Прихисток для тварин і людей: як ферма «Зелений Гай» відчинила двері для переселенців

«Коли до нас звертались щодо приймання тварин — ми не відмовляли», — кажуть Євгенія та Анатолій, засновники ферми-сироварні «Зелений Гай» на Дніпропетровщині.

24 лютого подружжя вирішило: треба рятувати тварин. Вони побачили, що від ракет страждають не тільки люди — багато хвостатих і рогатих залишились без господарів, без дому, без догляду та їжі. Вони відчули: потрібно якось їм допомогти, адже піклуватися про них часто нікому, тому вирішили відчинити двері ферми «Зелений Гай» для тварин-переселенців.

Так до ферми почали приїжджати коти, собаки, коні, корови й навіть крокодили, власники яких тікали від обстрілів у Луганській, Донецькій, Харківській, Запорізькій та Херсонській областях. За ці 10 місяців через ферму транзитом пройшло майже 700 тварин, а на постійну основу подружжя прийняло понад 350 свійських тварин, яких лікують і годують, щодня забезпечують теплом та доглядом.

Так «Зелений Гай» став не тільки фермою-сироварнею, а ще й реабілітаційним центром для тварин.

Кожна тварина має свою історію

Багато тварин прибувають на ферму зневоднені, голодні, зі шрамами від уламків, тому потребують не тільки фізичного відновлення, а й психологічного. Вони потребують турботливої людської руки, і працівники ферми щодня, попри втому, з теплотою та ніжністю допомагають тваринам відновлюватись.

Кожен хвостатий чи рогатий має свою історію. Одними з перших, кого прийняли фермери, були коні з с.Дергачі Харківської області. Тоді у господарстві не було інших коней, тільки поні та два віслючки. А то ж зовсім інша історія.

Під час першої зустрічі фермери побачили понівечений коневіз, без вікон, із сімома кіньми та однією поні. Тварини були перелякані — вони пережили неймовірний стрес, адже після обстрілів на них ще чекало транспортування. Понад місяць вони адаптувались до нової спокійної реальності, а фермери вчились у найнятих конюхів, як варто доглядати за тваринами. У майбутньому «Зелений Гай» планує побудувати для коней корт та окрему стайню.

Подружжя розповідає, що часто стають свідками історій, що надихають: коли хазяїн тварин лишає їх на фермі, бо їде боронити Україну. Так весною Євгенії, власниці ферми, подзвонив хлопець. Вони були незнайомі — він знайшов її номер в інтернеті й попросив допомогти з його козиною фермою.

Сам хлопець йде воювати, а куди ж улюблених дівчат діти? Євгенія й погодилась їх прийняти — так на фермі опинилось майже 30 кізочок, козенят та цапів. Їхній господар, коли має змогу, приїжджає їх відвідати, а вони його впізнають і вітають радісним меканням.

Траплялись історії й про безвідповідальних господарів та рятівників із великим серцем. У березні 2022-го у херсонському ТРЦ «Фабрика», де знаходився контактний зоопарк, влучив російський снаряд. Коли торговельний центр вже горів, «мініпіги» надихалися диму, адже тваринам просто відкрили клітки й все. Деяких свинок потім прийшлося відбивати у безхатченків, які хотіли їх з’їсти.

На кілька тижнів «мініпіги» потрапили до однієї дівчини на перетримку, а потім протягом 9 місяців за ними доглядала Яна з притулку «Чотири лапи» — в окупації, де про тваринок піклувались й готували їсти на багатті. Однак їм все одно потрібний корм, огляд фахівців та тепло, тому волонтери та Барон, песик-талісман зоозахисної організації UAnimals, допомогли доправити «мініпігів» до ферми.

До «Зеленого Гаю» приїхали тато Менні, мама Барбара/Барбі, сини Бред і Піт, доньки Джолі та Енджі. На жаль, одна дівчинка померла, однак інші знаходяться під наглядом ветеринара та вже обживаються на новому місці, де піклуються про цих свинок.

«Українці надали нам друге дихання»

Наприкінці літа фермери вже звикли до нових реалій, почали справлятись з усіма викликами, навіть запланували будівництво нового приміщення, щоб новоприбулим хвостатим було, де зимувати, і купили для цього деревину.

Однак на початку вересня на територію «Зеленого Гаю» впала російська ракета, збита українською ППО, і від пального у ній загорілась деревина для будівництва. За ніч через пожежу фермери втратили більше півмільйона гривень. Здавалося, що всім планам кінець… Але на допомогу прийшли українці. Євгенія з Анатолієм розповіли про свою біду у соцмережах, і ця історія знайшла відгук у серцях багатьох людей.

«Ми загартувалися. Подумки ми були готові до цього, бо завжди мали чітку позицію і відкриту діяльність. Нам було моторошно, бо наші діти це теж пережили і тварини, і співробітники, це залишило свої відбитки, але українці надали нам друге дихання та можливість не зупинятися. І розуміння, що ми робимо важливу справу», — каже Євгенія.

