У працях Вищої школи журналістики і масових комунікацій Санкт-Петербурзького державного університету досліджуються психолінгвістичні можливості контенту ЗМІ як інструменту інформаційних і психологічних операцій (Д. Гавра, М. Лабуш, О. Сидоров).

Читайте також: «Було видно, як угруповання «ЛНР» включило ботоферму» — головред «Реальної газети» про розслідування видання

До речі, у Росії вироблено й активно використовується поняття «технологічного дискурсу» — механізму, що дозволяє отримувати економічні, соціально-політичні, воєнні та інші переваги безпосередньо від дискурсу. Тобто без додаткових фінансових ресурсів, можна перемагати суб’єкти, які не використовують такий дискурс. Технологізація дискурсу здійснюється за допомогою різноманітного маніпулятивного інструментарію: прийомів НЛП, лінгвокогнітивних механізмів інспірації, позиціювання, залучення до комунікації, фреймування ситуацій, створення «кола своїх», амальгамування, дрейфування понять тощо. Технологічний дискурс в умовах гібридної війни стає дуже агресивним інструментом впливу.

Зрозуміло, що українські лінгвісти не можуть у небезпечний для країни час займатися «суто наукою». Тому в нашій Академії, одній із перших у безпековому секторі України, створено науково-практичну школу зі стратегічних комунікацій. Ми поставили перед собою дуже амбітне завдання – розробити проактивну систему стратегічних комунікацій, здатну асиметрично протидіяти будь-яким гібридним викликам. Працюємо за кількома напрямами: вже 5 років проводимо курси з підготовки фахівців органів державної влади та сектору безпеки і оборони із залученням провідних практиків України; узагальнюємо й аналізуємо практичний досвід протидії агресії РФ на Сході України; здійснюємо лінгвістичну експертизу соціальних мереж; розробляємо механізми застосування страткому з метою протидії зовнішнім гібридним загрозам. На базі нашої наукової школи об’єдналися фахівці провідних інституцій України, журналісти, волонтери. Це дало змогу проводити сумісні тренінги, щорічну наукову конференцію «Комунікативні стратегії сучасного інформаційного суспільства: лінгвістика, право, інформаційна безпека», видавати монографії, підручники, словники. Ефективно протидіяти гібридній агресії можна лише системно.

– Ви згадали про лінгвістичну експертизу як інструмент протидії гібридній агресії. Яким чином вона може бути використана для аналізу інформаційного простору ТОТ (тимчасово окупованих територій)?

– Лінгвістична експертиза є тим інструментом, що дозволяє не лише виявити деструктивні впливи в будь-яких комунікаціях, а й зробити прогноз щодо подальшого перебігу подій у суспільстві. Гібридні війни, посилення міжкультурних комунікацій, формування єдиного геополітичного простору, формування системи стратегічних комунікацій, зокрема деструктивних, збільшили кількість ситуацій, де лінгвіст може виступати експертом. Існує низка питань, для вирішення яких можна застосовувати лінгвістичну експертизу.

Більшість із них пов’язана з використанням мовознавчих методів для підготовки доказової бази, на яку спираються під час розгляду справ у суді: чи міститься у дискурсі наклеп – навмисне поширення явно недостовірних відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи? Чи розпалюється національна, релігійна ворожнеча? Чи можна визначити осіб, які розпалюють цю ворожнечу? Який їхній психолінгвістичний та соціолінгвістичний портрет? Чи міститься у комунікаціях інформація, мета якої – приниження національної гідності, а також інші ознаки екстремістської діяльності?

Наша наукова школа опікується питаннями експертизи соціальних мереж, у тому числі з використанням інструментарію великих даних (Big Data).

– Отже, лінгвістична експертиза дозволяє виявити технології впливу. Сьогодні часто звучить слово «сугестія». Прокоментуйте, будь ласка, що це за технологія і як вона використовується у ТОТ для просування ідеї «русского мира»?

Феномен сугестії (навіювання) притаманний багатьом сферам людського життя: будь-яка інформація — звук, зображення, жест, слово — здатні змінити поведінку особистості й сприйняття нею реальності. Здавна при поясненні феномену сугестії визнавалася значна сила слова.

