«Приму беженку, худенькую, застенчивую» или «только для славян»: як росіяни приймають вивезених з Донбасу людей

18 лютого підконтрольні Росії ватажки угруповань «Л/ДНР» заявили про «евакуацію» жителів та жительок окупованих територій Луганської та Донецької областей до Росії. 20 лютого російський пропагандистський канал створив на своєму сайті «Карту помощи». На ній кожен охочий може запропонувати житло «переселенцям/біженцям».

Чому пишу через слеш? Я не знаю, який термін до цих людей правильно вжити. З одного боку, вони — біженці, громадяни та громадянки України, які виїздять до іншої країни у пошуках прихистку. Саме «біженцями» цих людей називають російські чиновники, які розповідають про процес розселення. На самому ж сайті йдеться про «переселенців з «ЛНР» та «ДНР».

В інтерв’ю Громадському радіо виконавча директорка Східної правозахисної групи Віра Ястребова заявила, що це «не евакуація, а депортація». На її думку, тим, хто поїхав буде складно повернутися додому. За її інформацією, Росія не випускає цих людей назад додому.

Оскільки на власному досвіді знаю трохи про міграцію, я зайшла на цей сайт, аби дізнатися, жителі яких областей Росії готові прийняти евакуйованих. Виявляється, не тільки жителі країн, які входять до складу Російської Федерації, запрошують до себе. Є оголошення з території Ізраїлю, Швеції, Китаю, США, Киргизстану та навіть Антарктиди.

Пропозиції житла різні: від окремих квартир та будинків з усіма умовами до дачних будиночків та покинутих батьківських хат у віддалених хуторах. Найчастіше люди кличуть до себе жінок з дітьми, хтось окремо прописує, що можна жити із домашніми тваринами. Дехто з господарів житла обіцяє сприяти працевлаштуванню.

Але є оголошення, які, м’яко кажучи, дивують.

Не згодна з думкою, що ці «евакуйовані» самі хотіли їхати до Росії й ось їхній час настав. Точно не всі й точно не за таких умов.

У 2014 році я теж поїхала з дому. Спитайте, чи хотіла я цього? Ні, не хотіла. Але поїхала. Поїхала попри своє бажання. Я свідома, що комусь це зрозуміти важко. Деякі речі потребують проживання для розуміння.

Та повернемося до оголошень.

Перше, на яке я натрапила було з Москви. Про умови, у яких житиме людина, не йдеться. Натомість є вимоги до потенційного тимчасового мешканця. Точніше, мешканки.

«Приму беженку, худенькую (до 45 кг), застенчивую с румянцем на щеках», — йдеться в оголошенні.

І якщо хтось думає, що люди пройдуть повз, то навряд. У стані стресу та втоми людина може піти на будь-яке безумство.

Але таке оголошення не єдине.

Коректніше звучать оголошення із Сальська, Калінінграда та Зеленограду. Господарі помешкань теж готові прийняти тільки дівчат, але «без брудних думок». Що ж, впевнена і на цей «товар» знайдеться «покупець».

Але дивні речі пропонують не тільки жінкам. До прикладу, оголошення зі Старого Осколу. Там відкрито пишуть: шукаємо домогосподаря, який покопає город та робитиме «чоловічі справи». При цьому є й вікові обмеження — кандидатові має бути 45+.

Та обирають не тільки за статтю, а й національністю. Як от у цьому оголошенні з Москви:

«Готов принять 3 взрослых + 3 детей максимум. ТОЛЬКО ДЛЯ СЛАВЯН».

Тобто, якщо родина інтернаціональна, то пролітають. Як господар визначатиме, хто слов’янин, а хто ні?

Та є оголошення сенс яких пояснити складно. До прикладу, зі США та Антарктиди. Думаю, аби позлити. Але це не точно.

Усвідомити, що тебе ніде не чекають, складно. З тих моїх друзів, хто залишили свої домівки у 2014, успіх мали лише ті, хто розраховували лише на себе. А повернулися на окуповані території ті, хто шукали зобов’язаних облаштовувати їхній побут та життя.

Валентина Троян, Громадське радіо

---

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS