Росія хоче, щоб українці й поляки пам’ятали про те, що їх розрізняє — польський блоґер

Протягом 2014-2017 років розслідувач із Польщі Марчін Рей вів блоґ про вплив російської пропаганди на його країну. Його аудиторія налічувала понад 200 тисяч підписників, але згодом блоґ довелося закрити. Однією з причин стали судові позови проти Рея від фігурантів його розслідувань.

Із Марчіном Реєм говоримо про те, що надихало його вести блоґ протягом трьох років та як російська пропаганда використовує розбіжності в поглядах України та Польші на спільну історію.

Українські Майдани та чеченські протести

Мій блоґ називався «Російська п’ята колона у Польщі». В основному це були розслідування, які робила група людей. Ми описували, як поширюється російський вплив у Польщі — не лише прямий, а і прихований.

Я долучався до рухів, які підтримують свободу, також у країнах на схід від Польщі. Я активно підтримував Майдан, але загалом моя активістська історія трохи давніша. Я активно підтримував ще Помаранчеву революцію в Україні, чеченські протести під час першої і другої Чеченських воєн.

За час Майдану та війни в Україні в Польщі відбувся помітний сплеск різного роду пропаганди, дезінформації та політичної активності, яка виглядає дуже підозріло. І ми відчували, що про це треба говорити. 

Ми також відчували, що держава насправді не справляється з цим і у нас досі є це відчуття. Тоді це був новий феномен, нова ситуація, ми зрозуміли, що повинні взяти все у свої руки. Ми опублікували кілька сотень матеріалів, які описували людей, ситуації, інтернет-ресурси. Ми хотіли сформувати загальну картинку частини цієї мережі російських впливів. Вийшло досить успішно. Ми мали близько 220 тисяч підписників.

Блоґ перестали вести через кілька причин. Головні причини — особисті. Я маю і свою власну фінансову ситуацію, яка вимагає працювати і заробляти гроші. Понад чотири роки я був змушений відкласти у бік свою професійну діяльність, зменшив її кількість майже наполовину… У мене просто почали закінчуватися гроші. Тому я вирішив зупинитися ненадовго і зайнятися роботою. Адже за блоґ нам ніхто не платив. Інша причина — ми втомилися.

Судові позови і «проукраїнський» фонд

Крім цього, ми зіштовхнулися з кількома проблемами. Зокрема, це стосується деяких людей, про яких писали. Вони судяться з нами. Власне, судяться зі мною. 

Наразі є три справи. Найпотужніший судовий процес нині — це процес проти фонду «Відкритий діалог» у Польщі (The Open Dialogue Foundation). Спочатку я отримав лист із проханням не писати про них. Мовляв, якщо не припиню, вони подадуть до суду. Цей фонд позиціонує себе як проукраїнський, вони також мають офіс у Києві. Це дуже парадоксально, бо на перший погляд фонд виглядає дуже антикремлівським, і продемократичним.

Голова фонду — громадянин Польщі Бартош Крамек одружений із президенткою фонду Людмилою Козловською, яка родом із Севастополя. Крамек опублікував звернення, опозиційне нинішній польській владі. Дуже радикальне звернення з усіма закликами до цивільної непокори. Наприклад, із пропозиціями блокувати будинок прем’єр-міністра, вимкнути електропостачання… У цьому тексті він пропонував використати досвід українського Майдану. Текст справді був дуже радикальним і мав дуже поганий вплив, тому що створив асоціацію між Майданом і поганою, маніпулятивною революцією. Подібні наративи були наративами правих антиукраїнських рухів у Польщі. Нинішня влада не підтримує такого бачення, але це виглядало спокусливо і для їхнього політичного курсу.

Цей фонд дійсно зробив певну роботу: вони були на Майдані, збирали кошти для шоломів та бронежилетів. Але, якщо копнути глибше, можна знайти, що вони просто захищають казахстанського олігарха і афериста Мухтара Аблязова і, можливо, фінансуються ним. Також вони точно на 80% фінансуються родиною пані Козловської, родиною Петра Козловського з Севастополя.