Замовляння, обрядові співи, буддійські мантри, біблійні тексти, православні молитви — всі ці жанри здійснюють сугестивний вплив завдяки ритму, звуковому оформленню, підбору слів.

Сугестія — це форма міжособистісного й міжгрупового спілкування, при якому передавання інформації відбувається за допомогою частково неусвідомлюваного, направленого сигналу на вербальному чи невербальному рівнях. Сугестія відрізняється від переконання зниженим рівнем критичності й потреби у верифікації інформації у реципієнта. Як комунікативна технологія сугестія має нейтральний характер, її позитивність чи деструктивність визначаються метою, цілями та результатом комунікативних дій.
Так звані «медіа» ТОТ активно використовують сугестивні технології. За нашими спостереженнями, з початку 2014-го року відбулися суттєві зміни у пропагандистських комунікаціях тимчасово окупованих територій. Кожен рік приносив щось нове. Але сугестивні технології використовуються незмінно.

Наприклад, пропагандисти дуже часто звертаються до технології масової емпатії — формування асоціацій через інформаційні канали реальної аудиторії із подіями чи станами іншої аудиторії, реальної чи уявної.

Емпатія передбачає співпереживання, а результат — некритичне ставлення до подій та отриманої інформації.

Якось я дивилася ролик: їде автівка по Донецьку, людина дивиться у вікно і бачить різні білборди.

Я дивлюся і думаю, що чіпляє? Що працює? Ще раз передивилася ролик, а потім зрозуміла — білборди транслюють історію, наратив. Перший білборд містить понад десять маніпулятивних технік.

Наприклад, червоно-чорна кольорова гама сприймається як крик про загрозу й прохання про допомогу; зображення на білборді є реміксом плакату Другої світової війни — жінка й дитина за колючим дротом чекають на допомогу, й напис: «Не допустим фильтрационные лагеря нацистов в Донбассе» — все це впроваджує наратив російських пропагандистів «Україна — нацистська держава». Вживання «в Донбассе» позиціонує цей регіон України як окрему державу і так далі.

Наступний білборд — «Мы защитим вас. Министерство обороны ДНР». Дитина на руках чоловіка у військовій формі – маркер захисту й надійності, тому що дитина завжди викликає співчуття, а її захисник сприймається як герой.

І третій білборд – закінчення історії. Захистили.

Ми бачимо завершений наратив – заклик, дію, результат. А тепер уявіть: людина їде у машині, тобто рухається у певному ритмі, і весь час бачить ці білборди. Один, другий, третій. І на підсвідомому рівні вже формується ідея: «Україна – нацистська держава. Нам потрібні захисники. Захисники – це «міністерство оборони ДНР». Людина навіть не аналізує те, що вона бачить, а сприймає запропоновану історію як факт.

Ще один приклад – створення образа героя. ТОТ дуже активно цим займається. Сьогодні як герої там представлені маргінальні особистості. Наприклад, той же «Моторола». І, до речі, це тренд – робити героїв із людей, які до війни відносилися до маргінального шару, вели асоціальне життя. Навіщо? Це візуалізація «новоросської мрії»: кожен може воювати проти України, стати героєм й отримати певний статус.

Дієва технологія — звернення до символічних систем. Французький соціолог, філософ П`єр Бурдьє писав: «Хто формує символічні системи, той встановлює владу». Символи визначають систему цінностей. У Донецьку та Луганську створено низку пам’ятників агресорам, які в ТОТ позиціоновані як герої. Ці пам’ятники — емоційна прив’язка до подій 2014-2020 років: у кожного мешканця Луганська й Донецька — своє горе, кожен когось або щось втратив, а тому ці пам’ятники стають символами. А тепер подумайте, що буде з цими пам’ятниками, коли Донбас повернеться в Україну?

– Я постійно ставлю це питання тим людям, які займаються питаннями історичної справедливості. І мені важко уявити, що буде з цими пам’ятниками, коли почнеться деокупація.

– Так. І це буде ще один привід для конфлікту. Оскільки пам’ятники — це символи не лише особистих історій, а й певної ідеології.