За добу ферма змогла відновити втрачену суму, і вже на наступний тиждень після пожежі робітники розпочали будівництво нового приміщення.

«У нас ніколи не було плану»

Євгенія та Анатолій вперше зустрілись у Дніпрі після Революції гідності й разом брали участь у бойових діях на сході. Вони любили великі міста, мали власний успішний бізнес і довгий час жили у Чехії, однак вирішили осісти в рідній Україні, у селі на Дніпропетровщині.

«У нас ніколи не було плану: ми ніде не малювали, що і як має розташовуватись на фермі. Воно все вийшло само собою», — розповідає Євгенія, згадуючи часи, коли на місці, де нині знаходиться екоферма з прихистком для тварин і сироварнею, були лише чагарники.

«Тоді ми шукали нове місце для життя. І ось мені зателефонував мій брат — попросив разом з архітектором заїхати на його ділянку, де планувались роботи. Ми приїхали — і поруч побачили це місце. Тут взагалі все було інакше. Усе довкола заросло, старий паркан, напівзруйнована хата і написано на іржавій позначці «Продам». Я випадково кажу: «Толю, давай подзвонимо». На той момент ми жили без «напрягів», тому він відповів: «Скажи заради жарту, що візьмемо за 5К доларів». Все, за 2 тижні ми вже були власниками».

Це несподіване рішення відповідало бажанню подружжя жити поруч з природою. Подружжя зізнається, що завжди хотіли створити кемпінг, однак все ж вирішили побудувати будинок. Спочатку жили у бані на 48м² — разом із дітьми, двома бабусями, двома племінницями, котами та собакою:

«І ви знаєте, тісно не було. Для щастя багато не треба».

Коли почали будуватись, Євгенія та Анатолій зрозуміли: землі забагато. Тому забрати до себе пару баранів і мулів не було великою проблемою. Подружжя почало викуповувати тварин у мисливців, бо їх було дуже шкода, і приймати тварин від небайдужих друзів:

«В один момент ми усвідомили, що тварин у нас купа. Ми зрозуміли, що їх треба ще й правильно утримувати. При цьому тримати 1-2 корови немає сенсу, треба більше, щоб фермі вистачало молока. З часом до нас почали приїжджати люди — ми й не думали, що так буде, адже самої ідеї ферми не було».

Багато рішень приймались подружжям інтуїтивно, при цьому саме вони закладали основу майбутньої ферми «Зелений Гай».

«Коли думали робити підвал, навіть не думали, що він буде сирним. Я кажу: «То дуже дорого, нащо на нього гроші витрачати, він же величезний — я що, стільки закруток зроблю?», а Толя мені: «Слухай, я не знаю нащо, але він має бути. Більярдний стіл поставимо». Ми в житті в більярд не грали, щоб ви розуміли, але підвал таки зробили».

Нині ж саме у цьому підвалі відбувається один з етапів крафтового виробництва сирів. Увесь процес можна побачити наживо під час екскурсії — від випасу корів до готового продукту.

«Ми відчули, що добро повертається»

Поки Євгенія розповідає про історію та життя ферми, вона встигає віддати декілька розпоряджень і відповісти на робочі дзвінки. Розповідає, що за цей час були й люди, які не розуміли таку відданість і любов до ферми:

«Бували й люди, які приїжджали і казали, що ми дурні, тому що стільки грошей та сил сюди витратили. Кажуть, купіть будинок в Іспанії, здавайте в оренду і покладіть гроші до банку. Так, якби ми поклали ті гроші до банку, ми б багатіші були, і спокійніше жилось. Точно не були б такими втомленими (сміється — ред.), але й не були б такими щасливими».

Однак набагато більше тих, хто не тільки підтримує, а й активно допомагає фермі. Коли подружжя вирішило створити шелтер для тварин після 24 лютого, навантаження на ферму зросло в рази, і вони написали про це у соцмережах.

«Чесно, ми дуже встидались цього, бо раніше ніколи не просили. Однак одна людина сказала мені: «Ти знаєш, Жень, просити — це нормально. Якщо ви допомагаєте іншим, дайте змогу допомогти і вам». Тільки завдяки підтримці українців ми змогли протриматись і прийняти тварин. Почали приїжджати екскурсійний клуб «Дніпро», студенти аграрного університету, асоціація жінок-фермерів. Багато людей приєднались, кому ми раніше допомагали. І ми відчули, що добро повертається».

