«Щастя поселилося в колгоспних хатах». Як радянська влада проводила колективізацію на Західній Україні?
Розповідаємо про те, як на землях польського поміщика з’явилася артіль «Борець за соціалізм»
80 років тому на західноукраїнські землі прийшла раніше невідома система. Спочатку жителі Львова чи Тернополя побачили її у формі танків, літаків та солдатів у, як згадують очевидці, брудних і недоглянутих одностроях. Потім з’явилися Народні Збори, куди обрали місцевих комуністів або культурних діячів, які за вказівками Кремля прийняли рішення про вхід до УРСР. Польська еліта у ці осінні місяці 1939-го року тікала з вже, по суті, неіснуючої держави.
На всіх будівлях висіли червоні прапори та зірки. Перші радянські тижні були доволі хаотичними. Проте вже у грудні-січні нова система почала впроваджувати масштабні зміни, які торкнулись абсолютно усіх жителів цих земель.
Разом з партією і націоналізацією прийшла колективізація. Тепер вся земля належала державі, яка віддавала її селянам. Відбувалося це у два етапи. Спочатку безземельні селяни отримали свої ділянки. Звісно, що за рахунок відібраних у поміщиків чи монастирів земель. Такі кроки могли підтримати сотні тисяч жителів Галичини. За часів Другої Речі Посполитої центральна влада відправляла на ці землі польських колоністів і великими власниками, як правило, теж були поляки. Водночас більшість населення Східної Галичини і Волині, які окупував Радянський Союз, були етнічними українцями. Той, хто раніше не мав нічого, тепер отримував свій шматок землі. Безкоштовно. У довічне користування.
У місцевій пресі поява колгоспів зображувалась як торжество нових технологій, домінуванням людини над природою і перемогою селян і робітників над “польською панщиною”.
Взимку 1940-го, тобто рівно 80 років тому, нова влада ініціювала наступний етап. Індивідуальні господарства мали об’єднатися у радгоспи, колгоспи та артілі. На базі польських фільварків виникали машинно-тракторні станції. Техніка і худоба “класово ворожих елементів” переходила у спеціальні центри, які забезпечували колхози машинами.
З 2,5 мільйонів гектарів землі селянам передали майже 1 мільйон. За постановою Ради народних комісарів СРСР від 19 березня 1940 p. селянські господарства звільнялися від сплати залеглостей з державних і місцевих податків, “що лічаться за ними на підставі законодавства колишньої польської держави”. Граничні норми індивідуального землекористування становили: в Дрогобицькій, Львівській, Станіславській і Тернопільській областях – 7 га на один селянський двір; у Волинській і Ровенській областях, де було більше землі, придатної для ведення господарства – 10 га на селянський двір.
Навесні 1940 року у Західній Україні існувало вже 556 колгоспів – 3,5% від усієї кількості господарств регіону. Як це працювало? Місцевий осередок більшовицької партії створював селянський комітет. Туди часто входили малоземельні бідні селяни. Ця структура разом з місцевою владою, наприклад, сільською радою, створювали колгосп. Проблема полягала у тому, що західноукраїнські селяни не дуже хотіли ставати частиною системи, яка сильно нагадувала кріпацтво. В СРСР у селян не було паспортів, вони були зобов’язані працювати певну кількість трудоднів, їхня земля ставала частиною колгоспної.
Радянська влада вже мала досвід примусової колективізації України на початку 1930-х і майже одразу почала тиснути на “індивідуалістів”. Спочатку це були пропагандистські статті-заклики у газетах і погрози, пізніше обкладання податками і вилучення хороших земель. І навіть такі дії червоних знаходили підтримку серед окремих селян. Справа в тому, що землю все одно видали далеко не всім. На Волині лише близько 25% безземельних селян отримали наділ. Інші ж стали соціальною базою і основною групою, на яку спиралась радянська влада під час колективізації. Ті, хто не мав нічого, були зацікавлені в перерозподілі землі.
Зрештою нічого не заважало особливо впертих депортувати у далекі райони СРСР. Невипадково репресії, колективізація земель і націоналізація підприємств проходили майже одночасно. Втім, можна сказати, що за менш ніж два роки окупації радянська влада провалила план швидкої тотальної колективізації. На червень 1941 року у колгоспи входило лише 13% господарств. Більшість з них розсипались одразу після відступу червоноармійців з цих земель і приходом нацистів.
Що ще відбувалось в Україні і світі рівно 80 років тому читайте на сторінці нашого проекту у твіттері.