Наприклад, «вєжлівиє люді». Для нас цей образ — символ військових, які втратили свою честь. Тому що будь-яка війна починається з того, що її оголошують. У слов’янській традиції легендарний вислів «Іду на Ви» означає оголошення війни ворогу. Якщо цього не зроблено, а агресія починається з появи «зелених чоловічків», ми вважаємо це підлістю. Так не може бути, це не по-військовому. Але образи «вєжлівих людєй» героїзуються у Росії, у Криму та на Донбасі. Зараз на цих територіях вибудовано кілька пам’ятників цим так званим «героям». Але ж вони не брали участі у військових діях. Вони зайшли на мирну територію і з тилу встановили там владу Росії. У чому тут героїзм? У чому подвиг?

До речі, у Луганську у 2016 році почали видавати дитячий журнал «Вежливые человечки». Він побудований на дуже агресивних асоціаціях: за часів Радянського Союзу видавався журнал «Веселі картинки», героями якого були веселі чоловічки. «Вежливые люди», «весёлые человечки», «вежливые человечки» — потрійна асоціація. Люди середнього віку згадують дитинство і купують журнал своїй дитині. А в журналі — історії про тата Путіна і матір-Росію. Ось так й формується нова система світосприйняття.

– Але ж там дуже потворні образи…

– І потворні образи, і дуже все це прямолінійно зроблено. Втрачається покоління, яке підростає у Луганську та Донецьку. Воно перебуває під впливом російської пропаганди.

У Луганську видавали журнал «Вежливые человечки», а у Донецьку першокласникам дарували так званий «Донецкий буквар». Я б оцінила цю подію як психологічну операцію. Людина сприймає інформацію за кількома каналами: аудіальний — ми чуємо, візуальний — ми бачимо, кінестетичний — торкаємось чогось або емоційно сприймаємо події, когнітивний – думаємо та аналізуємо.

Дискурс, що впливає, орієнтований на всі ці канали сприйняття. Як побудований «Донецкий букварь»? Для дитини читання — перша серйозна когнітивна праця, оскільки необхідно поєднати літеру, зображення й слово. Дитина відкриває цей «букварь» і бачить літеру «М», що у всіх букварях поєднується зі словом «мама», а в цьому — з образом і словом «Моторола». Далі дитина починає читати — працюють і візуальний, і аудіальний канали. А у віршику, що написаний біля літери «М», створюється образ «героя-Моторолы» — вмикається кінестетичний канал. Отже, всі канали передавання інформації задіяні, і на дитину справляється такий вплив, що вона починає насправді вважати «Моторолу» героєм, а літеру «М» співвідносити з цією маргінальною особистістю, а не з мамою. І повністю починає приймати позицію, пропоновану цим букварем.

– Чи відрізняються наративи «ЛНР» від наративів «ДНР» і, якщо так, то чому?

– Я над цим питанням довго думала і навіть виписала наративи і меседжі, що використовують російські пропагандисти на цих окупованих територіях. Але я залишилась із думкою, що була у мене і раніше – принципова відмінність деструктивних комунікацій на цих територіях полягає у більшій системності маніпуляцій, що відбуваються у Донецьку. Мені здається, що із цього міста формують взірець проросійської ідеології, а Луганську відводиться другорядна роль. Наприклад, у Донецьку так званий «уряд» прийняв рішення про те, що українська мова взагалі не буде викладатися у школах. Через кілька днів таке саме рішення приймається і в Луганську.

Ще одна річ. Я дізналася про те, що у «Луганському університеті» велика кількість книжок українською мовою була спалена. У мене виникають асоціації з нацистською Німеччиною, де спалювання книжок було показовою акцією залякування й примітивною демонстрацією домінування. До речі, серед знищених у Луганському університеті книжок, були й ті, що видавала особисто я до міжнародних гуманітарних конференцій. У цих книжках були матеріали не лише українською, а й російською та англійською мовами. Для мене це дивно і дико. Тому що я, працюючи зараз у військовій установі, ніколи не мала обмежень, якою мовою мені спілкуватися. Питання: і де ж просувається нацистська ідеологія?!

Ще один факт. У Донецьку зараз активно формується навколонаукова школа з регіональної лінгвістики, яку очолює мій колишній колега В’ячеслав Теркулов. Свого часу він захищався у Національній академії наук України за спеціальністю «російська мова». Захист відбувався російською мовою. До пана Теркулова ставилися дуже толерантно. Він отримав український диплом доктора наук і зараз всюди позиціонує себе як доктор наук, професор. Мені дивно читати його «спогади» про те, що коли Донецьк ще не був окупований, російська мова там пригнічувалася, не можна було розмовляти російською.

