Не тільки гроші: адвокатка пояснила, що таке відповідальне батьківство

Не тільки гроші: адвокатка пояснила, що таке відповідальне батьківство

Говорили з адвокаткою Тетяною Жидачек про те, що часто люди хибно розуміють свої батьківські обов’язки і починають “торгувати” власними дітьми, тому що не можуть порозумітися і чинять психологічний тиск.

Спочатку слухаємо історію нашої героїні Марти.

Марта: Нас розлучили, рік ми не живемо разом. Я лікуюся від панічних атак. Під час останньої нашої зустрічі у мене був мікроінсульт. Були погрози. Я не скажу, що я відчуваю якусь небезпеку. Зовнішньо він дуже благонадійна, порядна людина, дітей познайомив із новою жінкою. Він відмовився забезпечувати мене та дітей попри те, що я в декретній відпустці, дитині менш ніж 2 роки. Я маю 800 гривень, проживаю у його квартирі, зараз він може мене виселити з дітьми. Я не думала, що до цього дійде, він позиціонував себе як хорошого батька, а тут таке. Зараз ми економимо, аліменти останній раз в липні отримувала. Попросила раз гроші на їжу, він переслав 500 гривень і вимагав чеки. Потім за пару днів 300 гривень скидав. Дитина просила солодкого, на що отримала відповідь, що «у вас є мама, хай вона вас забезпечує, а якщо не може вас забезпечити — «переїжджайте жити до бабусі, я вас там буду забезпечувати». Хоча вчора він забирав дітей, вони гралися в якомусь розважальному центрі. Як він сказав  «чогось солоденького куплю вам сам».

Історію Марти коментує адвокатка Тетяна Жидачек.

Тетяна Жидачек: Ми бачимо ситуацію, коли жінка після розлучення з чоловіком залишилася із дітьми та разом із ними перебуває у ролі жертви. Фактично, чоловік після шлюбу грає у гру тиран-жертва, тобто він сильний, а жінка і діти —  повністю від нього залежні у матеріальному плані. Жінка змушена просити гроші, зокрема на харчування, що взагалі з точки зору сімейного законодавства є ненормальним. Ми також бачимо, що вона не має навіть елементарного матеріального забезпечення. Як адвокатка, я можу сказати, що однозначно вихід з такої ситуації є, але жінці треба взяти ситуацію у свої руки. Тобто вона має зрозуміти, що вона в першу чергу матір, і їй законодавством гарантоване право на відповідне матеріальне забезпечення до досягнення дитиною трьох років.

Лариса Денисенко: От коли ми говоримо, що є гарантії в держави, про те, що держава має забезпечити, про добровільну домовленість, якої у цій історії не існує, що можна порадити, який ритм дії? Тому що людина дуже часто буває засмучена, розгублена, взагалі не розуміє де вона перебуває. Знаєте, що така історія, коли не вистачає на харчування, ти просто починаєш думати, як це взагалі зі мною сталося. Як таке в принципі може бути, це ніби така елементарна річ. Просити на булочку — це якась жебрацька поведінка людини, яка перебуває абсолютно у кризі і покладається лише на милість перехожих, а тут насправді взагалі-то обов’язки відповідального тата, який по суті поводиться так, як перехожий на вулиці: «хочу дам, хочу не дам». Значить ти будеш голодний і діти будуть голодні, і мене це якось мало бентежить.

Тетяна Жидачек:  Звичайно, в такій ситуації складається враження, що ти самотня, що немає кому тобі допомогти, що немає куди звернутися, але насправді це не так. В Україні покращується розуміння суспільством і органами виконавчої влади, що потрібно допомагати та захищати права жінок, які опинилися в такій ситуації, захищати права дітей. Тобто, в першу чергу потрібно зрозуміти, що жінка може знайти допомогу і може знайти розв’язання своїх проблем поза цим чоловіком, тобто вона має право на матеріальне забезпечення. Якщо чоловік сам це право не розуміє з якихось причин, або спеціально маніпулює, хоче щоб вона його просила, то в такій ситуацій я б радила просто йти законним шляхом, розв’язувати це питання в межах законодавства та суду.

Звернутися до суду, отримати або судовий наказ про стягнення аліментів, або подати позов. Зібрати достатню доказову базу. І якщо діти вже є трошки старшими — їхній батько працює, має якесь майно, то вона буде отримувати кошти не тільки на харчування, а так само, щоб вчити дітей, щоб відвідували якісь гуртки, їм потрібно якось одягатись, десь відпочивати. Тобто ми маємо розуміти, що на даний час ми не можемо взагалі думати, що чоловік чи дружина мають забезпечити лише харчуванням, це зовсім не так.