Подружжя каже, що в українцях їх найбільше вражає сила духу і гумор — що можна сказати і про засновників ферми. На питання про відпочинок після роботи Євгенія сміється і розповідає:

«Мій антистрес — це газонокосарка. Я можу ходити по 50 тисяч кроків із нею, під сонцем, з ліхтариком на лобі можу це робити. Я відключаюсь. Я кошу траву, приношу її тваринам, вони їдять — вони ситі, а в мене галявини гарні. Правда навесні вона зламалась, моя газонокосарка. Купляти грошей не було. Однак наші друзі допомогли отримати знижку за газонокосарку як волонтерам, а знайомі хлопці скинулись грошима і купили її нам. Брат телефонує і каже: “Женьок, я тобі ще й лопати купив”».

«Головна мета — зберегти тварин і надихати людей»

Багато відвідувачів називають «Зелений Гай» екофермою, адже вона має закритий цикл виробництва: навіть гній використовується як добриво і джерело опалення:

«Ми не думали, що ми «еко», це виявилось «еко», нас так назвали», — сміється Євгенія. «Ми просто хотіли, щоб усе було зелене, гарне. Ми не хотіли робити багаття, палити мертву деревину. Купили подрібнювач, щоб робити щепу. Не хотіли використовувати бетон для доріжок — брали кругляк. У мене ще багато ідей щодо того, як зробити ферму ще більш «еко»: ось, наприклад, зробити сортувальну станцію».

Євгенія розповідає, що бачила багато «екоферм», за паркани яких не можна й зазирнути, бачила й студентів екоспрямування, які на фермах не бували. Каже, було б чудово, якби більше молодих українців цікавились аграрним сектором:

«Насправді в Україні безмежний потенціал. Я знаю мінімум 100 направлень того, що можна виробляти в селі. Наше українське село потребує завзятих людей — і ось тут вона, справжня Україна, як на мене».

Євгенія розповідає, що планів на ферму дуже багато:

«Взагалі хочемо зараз за чебрецем сходити (сміється). Головна наша мета — зберегти тварин і надихати людей. Хочемо зробити для діток табір: уявіть, діти, які верховою їздою займаються, потім біжать на математику, їдять фермерський обід, на пляжі купаються, йдуть на українську мову та літературу, а потім десь там в наметі казки українські читають — це все хочу створити, щоб виростити покоління, яке буде цінувати те, що ми робимо. А ще мріємо що зовсім скоро тут буде заповідна територія та центр, де можна буде пройти 10-денний курс реабілітації. Попереду багато роботи після нашої Перемоги!».

«Реабілітаційні екскурсії — це вклад у ментальне здоров’я українців»

Євгенія та Анатолій разом зі співробітниками ферми піклуються про тварин, а вони у свою чергу — про людей, які психологічно постраждали від війни. Фермерське господарство за сумісництвом є реабілітаційним центром, який проводить безкоштовні екскурсії для внутрішньо переміщених осіб, військових і дітей, що втратили близьких на війні. На території «Зеленого Гаю» можна подихати свіжим повітрям, поспілкуватись, погуляти з тваринами та поніжити їх і трохи перепочити від новин.

«Мені дуже імпонує, що люди називають це місце — місцем сили. Значить, людей це надихає, значить, люди отримують більше, ніж просто красиву картинку, значить, вони тут відпочивають і перезавантажуються», — каже Євгенія.

Подружжя каже, що такі реабілітаційні екскурсії — це їхній вклад у ментальне здоров’я українців. За 9 місяців вони прийняли більш ніж 2000 людей.

Тваринам для відновлення потрібні люди, а людям відновитись після пережитих психологічних травм допомагає петтерапія. «Зелений Гай» — це те місце, де вони зустрічаються, щоб допомогти одне одному і стати трішечки щасливішими. Це місце об’єднує не тільки серця, а здається, й саму Україну.

«Знаєте, у сезон туманів я відчуваю тут Карпати. Подивитись вниз, на дерева, і верхів’я майже не видно, ніби у тумані ховаються гори. А потім, коли погода змінюється і починає квітнути лаванда, ти опиняєшся в Криму. Мені його дуже не вистачає», — ділиться з нами Євгенія.

«Завдяки українцям будуємо маленьку Україну в Україні»

Наразі запити забрати до себе тварин надходять постійно. Ферма не може всіх прийняти, а відмовити дуже складно, адже подружжя розуміє, що людина втратила майже все, але все одно переживає за свого улюбленця і шукає для нього прихистку.

Саме тому фермери «Зеленого Гаю» просять вашої підтримки. Ви можете стати їхнім патроном на патреоні і таким чином зробити маленьке диво: потурбуватись про тварин, які і собі турбуватимуться про постраждалих українців. Або ж ви можете зробити внесок на будівництво нових загонів для тваринок-переселенців. Наразі Євгенія та Анатолій планують побудувати додаткові вольєри, де новоприбулі тварини зможуть проходити карантинний період, і вже потім приєднуватись до решти поголів’я.

«Коли ми створювали цей простір, ми хотіли побудувати маленьку Україну в Україні. Завдяки підтримці людей у нас це виходить», — підсумовує Євгенія.