На 9 грудня запланована зустріч «нормандської четвірки» у Парижі – Україна, Російська Федерація, Німеччина і Франція.
До цього «нормандська четвірка не збиралася майже три роки». Чому раптом Росія погодилася на таку зустріч і що може виграти від її проведення Україна?
Про це і не тільки ми поговорили з українським дипломатом, Надзвичайним Повноважним послом України, колишнім заступником голови Адміністрації Президента Костянтином Єлісєєвим.
Костянтин Єлісєєв: Ми створили небезпечний прецедент, коли ми цей саміт чи зустріч поставили як самоціль, і заради цієї зустрічі виконували забаганки Кремля, що, на мій погляд, трошки принизливо, і для дипломатичної практики не дуже добре, оскільки показує, що ми – нерівноправні партнери. В мене виникає питання – чому ми не ставили умови перед проведенням саміту перед Російською Федерацією, ми могли теж їх поставити, хоча б формально.
Я думаю, що Росія погодилася на цю зустріч, оскільки їй потрібен перепочинок, з тим, щоб на саміті випустили всі пару. І плюс хочу зазначити, що дата була обрана невипадкова, на мій погляд – саме 9 грудня. Нагадаю, що 12 грудня в Брюсселі має відбутися саміт Європейського Союзу, на якому має бути ухвалене політичне рішення щодо долі продовження економічних і секторальних санкції проти Російської Федерації.
Отже, на мій погляд, Росія намагається вбити двох зайців – я не виключаю, що це буде використане, щоб, принаймні, окремі слабкі ланки в проукраїнській коаліції ЄС – Угорщина, Бельгія – ініціювали питання, щоб не продовжувати санкції. Тому, на мою думку, мета Росії використати цей саміт для того, щоб вбити тріщину в механізм міжнародних санкцій.
Євгенія Гончарук: Про що йдеться у «формулі Штайнмаєра» зараз і якою вона була у 2015 році, у чому небезпека появи слова «в цілому», проведення демократичних виборів на Донбасі в цілому?
Костянтин Єлісєєв: Вона дійсно отримала назву з подачі російської сторони і вона розглядалася як маленький гвинтик в загальній охоплюючій дорожній мапі імплементації Мінських домовленостей. До речі, в цій дорожній мапі було і виведення російських військ, і відновлення контролю над кордоном, і доступ ОБСЄ до окупованих територій, і повернення Україні незаконно конфіскованих наших підприємств на території Донбасі. На жаль, Росія вихопила з цього контексту цей вигідний для неї момент, забула дорожню карту і нав’язала нам цю формулу для узгодження. І тепер ми не знаємо, що з нею робити.
Взагалі в практиці ОБСЄ немає поняття «в цілому демократичні вибори», вони або демократичні, або не відповідають критеріям. А «в цілому» – такого нікого не існувало, це ноу-хау, яке видумала Росія, адже вони розуміють, що вибори ніколи не відбудуться на Донбасі.
Євгенія Гончарук: Скільки треба часу, аби запровадити цю систему, верифікувати виборців і так далі?
Костянтин Єлісєєв: Ми протягом останніх років на експертному рівні опрацювали концепцію проведення місцевих виборів на території ОРДЛО. Більше того, ми опрацювали спільно з експертами Венеціанської комісії проєкт концепції закону про порядок застосування українського закону про місцеві вибори. Давайте скажемо чесно, що провести вибори в ОРДЛО на основі чинного закону про місцеві вибори неможливо, тому що є своя специфіка.
Принаймні, те, що мають надати право голосувати тимчасово переміщеним особам, і це має бути чітко унормовано та регламентовано в українському законодавстві. Крім того, ми виходили з Мінських домовленостей, де написано, що вибори мають відбуватися відповідно до українського законодавства, відповідно до принципів і стандартів ОБСЄ. Там не було слова в «цілому». Цей документ був підготовлений і від імені всіх нас був переданий російській стороні. Але, звичайно, російська сторона подивилася, що він не відповідає вимогам її «маріонеток» і почала тиснути на тему «формули Штайнмаєра».
Ми маємо чітко виставити три червоні лінії у контексті підготовки до нормандського саміту.
Перша – жодного погодження і закону про особливий режим і місцевого самоврядування. Жодних документів не погоджувати з маріонетками російськими.
Друга – ніякої жодної автономії Донбасу.
Третя – жодних місцевих виборів без виконання загальноприйнятих демократичних умов, починаючи від виведення і роззброєння військових формувань, завершуючи правом функціонування українських партій та українських ЗМІ, правом тимчасово переміщених осіб на голосування і так далі.
Євгенія Гончарук: Мені завжди було цікаво, як МЗС РФ, Лавров чи Сурков ведуть перемовини за присутності представників Німеччини і Франції? Як аргументують свою позицію – говорять неправду, маніпулюють? І наскільки їм вірять чи не вірять?
Костянтин Єлісєєв: Я вам скажу так, я чотири роки працював у «нормандському форматі» і багато було спілкувань з паном Сурковим. Він весь час намагався мене викликати на двосторонній діалог. Він навіть інколи пропонував зустрітися не тільки в Мінську, а й в Баку чи Астані, адже в нього заборона на подорож країнами ЄС. Останній раз – це був початок грудня минулого року, коли ми висловили нашу позицію по українських кораблях, які були захоплені тоді росіянами в районі Азова. На ці примхи я не йшов, і думаю, що це було дуже правильно.
Більш ключову роль, я думаю, грає Сурков, він веде безпосередньо весь нормандський процес і опікується виконанням Мінських домовленостей. Я б сказав, Лавров відіграє роль такого «підтанцьовника», він просто суто політично обрамляє цю позицію, але всю безпосередню роботу координує, спілкується з маріонетками Кремля на Донбасі Сурков через своїх довірених осіб. Це людина, яка досить добре готується до перемовин, йому вдається маніпулювати цифрами, фактами, тому для української делегації завжди підготовка до перемовин — це був цілий виклик. Ну і, звичайно, він – людина досить цинічна, яка могла під час перемовин сказати правду. Наприклад, я пригадую момент, коли я запитую в нього: «Коли ви нарешті припините вбивати українців і почнете дотримуватися режиму припинення вогню?». А він каже: «Як тільки проведемо вибори і ви ухвалите відповідні закони про особливий статус і про амністію». А як кажу: «А якщо ми не приймемо?» – «Ми тоді продовжимо стріляти». Це виглядало дуже цинічно, і психологічно було непросто з такою людино спілкуватися.
Але, зрозуміло, що він діяв по вказівках президента РФ Путіна. Хочу підкреслити, що Путін володіє всіма деталями Мінського процесу, і саме тому я кажу, що сьогодні наш президент ще не готовий на рівних з ним змагатися. Крім того, давайте не забувати, що Путін володіє інституційною пам’яттю цих перемовин, бо він був і в Мінську у 2014 році, потім у 2015.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.