Діти мають право на повноцінний розвиток, це і є відповідальне батьківство, а не те, що ми їм даємо гроші на їжу чи зводимо їх в торговий центр.

Лариса Денисенко: Ще мені дуже «подобається» такий підхід – «Я йому купив(ла) ґаджет, він дуже дорогий, так ніби і все, я виконав(ла) все, що від мене хочуть, ви знаєте, скільки він там коштує? Системно людина не усвідомлює цю свою відповідальність. Звідки, як ви вважаєте, такий підхід? Я таке дуже часто бачу. Не йдеться про те, що людина відкрила рахунок для освітніх потреб дитини, це дійсно історія про те, що «Ну що ви мене постійно смикаєте? Ще раз попросіть. А я в принципі зробив що хочу, от воно канючило там телевізор, я там їй купив якийсь планшет або ґаджет».

Тетяна Жидачек: Я сподіваюся, що з часом буде змінюватися цей підхід. Й і жінка, і чоловік у рівній мірі розумітимуть, що вони є батьками у першу чергу. Від того, що у них не склалися відносини — дитина не має страждати.

І в нас ще є проблема з відповідальним батьківством, тобто якщо діти залишаються проживати з матір’ю, то чомусь чоловіки в багатьох випадках вважають, що вони зобов’язані максимум заплатити аліменти, і то, це умовно тисяча-дві тисячі гривень. Вони не думають про те, що за ті гроші максимум можна купити дитині їжу, і вважають, що вони після того хороші батьки. І це у кращому випадку вони просто платять ті гроші, а в гіршому — будуть ще й вимагати звітування, куди витрачена ця тисяча гривень, вимагати побачень з дітьми тоді, коли вони вважають за потрібне. Чи, як в останній ситуації, погрожуватимуть забрати дітей до себе.

Матеріальне забезпечення має бути на мінімальному рівні, але є ще так само обов’язок виховувати дитину. Тобто дбати про її духовний розвиток, про її навчання, про її підготовку до життя. Це все прописано у законодавстві і навіть є підстави позбавлення батьківських прав, якщо вони цього не виконують. Насправді, про це мало хто замислюється, тобто, думаючи, що забезпечили якісь мінімальні матеріальні потреби – це вже «хороший батько» і цього достатньо.

Лариса Денисенко: А чому, на ваш погляд, можна характеризувати такі дії, вони між іншим стосуються двох статей, стосовно маніпулювання дитиною. Коли хтось каже: «Дитина, бачу, в тебе занедбана, всі діти такі доглянуті, ти куди поділа гроші?».

Зокрема, одночасно може бути інша, дзеркальна ситуація, коли жінка каже: «Іди подивись, всі мають по 10 сукенок, а наша постійно носить одну чи дві, це ти поганий тато». Допоки усі ці штуки будуть виникати, і чи можна це розглядати з правової точки зору?

Тетяна Жидачек: На мою думку, це більше психологічна річ, коли чоловік і жінка розлучаються, у них починається такий перший етап в процесі розлучення — боротьба між собою, боротьба за увагу дитини. Тобто тато поганий, мама погана. Часто є ситуація, коли клієнтки скаржаться, що коли дитина залишається з батьком кілька ночей, то потім приходить і говорить: «Мама, ти погана!». Зазвичай такі речі є дуже неприйнятними. Дітям потрібні однаково і мама, і тато. Найкраще — звернутися одразу до психолога.

Лариса Денисенко: Спостерігаю такі моменти, стосовно претензій чоловіка до колишньої дружини: «Доведи мені, що ти цих грошей не витрачаєш на себе».

Тетяна Жидачек: Часто таке говорять чоловіки, які виплачують аліменти в невеликому розмірі, орієнтовно 2-3 тисячі гривень. Говорити про те, чому ти за ці гроші десь сидиш, це не логічно. Цих грошей в кращому випадку вистачить на харчування і навчання. Якщо ми говоримо про більший розмір аліментів, то чоловік має розуміти, що це довіра до дитини та дружини.

Лариса Денисенко: Коли дорослі люди розходяться з причин фізичного або психологічного насильства, і мати категорично не хоче, щоб дитина спілкувалася із татом без її присутності, а тато наполягає на тому, що він має право перебувати та говорити з дитиною безпосередньо, — часто це стає причиною конфлікту.

Тетяна Жидачек: Якщо батько здоровий, адекватний чоловік, який має бажання бачитися з дитиною, не має жодної небезпеки чи загрози. Якщо дитина досягла певного віку, тобто не два-три роки, то я не бачу якихось перешкод, для того, щоб батько в окремі дні, про які вони домовляться, чи які будуть встановлені опікою, міг бачитися з дитиною наодинці.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі за посиланням.

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проект виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».

Останнi новини