«Щастя поселилося в колгоспних хатах». Як радянська влада проводила колективізацію на Західній Україні?

80 років тому на західноукраїнські землі прийшла раніше невідома система. Спочатку жителі Львова чи Тернополя побачили її у формі танків, літаків та солдатів у, як згадують очевидці, брудних і недоглянутих одностроях. Потім з’явилися Народні Збори, куди обрали місцевих комуністів або культурних діячів, які за вказівками Кремля прийняли рішення про вхід до УРСР. Польська еліта у ці осінні місяці 1939-го року тікала з вже, по суті, неіснуючої держави.

На всіх будівлях висіли червоні прапори та зірки. Перші радянські тижні були доволі хаотичними. Проте вже у грудні-січні нова система почала впроваджувати масштабні зміни, які торкнулись абсолютно усіх жителів цих земель.

Разом з партією і націоналізацією прийшла колективізація. Тепер вся земля належала державі, яка віддавала її селянам. Відбувалося це у два етапи. Спочатку безземельні селяни отримали свої ділянки. Звісно, що за рахунок відібраних у поміщиків чи монастирів земель. Такі кроки могли підтримати сотні тисяч жителів Галичини. За часів Другої Речі Посполитої центральна влада відправляла на ці землі польських колоністів і великими власниками, як правило, теж були поляки. Водночас більшість населення Східної Галичини і Волині, які окупував Радянський Союз, були етнічними українцями. Той, хто раніше не мав нічого, тепер отримував свій шматок землі. Безкоштовно. У довічне користування. 

У місцевій пресі поява колгоспів зображувалась як торжество нових технологій, домінуванням людини над природою і перемогою селян і робітників над “польською панщиною”. 

Взимку 1940-го, тобто рівно 80 років тому, нова влада ініціювала наступний етап. Індивідуальні господарства мали об’єднатися у радгоспи, колгоспи та артілі. На базі польських фільварків виникали машинно-тракторні станції. Техніка і худоба “класово ворожих елементів” переходила у спеціальні центри, які забезпечували колхози машинами. 

З 2,5 мільйонів гектарів землі селянам передали майже 1 мільйон. За постановою Ради народних комісарів СРСР від 19 березня 1940 p. селянські господарства звільнялися від сплати залеглостей з державних і місцевих податків, “що лічаться за ними на підставі законодавства колишньої польської держави”. Граничні норми індивідуального землекористування становили: в Дрогобицькій, Львівській, Станіславській і Тернопільській областях – 7 га на один селянський двір; у Волинській і Ровенській областях, де було більше землі, придатної для ведення господарства – 10 га на селянський двір.

Навесні 1940 року у Західній Україні існувало вже 556 колгоспів – 3,5% від усієї кількості господарств регіону. Як це працювало? Місцевий осередок більшовицької партії створював селянський комітет. Туди часто входили малоземельні бідні селяни. Ця структура разом з місцевою владою, наприклад, сільською радою, створювали колгосп. Проблема полягала у тому, що західноукраїнські селяни не дуже хотіли ставати частиною системи, яка сильно нагадувала кріпацтво. В СРСР у селян не було паспортів, вони були зобов’язані працювати певну кількість трудоднів, їхня земля ставала частиною колгоспної. 

Радянська влада вже мала досвід примусової колективізації України на початку 1930-х і майже одразу почала тиснути на “індивідуалістів”. Спочатку це були пропагандистські статті-заклики у газетах і погрози, пізніше обкладання податками і вилучення хороших земель. І навіть такі дії червоних знаходили підтримку серед окремих селян. Справа в тому, що землю все одно видали далеко не всім. На Волині лише близько 25% безземельних селян отримали наділ. Інші ж стали соціальною базою і основною групою, на яку спиралась радянська влада під час колективізації. Ті, хто не мав нічого, були зацікавлені в перерозподілі землі. 

Зрештою нічого не заважало особливо впертих депортувати у далекі райони СРСР. Невипадково репресії, колективізація земель і націоналізація підприємств проходили майже одночасно. Втім, можна сказати, що за менш ніж два роки окупації радянська влада провалила план швидкої тотальної колективізації. На червень 1941 року у колгоспи входило лише 13% господарств. Більшість з них розсипались одразу після відступу червоноармійців з цих земель і приходом нацистів. 

Що ще відбувалось в Україні і світі рівно 80 років тому читайте на сторінці нашого проекту у твіттері.