Пан Теркулов вважається засновником «донецької лінгвістики», започаткував три так званих наукових напрями. Перший – регіолекти Донецька. Він вважає, що у Донецьку своя мова – так звана «російська донецька мова», а Донецьк – російськомовне місто. Другий проєкт, що непогано фінансується Росією, – «словник війни». Словам, що виникли під час російської агресії, надається певне проросійське тлумачення. Наприклад, на позначення України пропонується дуже принизливе іменування «в/на». Зрозуміло, чому: маніпуляція з прийменниками в/на була знаковою для початку російсько-українського конфлікту. Кожний філолог знає, що вислів «на Україні» є маркером нефаховості. Це визнано й дипломатичними колами. У виступі Путіна щодо анексії Криму вперше за останні 10 років прозвучав вислів «на Україні» і майже через 5 хвилин проросійські медіа та соціальні мережі починають писати «на Україні». Далі – цікавіше. Виникає опозиція «на Україні» – «в Донбасі».

Читайте також: За даними російської митниці, РФ цьогоріч отримувала вугілля з України, а в української митниці таких даних немає — розслідування

І третій проєкт, на який, мені здається, треба звернути увагу, – так звана доктрина «Русский Донбасс». Над цим «витвором» працюють колишні українці – представники різних гуманітарних спеціальностей, але флагманами є лінгвісти. Кілька цитат. «Мы должны напомнить отколовшимся регионам, что они тоже русские». Під «отколовшимися регіонами» маються на увазі Харків, Запоріжжя, Херсон. «Языковые и культурные вопросы – это лишь часть масштабного документа, который затронет все области социальной, политической, экономической жизни Донбасса и станет примером для всех тяготеющих к России регионов, причем не только на Украине». «Доктрина нужна скорее не нам, а нашим потомкам, которые будут продолжать строить русский Донбасс. … это целеполагание, которое будет четко и максимально прописано на бумаге».

Тобто, створюється ідеологічна доктрина, що базується на наративі «російська мова, російське мислення, ми – Росія», а регіони, що не прийняли позицію Росії і лишилися у складі України, теж мають приєднатися до цієї позиції через певний час. Я вважаю цю доктрину маркером того, що найближчим часом можлива нова спроба провокацій у названих у «доктрині» регіонах — Харкові, Херсоні, Запоріжжі.

Отже, Донецьк у ТОТ перебирає на себе роль флагмана в просуванні російської ідеології.

– А у вас є пояснення, чому Донецьк, а не Луганськ? Чому він більше підходить на цю роль?

– Так історично склалося, що Донецьк був більш розвиненим містом із великою кількістю закладів вищої освіти. Це, по-перше. По-друге, я вважаю, що саме у Донецьку зібралися «колишні українці» — особи, що активно працюють на Росію. Той же В’ячеслав Теркулов, коли почалася російська агресія, зробив спробу залишитися в Україні, але потім повернувся у Донецьк. Ці люди дуже швидко «вписалися» в систему «русского мира». Зрадники завжди вислужуються більше, більше навіть за своїх господарів.

– Чи відрізняється пропаганда на окупованих територіях Луганської та Донецької областей від пропаганди у Криму?

Технології впливу всюди однакові. Але є певні регіональні відмінності. Наприклад, у Криму і на Донбасі формуються образи різних ворогів. Так, для Криму — це кримськотатарський народ. На жаль, ця ідея просувається низкою проросійських інтернет-видань у Херсоні й сьогодні: формується образ кримськотатарського народу як ворога народу українського; друкуються лякалки, що нібито кримські татари з часом можуть захопити херсонські землі, самих херсонців вигнати. Це на різних рівнях формується, у різних виданнях і дуже активно. Тобто, у Криму образ ворога співвіднесений не лише з Україною, а й з кримськотатарським народом. До речі, російська пропаганда без образу ворога жити не може. Якщо не буде ворога, російський «монархічний» уряд об`єднати народ не зможе. Немає позитивної альтернативи. Доведеться аналізувати власні проблеми, а для РФ — це катастрофа. У Донецьку та Луганську навпаки весь час підкреслюється, що Луганськ і Донецьк — окремі регіони, ідеологічно близькі Росії, а як ворог весь час виступає Україна.

