#SaveHorlach: літературна спільнота гуртується на допомогу Богдану Горлачу

21 квітня у автомобільній катастрофі загинули батьки поетеси Поліни Горлач, а її 14-річний брат Богдан зараз знаходиться у реанімації в комі. Літературна спільнота України об’єдналася для того, щоб допомогти цій родині пережити цю трагедію і врятувати хлопця

З травня у Харкові відбудеться черговий благодійний івент — #SaveHorlach.

У HudpromLoft ХДАДМ (вул.Мистецтв, 11) відбудеться благодійний вечір, на якому будуть зібрані кошти на лікування Богдана. У вечорі візьмуть участь:
– Сергій Жадан  – поет, прозаїк, перекладач, музикант, громадський активіст
– Mano Glonti – поетеса, організатор
– Марко Терен – поетеса, організатор Мистецькі Вівторки із Марко Терен
– Богдан Синявський – учасник гурту Dостоевсkий FM, актор ТЕАТР 19
– Valeriya Holovachova – поетка, громадська діячка, засновниця «Ночі поезії».
– Дмитро Бовдуй – поет, українець, розкопувач метро
– Наталія Маринчак – поетка, авторка Сутність L. з Наталкою Маринчак, модератор різноманітних подій у місті Харків
– Юлія Баткіліна (Yulia Batkilina) – поетка, казкарка, збирачка морів та рік
– Марія Козиренко – поетка, прозаїк, художниця, авторка мистецького проекту Українські ієрогліфи
– Марина Крижня – поетеса, музикант і редактор
– Ivan Senin – поет, музикант, реаніматор квартирників

Також під час заходу буде влаштовано аукціон, на якому будуть виставлені роботи харківських митців.

В нашій студії сама поетеса Поліна Горлач та її колега – Яніна Дияк.

Яніна Дияк: Цю подію ініціював один з учасників команди літераторів Іван Сенін. Обіцяють, що буде Сергій Жадан, він відгукнувся, як мінімум є два відео, де він підтримує Поліну і закликає всіх зреагувати на ситуацію.

Що стосується самої ініціативи, то вона виникла майже одразу, щойно ми довідалися від Поліни про те, що сталося. І Богдан-Олег Горобчук та Елла Євтушенко одразу почали акумулювати потенціал всіх людей, всіх митців, хто готовий щось робити – будь-як долучитися. Зараз основний актив – це близько десяти людей з різних міст, в нас запланована ціла низка івентів. Вони ще уточнюються, тому що все відбувається стихійно. Першу подію ми зробили практично за три дні.

Андрій Куликов: Поліно, наскільки ви очікували, що буде такий відгук?

Поліна Горлач: Насправді, я взагалі не очікувала такої підтримки. Як виявилося, в мене надзвичайно багато друзів-митців з різних міст України, і я надзвичайно вдячна, що вони об’єдналися, тому що зараз і мені, і моєму братові необхідна підтримка.

Андрій Куликов: Яка саме підтримка вам наразі потрібна?

Поліна Горлач: Зараз Богдан забезпечений ліками, тому що він лежить в державній лікарні ОХМАТДИТ, все, що йому необхідно, ми зараз маємо можливість купувати, тому що дуже багато людей відгукнулося, зокрема, в нашому місті Конотопі. Я надзвичайно вдячна людям, які першими зреагували. Це і керівник клубу спортивно-бальних танців, де займався мій брат 10 років, Антон Васюта, і директорка гімназії, де ми з братом навчалися – Юлія Миколаївна Баранник, і очільниця волонтерської організації в місті Конотоп Прошкован Валерія. Я їм вдячна, що вони допомогли і з перевезенням Богдана в Київ, і з фінансовою підтримкою. Також надзвичайно вдячна друзям з літературної спільноти.

Андрій Куликов: Якою мовою ви творите? І почитайте щось, будь ласка.

Яніна Дияк: Українською, звісно.

Мені кажуть, він маг.

– Але ні, – кажу їм. – Того мага нема,

Як немає трави, як немає води,

Як немає гори, у якій сидить маг.

Тільки звір золотий, мов причмелений джміль,

Тільки світ з чорноти, тільки звуки ім’я,

Тільки ліс, у якому той звір, у який іду я,

Але точно – ніякого мага.

