Росія знову веде проти України «гібридну війну», — Володимир В’ятрович

Що в Україні не так з комунізмом? Чому Майдану треба розходитися? Чого не врахував Путін, коли напав на Україну? Що потрібно і чого не потрібно робити, щоб не перетворити Євромайдан в недореволюцію? Про це та інше в ефірі «Громадського радіо» розповів Володимир В’ятрович – історик та очільник Інституту національної пам’яті.

«Комунізм в Україну був штучно закинений. Його імплементація в українське суспільство відбувалася шляхом постійного насильства. Саме за рахунок насильства комунізм, як такий, втримався в український реаліях.

Я не погоджуюся з думкою, що події, які зараз відбуваються, є новим видом війни. На мою думку, Росія просто знову робить те саме, що робила 1918 року – веде гібридну війну. Методологія та сама: проводиться інформаційна атака, певна ідеологічна індоктринація суспільства сусідньої держави. Після цього створюється паралельна влада, яка визнається єдино легітимною, натомість центральна влада оголошується нелегітимною. Після цього створюються парамелітарні організації, на допомогу яким поспішають військові сили з сусідньої держави.

Технологія так званої «гібридної війни», коли агресія прикривається якимось наче внутрішніми заворушеннями, коли завоювання прикривається громадянською війною, відома сучасній Російській Федерації ще з часів становлення комунізму. Проте цю парадигму можна розірвати, адже рівень свідомості населення зараз набагато вищий, ніж в 1918 році. Тоді українцями себе вважала лише інтелігенція, зараз народ в цілому розуміє, що є Україна, і вона є незалежною. І, до речі, це не залежить від того, якою мовою розмовляє людина, і якого етнічного походження вона є.

В Росії цього не розуміють. Інакше не почали б цих всіх утопічних, тупикових для них сценаріїв, які самим росіянам завдадуть величезних втрат. Україна – не Росія. Янукович не розумів це. Ментальність дуже різниться. Росіяни більш покірні, законопослушні. Українці – постійні вічні повстанці. В цьому є величезний позитив. Ми вміємо боротися проти, але ще не вміємо боротися за.

Владі сьогодні дуже важко щось робити, адже для українців влада – це щось засадничо чуже, що нам заважає, не заслуговує на повагу, і з тим треба боротися. Люди готові боротися, але не готові пропонувати щось своє. І це треба виправляти.

Я скептично ставлюся до того, який Майдан є зараз. Він абсолютно не схожий на той Майдан, який був, який боровся і перемагав. Що б не говорили ті люди, які там є, що Майдан зараз потрібний, тому що треба контролювати нову владу, треба бути готовим до російської агресії… Так от, всі ці аргументи абсолютно нічого не варті, бо такий Майдан, який він є зараз, абсолютно не є інструментом контролю за теперішньою владою, він не є жодним інструментом вироблення якоїсь нової політики, лобіювання нової політики і,врешті решт, він не є інструментом захисту України. Мене дивують і дратують хлопці, які ходять тут зі зброєю, в бронежилетах в центрі Києва граються у вояків. Справжні вояки не чекають, поки війна прийде до них, а йдуть туди, де вже війна триває. Тим паче, що ця війна триває. Логічно було б ті бронежилети хоча б відправити на Схід.

Ідеологічний наступ Путіна на Україну почався десь на початку 2000-х років. Україна, може, не дуже інтенсивно, проте рухалася в європейському напрямку, в напрямку певного переосмислення свого минулого. Росіян почали готувати трохи швидше 2005 року. Тоді відбувалася реабілітація всього радянського. В Україні ж – дерадянізація. Фактично, країни рухалися в протилежних напрямках своєї історичної політики.

Відповідно для Росії Україна стала певною небезпекою, тому що, якщо в Україні відбудеться засудження всього радянського і вона стане прикладом нормальної європейської демократичної держави, то це є виклик для Росії. Бо російське керівництво дуже чітко заявляє, що демократія це надзвичайно добре, але не для нас. В нас там якісь особливі умови, в нас є так звана суверенна демократія, в нас особлива ментальність… Таким чином російське керівництво виправдовує свій авторитарний, посттоталітарний стиль керівництва, який запроваджується, а насправді він просто опирається на рештки цього тоталітарного мислення».

Чи був Майдан революцією, чи ні – покаже час, побачимо по наслідках. Якщо ми зможемо цю всю енергію, яку спровокував Майдан, трансформувати в нормальні системні реформи, які, врешті, призведуть до становлення нормальної демократичної європейської України, то, відповідно, що про Майдан будуть писати, як про певний переворот, якусь точку неповернення, початок нового життя українців. Якщо нам з якихось причин, на жаль, це не вдасться, то про Майдан, як і про Помаранчеву революцію, будуть писати як недореволюцію, ще одну не використану спробу.

Щоби все у нас вийшло, ми маємо бути готовими не лише воювати проти, але й вміти користатися своєю перемогою. Наприклад, бути готовими іти у владу. Я знаю чимало дуже хороших розумних людей, які присвятили багато боротьбі на Майдані. І зараз готові стояти осторонь, повертатися до своїх маленьких буденних справ. Це абсолютно неправильно, бо якщо у владу не підуть нормальні люди – туди підуть негідники, які були там вже понад 20 років», – зазначив Володимир В’ятрович.

Розшифрувала Анастасія Шибіко