Також кримчан постійно підштовхували до об’єднання з Росією, у той час як Луганськ та Донецьк демонструють незалежність, близькість, проросійськість, але весь час підкреслюють територіальну відокремленість.

Утім, ідеологічні штампи змінюються щороку. Навіть можна простежити, коли з’являються нові технологічні завдання з боку РФ. Взагалі такі інформаційні ідеологічні хвилі збігаються з подіями в зоні конфлікту. Вони створюють інформаційний плацдарм для військової агресії.

– Проєкт «Новоросія» теж був таким інформаційним плацдармом? Про нього вже забули і, здається, на окупованих територіях тільки божевільні говорять про це?

– Як формується пропагандистська хвиля: сприйме цільова аудиторія чи не сприйме певну ідею? Приживеться вона чи не приживеться? Знаєте, коли слово «Новоросія» було вперше застосовано у наш час? І на що треба було звернути увагу, але ніхто не хотів вірити у такі події? Вересень 2013 року. Російськомовна Вікіпедія оголошує конкурс про землі Новоросії — Луганськ, Донецьк, Бєлгород, Воронеж. Українськомовна Вікіпедія з цим погоджується і конкурс відбувається. Але слово «Новоросія» і географічна ідентифікація вже тоді прозвучали. Тобто проєкт «Новоросія» оголошено буде у 2014 році, але розроблений він був набагато раніше. Якщо аналізувати контент 2013-го, 2012-го і навіть 2010-го років, то агресію РФ можна було б прорахувати. Але з якихось причин це не робилося або недостатньо робилося.

На зміну одному проєкту прийде інший. Думаю, зараз просуватиметься проєкт незалежних держав, близьких духом та ідеологічно Росії.

– Щоб деструктивна ідея була сприйнята потрібен час і певна технологія. Яким чином відбувається просування ідей, що до 2013 року здавалися би божевільними?

– Така технологія є. Це «вікна Овертона» — модель зміни уявлень, що сформулював Дж. П. Овертон, старший віце-президент Центру суспільної політики Mackinac Center. Згідно з «вікнами можливостей Овертона», для кожної ідеї чи проблеми в суспільстві існує певна розбіжність можливостей – вікно, в межах якого ідею можуть активно обговорювати, відкрито підтримувати, пропагувати, закріплювати на рівні законодавства. Вікно може пересуватися, трансформуючи ідею від стадії «немислиме», «повністю не визнане суспільною мораллю» до стадії «актуальна політика». Визначальна особливість цієї технології полягає в непомітності її використання для масової свідомості.

Низка соціальних мереж (zuhel.livejournal.com/465630.html, www.youtubecom/watch?v=nOgO1yCwUEs; donnightman.livejournal.com/12200 6.htm) публікує праці психотехнолога К. Мямліна, який іронічно демонструє можливості технології «вікна Овертона» у просуванні ідей педофілії та канібалізму. Проведемо паралель дії «вікон Овертона» на прикладі просування ідей канібалізму та ТОТ.

Перший рух «вікна Овертона» — «Як це сміливо» — реалізується за такими етапами:

1) Перевести неприйнятну тему зі сфери немислимого у сферу радикального;

2) Позначити перегляд позицій;

3) Забезпечити перехід від непримиренно негативного ставлення суспільства до більш позитивного;

4) Зруйнувати однозначність проблеми – створити градації «сірого». На цьому етапі здійснюються перші спроби обговорення ідеї канібалізму: «У нас же є свобода слова, так чому б не поговорити про канібалізм? Зберемо етнологічний симпозіум за темою «Екзотичні обряди племен Полінезії». Обговоримо історію предмета, введемо її в науковий обіг і отримаємо факт авторитетного висловлювання про канібалізм». Саме в цей час може бути організоване певне «Суспільство радикальних канібалів».

За цією ж самою схемою восени 2013 року було оголошено в російськомовній Вікіпедії конкурс на кращу статтю про землі Східної України – Новоросію. Саме в цей час у медіапросторі актуалізується номінація Новоросія, а у свідомості відвідувачів Вікіпедії закладається ідея щодо нового статусу Донбасу.