Козловський — бізнесмен і типовий рейдер. Він — геть не той тип людини, від якої ти чекатимеш фінансування фонду, який настільки активний у польській політиці. Саме так, не лише в підтримці України, а також і в польській політиці. У моїй публікації було описано, що фабрика, якою Козловський володіє в Севастополі і яку раніше рейдерськи захопив, — є субпідрядник російського військового флоту. Це виглядало неймовірно підозріло. Тому я опублікував матеріал десь на 150 сторінок, описуючи ці фінансові схеми.

Публікація допомогла перевірити наратив цього фонду, адже здавалося, що фонд дійсно тяжів до заходу. Люди дійсно казали: так, цей фонд фінансується Джо Сороджом (що не є правдою). Але також казали, що цей фонд — складова якоїсь української диверсії, щось про гібридну війну України проти Польщі. І весь час вони могли захищатися: «ну, так, але ми проукраїнські».

Зараз фонд «Відкритий діалог» хочуть 550 тисяч злотих від мене, це приблизно 120 тисяч євро. Це багато. Я не думаю, що вони можуть виграти справу, але, якщо таки виграють, мені кінець. Я не зберу таких грошей.

Вони просили мене закрити блог, перестати говорити. Фактично, хотіли, щоб я вчинив політичне самогубство. Я цього не зробив, звісно. Я написав ще кілька речей після. Але судові процеси — це проблема. Зараз я трохи відпочиваю і заробляю гроші. Разом із тим працюю над деякими глибшими довгостроковими розслідуваннями про впливи російського бізнесу, відмивання грошей. Але я не знаю, коли закінчу з цим, бо справа досить серйозна.

Польща, Україна та російська пропаганда

Ми опублікували кілька сотень матеріалів. Деякі з них були про польські медіа. А саме про польські вебсайти, деякі з них досить великі. Сайти, які поширюють дезінформацію чи пропаганду. Польща — не та країна, де росіяни намагатимуться змусити людей полюбити Кремль. Історія Польщі та Росії — історія війни, проблем, окупації. Росіяни не наївні. У них нема мети зробити з Польщі прокремлівську країну.

У нас немає відкрито проросійських рухів чи серйозних проросійських ЗМІ. Але є приховані. Росіяни розуміють, що немає сенсу вкладати гроші в те, щоб мати в Польщі якихось двох-трьох братів, які люблять Путіна — це б ніколи не спрацювало. Чого дійсно хоче Росія — це мати кілька націоналістичних рухів, які були б, наприклад, дуже антиукраїнськими чи антилитовськими. До речі, якщо якийсь польський націоналіст є антиукраїнським і водночас антиросійським, — це нормально, це не хвилює росіян. Адже де-факто ці люди їм допомагають. Так, вони можуть не любити Росію. І що? Росіяни не працюють заради любові, вони працюють на результат.

Вони завжди намагаються експлуатувати лінії зіткнення у суспільстві. Лише десь є якийсь конфлікт, вони намагаються його поглибити різними способами.

Так, між Україною і Польщею є історичні непорозуміння. Між нами відбувалися жахливі речі, і ми не погоджуємося щодо деяких речей у спільній історії. Наприклад, щодо Другої світової війни, Волинської трагедії (як її називають в Україні) чи Волинської різанини (як її називають у Польщі). Але це не повинно перешкоджати нам працювати разом проти спільного ворога. Росіяни хочуть, щоб українці й поляки пам’ятали про те, що їх розрізняє, і забували про те, що об’єднує. Те саме Росія намагається зробити з Литвою, але це їм не дуже вдається. Але вони дуже стараються експлуатувати історичні непорозуміння. Мені здається, це вже досягло певного рівня, і в них не вийде досягти більшого. Все, що вони могли зробити, вони вже зробили.

Запис розмови слухайте в доданому звуковому файлі.