Кажуть, звір утече, бо той звір – чоловік.

Я по сліду іду по глухому.

Він не дасться мені, він заплутає тінь.

У холоднім молозиві стоми

Я іду через ліс, кожен стовбур – бурштин,

Малахіт, сердолік, турмаліни.

Тільки марево – слід, тільки слово – гарпун,

Тільки – звіра зловили.

Поліна Горлач:

Між нами існує сурядний зв’язок –

Він поєднує наші руки, як червона нитка,

Що охоплює зап’ястя.

Як червоні артерії, що від серця тягнуться до легень.

Як невидимі капіляри, що сіткою огортають кожен твій орган.

Кожен МІЙ орган.

оргАн

Видобуває звуки із внутрішнього світу –

Там стільки часток,

Що вистачить викласти ще одне тіло.

Бо ми з тобою сполучені сурядним зв’язком.

Між нами – сполучники та інтонації.

Між нами – кілометри невиказаних слів.

Між нами – тисячі недописаних віршів.

І сотні німих мовчань.

Знаєш, коли я починала вивчати фонетику –

Здавалось, що усі звуки між нами – приголосні.

Дзвінкі. Глухі. Сонорні.

Я малювала ланцюжки транскрипції –

Ти малював квадратні і логарифмічні рівняння.

Від перестановки додатків нічого не зміниться,

Та якщо змінити позицію звука – то може змінитися усе життя.

Коли починала вивчати дериватологію,

Розкладати слова на корені й префікси –

То починала додавати до твого прізвища найнеймовірніші складові.

Ти сміявся, казав, що бути не може,

Поєднував наші руки усе міцніше червоними нитками.

А я все кружляла у вихорі опалого листя,

Опалених віршів,

І викреслених складів.

Коли врешті-решт я почала вивчати синтаксис,

То зрозуміла, що між нами немає сурядності.

Ми – одне речення. Тільки от не рівні.

Бо ти – головна частина. А я –

Залежна.

Андрій Куликов: Що спільного між цими двома віршами?

Яніна Дияк: По-перше, вони написані українською, по-друге, вони написані філологинями.

Андрій Куликов: А ще звуки «ч», яких багато в обидвох віршах.

Слухач Андрій з міста Лубни: Гарні голоси і гарні поезія. Хочу ще.

Поліна Горлич:

Я ставала старішою. Ставала вищою.

Діставала навшпиньки до поручнів,

До верхніх полиць і лампочок.

Руками торкалася стелі, фарбувала її в рожевий.

Щоби теплішало.

Я росла. Випромінювала сонячне світло,

У дзеркалі відбивалася вічністю.

І зайчики, що зі стелі падали – 

Вибухали міріадами кольорів.

І слів. 

Я ставала мудрішою. Починала писати вірші;

Потім із текстів складала кораблики –

Пускала їх за водою. Й повільно поряд

Ногами лічила кроки. Зминала траву.

І підспівувала.

 

Тієї весни я перестала рости.

Пори року/частини доби – змінювались.

А я ні. Я зачинилась в квартирі-клітці,

Перераховувала зайців,

Що зі стелі стрибали вниз.

Світло моє розчинилось. 

Очі – вицвіли. 

На згадку лишилась рожева стеля. 

Сонячні зайчики.

І …

Яніна Дияк:

Осінь, як всяка порядна риба, гниє з голови.

Спершу їй чешеться – до крові розчесує листя.

Потім якісь паразити підпальтові, підшапкові

Лазять між звивин і луски, і тіло, мов тісто, місять.

Пахне прогнилим уже й непорочна земля,

Що родить щороку нового росточка, як Бога.

І зі шматочків калюжі іній міцелій прослав,

Щоб оголити дорогу, невитерту цівку глевкого.

Тож лягає у руку Бог, ніким не примічений,

Прийнявши подобу озимого стиглого листя.

М’якуш із осені зліз, прозирає темнава колюча кістка,

А отже, ця риба згнила, тепер її можна їсти.

Як можна допомогти Поліні Горлач та її брату Богдану?

• перерахувати кошти на вказаний рахунок: 4731 2191 1835 4269;
• прийти на благодійний вечір-аукціон 03.05 у Харкові та придбати один із запропонованих лотів;
• поширити інформацію.