На другому етапі – «Чому б і ні?» – здійснюються такі когнітивні переформатування суспільної свідомості:

1) Тема переводиться зі сфери радикальної у сферу можливого;

2) Створюються нові назви, що вуалюють сутність предмета обговорення;

3) Шукається легальний прецедент;

4) Знаходяться приклади, що узаконюють подію.

У випадку із просуванням ідеї канібалізму здійснюється вуалювання сутності явища за рахунок багаторазового його перейменування — канібалізм спочатку перетворюється в антропофагію, а потім в антропофілію. Поширюються приклади, що узаконюють явище канібалізму: «Пам’ятаєте легенду про самовіддану мати, яка напоїла своєю кров’ю вмираючих від спраги дітей?», «Історії античних богів свідчать про те, що вони поїдали всіх, кого бачили, – у римлян це було нормою!».

Відповідно, однією із ключових подій на Сході України стало виникнення іменувань «ЛНР» і «ДНР». Ці назви транслювалися в мережевих комунікаціях, навіть проукраїнської спрямованості, без певних лексичних коментарів (так звані, терористичні формування), що у свідомості відвідувачів мережі формувало й закріплювало уявлення про нові державні структури; здійснювалася апеляція до ідеї Придністров’я: «ЛНР мечтает о Приднестровье». В тему будет показать немного картинок из процветающих «республик». Прекрасное Приднестровье. Цветущая Абхазия. Чтобы достичь уровня Приднестровья, ЛНР нужен Север …»

Третій рух «вікна Овертона» — «Так і треба» — пересуває сприйняття ідеї зі сфери можливого у сферу раціонального. Саме в цей період у суспільстві створюється поле бою за проблему, формуються «коло своїх» та «коло чужих». Просування ідеї канібалізму супроводжується появою в суспільних комунікаціях таких висловлювань: «Бажання їсти людей генетично закладено, це в природі людини», «Є люди, які бажають, щоб їх з’їли», «Антропофілів спровокували!», «Заборонений плід завжди солодкий», «Вільна людина має право вирішувати, що їй їсти». Ідея створення «ЛНР» і «ДНР» широко обговорюється в соціальних мережах, регулярно на проросійських ресурсах проводяться опитування, що містять лише одне питання «Чи підтримуєте Ви створення ЛНР?». Оскільки Конституція й законодавство України визнають легітимність лише всеукраїнського референдуму, референдум щодо зміни територіального устрою може ініціювати лише Парламент, влада України і громадяни України, що не визнали «ЛНР» та «ДНР», починають позиціюватися проросійськими інтернет-ресурсами як «коло чужих». «Когда Новороссия пойдет на Киев и Одессу?»; «Гражданская война за освобождение Новороссии» (novorossia.org).

Четвертий етап — «У хорошому сенсі» — передбачає реалізацію таких прийомів: 1) підтримка ідеї попконтентом; 2) поєднання ідеї з медіаперсонами; 3) використання прийому «подивися навкруги»; 4) просування теми до розряду ТОП і подальше її самовідтворення; 5) створення образу героя. На цьому етапі з’являються такі висловлювання: «Це ж творчі люди. Ну, з’їв дружину і що?»; «Вони щиро люблять своїх жертв. Їсть, отже любить!»; «У антропофілів підвищений IQ, а в іншому вони дотримуються суворої моралі»; «Антропофіли самі жертви, їх життя змусило». Події Донбасу 2014-2015 років на цьому етапі реалізувалися таким чином: популяризація листів творчої інтелігенції Росії на підтримку ідеї Новоросії («Русская интеллигенция о событиях в Украине». – youtube.com›Video›?v=kbW6O1LIiY); інтернет-канал «Новоросія ТV» переформатовує образ сепаратиста в образ героя Новоросії (передача «Герой Новороссии»); в українських соціальних мережах від імені українських громадян виступають російські мережеві провокатори (тролі), що просувають ідею розколу України («Логово кремлевских троллей в Петербурге»).

Пам’ятаєте лист до Путіна, що підписали діячі мистецтв Росії? Там були всі ті, кого ми колись поважали. Це був маркер того, що російсько-українські відносини дійшли четвертого вікна Овертона.

П’яте пересування «вікна Овертона» — «Ми тут влада» — має на меті законодавче закріплення певної ідеї, що передбачає:

1) Переміщення теми з категорії популярного у сферу актуальної політики;

2) Підготовку законодавчої бази;

3) Популяризацію даних соцопитувань. Щодо питання канібалізму, кінцева мета полягає в нівелюванні кримінальної відповідальності. У ситуації «ЛНР» і «ДНР» – у визнанні цих утворень на геополітичному рівні.

«Що треба, аби тимчасово окуповані території повернувся в Україну?». А треба знову по черзі пройти всі ці вікна – від немислимого до радикального. Перестрибнути не можна. Що більше проходить часу, то тривалішою буде дорога назад.

– Як можна протидіяти російській пропаганді?

– По-перше, це можливо, а, по-друге, є певні механізми як це робити. У 2014-му році в Україну прийшла система стратегічних комунікацій, або страткому. До речі, Україна першою ввела поняття стратегічних комунікацій у Доктрину інформаційної безпеки. У країнах НАТО стратком прописаний лише у воєнних доктринах.

Що таке стратегічні комунікації? Це системна координація комунікацій за напрямами публічної дипломатії, зв’язків з громадськістю, інформаційних операцій, психологічних операцій, військово-цивільних відносин. За всіма цими напрямами мають системно транслюватися одні й ті ж самі наративи і меседжі, що доносять до різних цільових аудиторій позицію України. Це координація комунікацій. Крім того, необхідно дотримуватися принципу «сказав-зробив». Саме він забезпечує довіру і повагу цільових аудиторій. Протидія російській інформаційній агресії має бути системною та проактивною. Це значить — працювати на випередження, а не лише реактивно відповідати на певні російські провокації. А ще – формувати довіру.

Вислів «ситуація постправди» став інтернаціональним поняттям. Люди не знають, якій інформації і яким лідерам думок можна довіряти. Сьогодні є серйозний попит на отримання правдивої інформації на довіру. Якщо ми хочемо сформувати коло однодумців, отримувати інформаційні перемоги, маємо казати правду.
По-друге, комунікативні дії мають бути асиметричними, неочікуваними. Не повторення того, що робить Росія, а українське ноу-хау. Чим принципово українська ментальність відрізняється від російського? Українці чуйно ставляться до іронії, гумору, можуть посміятися над собою. Російська ж пропаганда дуже радянська, дуже серйозна.

Ще одна риса української ментальності — повага до інаковості інших. Ми більш толерантні. У росіян превалює терпимість. Навіть «Декларація толерантності», що ратифікована понад 150 країнами світу, російською мовою іменується як «Декларація терпимості». Що таке терпимість? Я терплю, коли з неповагою ставляться до мене, й сам терплю (не поважаю!) тих, хто інакший від мене. Ці та інші відмінності мають бути враховані в асиметричних комунікаціях.

По-третє, вкрай необхідна підготовка фахівців, які володіють методологією стратегічних комунікацій, оскільки головними викликами сьогодення є формування «єдиного голосу» безпекових інституцій та громадськості у подоланні загроз національній безпеці держави; забезпечення передумов для підвищення довіри суспільства до безпекових інституцій; налагодження повноцінної взаємодії їх співробітників із громадянським суспільством, іноземними партнерами; формування національної стійкості різних цільових аудиторій.

На базі нашої Академії створено науково-тренінгову підготовку таких фахівців. Так, у цьому році разом з Центром інформації та документації НАТО в Україні нами було розпочато дистанційний міжвідомчий тренінговий курс «Практика стратегічних комунікацій: досвід України і НАТО». До викладання залучені фахівці НАТО і України. Мета курсу – підготовка співробітників безпекових інституцій України, здатних діяти проактивно в умовах агресії РФ, використовувати асиметричні методики протидії.

Отже, гібридна війна — це не катастрофа, а виклик, відповіддю на який є координація комунікацій, сумісне вироблення практичних технологій та проактивних дій.

Валентина Троян, Громадське радіо

Зазначимо, що лютому 2021 року Реальная газета у статті «Грантоеды», «соросята», «майданники»: кто и как формирует образ врага в «ЛНР» дослідила як бойовики проводили інформаційні атаки на українських активістів, хто за ними стоїть та на чому вони побудовані.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS