Британські війська висаджуються на пляжі Нормандії в «День Д», що став початком вторгнення союзників у Францію для створення другого фронту проти німецьких військ у Європі. Нормандія, Франція, 6 червня 1944 року
Традиційно із 30 травня по 14 червня узбережжям Нормандії відбудуться офіційні заходи та фестиваль. А 6 червня проведуть Міжнародну церемонію у приморському містечку Лангрюн-сюр-Мер (Sword Beach — одна з ділянок пляжу, де відбувалася висадка).
Але що ми знаємо про цей день і чому він залишив настільки потужний слід не тільки в історичних документах, а й у кінематографі і загалом у культурі?
Як колись я розповідала вам про напад на Перл-Гарбор, цього разу поговоримо і про День «Д».
Чому взагалі саме цього року захотілося поговорити про цю дату? Адже вона відбувається щороку, і не те щоби й мала велику популярність на наших теренах. А змусив мене звернутися до такої важливої сторінки європейської історії несподівано саме жарт короля Чарльза в бік Дональда Трампа під час історичного візиту до Білого дому у квітні 2026 року.
Чарльз із посиланням на попередній коментар Трампа, що без допомоги США у Другій світовій війні країни Європи нібито говорили б німецькою, іронічно зауважив щось на кшталт: «Якби не ми, ви б говорили французькою».
І от усі ці розмови й жарти, розбираючі які можна дійти ледь не до Столітньої війни, я пригадала власні роздуми на цю тему.
До початку повномасштабного вторгнення я мала можливість подорожувати та певний час пожити у Франції. І зазираючи у маленькі села, досліджуючи природу і неймовірну архітектуру країни, я помітила, що майже в кожному найкрихітнішему вілажі є меморіал воїнам та жертвам Першої світової. Подібних пам’ятників часам Другої світової набагато, значно менше. І звісно, на мою думку, це пов’язано з певним соромом колективним, що історично нібито й породив в’їдливі зауваження про французів і «білий прапор».
Але чи можна було звинувачувати їх у «слабкості» після вочевидь страшного і безглуздого руйнування, смертей, нищення природи і людей в часи Першої світової? Яка дійсно залишила дуже глибоку рану на тілі всієї Франції. Та і попри все, потужний підпільний супротив французів під час Другої світової був прикладом щирого патріотизму та відданості людей своїй батьківщині. Небажання коритися загарбнику та змінювати свій життєвий лад, як на мене, це справедливо дуже притаманні французам риси.
А ще нібито (і небезпідставно) поширення історій про нелюбов французів до англійської мови, що вже стала певним мемом. І аргументи, якими діляться під час обговорень цієї теми: «та якби не французи, англійської б узагалі і не існувало», «невдячні, якби англомовні союзники не висадилися у Нормандії, ви б узагалі говорили німецькою, англомовні помирали за вашу країну»… І так до нескінченності.
Історичні дискусії, це звісно річ пристойна і доцільна. Але й подекуди нищівна. І мені все-таки захотілося вкотре згадати момент, коли Франція та Британія (і не тільки) дійсно переживали момент спільного болю, сили та єднання. Хоча, можливо, я помиляюся. Але роздумувати ніхто не забороняє.
Переповідати усі події, що передували, відбувалися у день висадки, а також, до чого призвели, зайняло б занадто багато часу, адже про цю операцію написані цілі книжки, і зняті десятки документальних стрічок. Тому згадаємо декілька основних моментів та цікавих фактів.
6 червня 1944 року — день, коли розпочалася масштабна висадка союзних військ у Нормандії, що часто відоме як ознаменування «відкриття Другого фронту» у Другій світовій війні. І 6.06.2026 (цікава дата) виповнюється 82 роки від дня операції.
Про «відкриття Другого фронту» слід зауважити, що історики кажуть, що це формулювання притаманне саме пострадянській історіографії, адже «другий фронт» означав наявність тільки основного потужного «першого», східного фронту, інакше кажучи радянської «великої вітчизняної війни», або як зараз коректніше казати, німецько-радянської війни. Але попри те, що східний фронт часто вважається першим, найпершим був саме Польський фронт.
«У вересні-жовтні 1939 року, коли саме Польща прийняла на себе перший удар Третього Рейху із Заходу, і СРСР — зі Сходу. Після того епіцентр бойових дій змістився на Західний фронт, який був основним протягом осені 1939-літа 1940 року. Це Данія, Норвегія, Франція, Бельгія, Нідерланди і Люксембург. А після того основний центр змістився до бойових дій у водах Атлантичного океану і до неба над Британією, де відбувалася знаменита битва, що не дала змогу нацистам реалізувати потім свої плани висадки на британських островах.
Уже з літа 1940 року, після того, як фашистська Італія вступає у війну, з’являється Африканський фронт, який проіснував до травня 1943 року, і відтягував на себе частину італійських насамперед, але також і німецьких збройних сил. Уже з осені 1940-го відкрився ще й Балканський фронт. Спочатку то була війна між Італією та Грецією, але потім долучилася туди і Німеччина, яка почала окуповувати Югославію та Грецію, а також ще була участь Угорщини в цих подіях…«, — зазначає кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Владлен Мараєв.
Тому дійсно називати висадку в Нормандії «відкриттям Другого фронту» є абсолютно помилковим.
Тож, 6 червня 1944 року війська союзників розпочали воєнну операцію, що мала кодову назву «Оверлорд». Війська Британії, США та Канади перетнули протоку Ла-Манш і висадилися на берегах Нормандії у Франції. До них долучилися військовослужбовці з багатьох інших країн, зокрема: Франції, Норвегії, Греції, Австралії Чехословаччини, Польщі, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу та Нової Зеландії.
За різними оцінками, відомо також і те, що у морському десанті взяли участь і тисячі українців у складі різних армій.
Сьогодні «Днем Д» зазвичай називають 6 червня 1944 року, дату початку операції «Оверлорд». Однак у військовій термінології «день Д» загалом означає дату початку будь-якої воєнної операції.
Протягом наступних місяців західні союзники (на чолі з Великою Британією та США) відтіснили німецькі війська з Франції та інших країн Західної Європи, що насамкінець призвело до наступу на територію Німеччини.
Операція відбувалася під загальним командуванням американського генерала Дуайта Д. Ейзенхауера, Верховного головнокомандувача експедиційних сил союзників. Британський генерал Бернард Монтґомері командував же сухопутними військами, що висадилися у Нормандії.
У ніч перед висадкою понад 23 тисячі десантників висадилися у Франції за німецькими оборонними лініями на парашутах і планерах. Початкове вторгнення забезпечували близько 195 тисяч бійців військово-морських сил і моряків торгового флоту, 7 тисяч суден та понад 11,5 тисяч літаків.
Спочатку німецькі війська під командуванням фельдмаршалів Ервіна Роммеля та Ґерда фон Рундштедта мали перевагу у бойовому розташуванні. Німецька 7-ма армія із шістьма дивізіями, зокрема й однією танковою, готувалася захищати північний захід Франції від вторгнення. Проте союзники мали перевагу у військово-морських та повітряних силах.
Ба більше, успішний обманний план союзників змусив німців повірити, що точка атаки буде далі на північ і схід, на узбережжі поблизу Кале та бельгійського кордону. Після початкової висадки німці повільно просувалися вперед, щоб зміцнити оборону Нормандії, на випадок, якщо союзники спробують відвернути увагу від більш масштабної атаки в іншому місці.
У сам день висадки союзники спочатку не змогли досягти запланованої мети — з’єднати плацдарми або просунутися вглиб країни на відстань 9 миль (близько 14 км). Проте 11 червня подолали німецький опір.
Вони об’єднали ділянки вторгнення в один великий плацдарм. Проте німці все одно протягом шести тижнів стримували війська союзників на своєму плацдармі, що повільно розширювався. У наш час ця битва відома як Битва за Нормандію.
«Це День Д», — оголосила BBC о дванадцятій годині. «Це той самий день». Вторгнення почалося… Чи справді це початок довгоочікуваного визволення? Звільнення, про яке ми всі так багато говоримо, і яке все ще здається занадто гарним, занадто схожим на казку, щоб стати реальністю? Чи принесе нам перемогу цей 1944 рік? Ми ще не знаємо. Але там, де є надія, є життя. Це наповнює нас новою відвагою і робить нас знову сильними»
—Анна Франк, запис у щоденнику від 6 червня 1944 року
У цей час Анна та її близькі досі переховувалася від окупантів у сховку в квартирі в Амстердамі. Батько Отто Франк вирізав карту Нормандії із газети «De Telegraaf» від 8 червня. Він використовував шпильки, щоб ретельно відстежувати просування союзників.
Військове командування союзників розуміло, що атака на пляжі Нормандії матиме великий супротив з боку німців, і буде дуже ризикованою. Німці помилялися із місцем висадки, очікуючи її в найлогічнішому на їхню думку, Па-де-Кале або інакше Дуврській протоці, оскільки це було найвужчим місцем протоки Ла-Манш, де союзникам було би найпростіше з точки зору логістики висадитися.
І попри те, що морем до Нормандії відстань набагато більша від Британії, союзники вирішили висаджуватися саме там. Але німецьке командування навіть вже на початку операції спочатку вважало, що саме висадка в Нормандії буде тим самим відволікаючим маневром, і основний наступ відбудеться все ж таки у Кале, тому більшість їхніх сил оборони були зосереджені там.
У червні під час підготовки висадки в Нормандії також мале місце й спеціальна дезінформаційна операція під кодовою назвою «Фортитьюд» (англ. Operation Fortitude).
Основною метою операції було недопущення збільшення німцями своєї військової присутності в Нормандії. Коротко кажучи, операція мала переконати німців, що додаткові напади відбудуться планово — зокрема, у Скандинавії і в Па-де-Кале.
Для цього серед інших заходів із дезінформації, щоб ввести в оману німців союзники навіть створили неіснуючі одиниці зброї через підроблену інфраструктуру та обладнання, на кшталт надувних гумових танків і фанерної «артилерії».
Тож загалом операція була настільки успішною, що навіть Гітлер вважав висадку в Нормандії обманним маневром: німецькі танкові резерви тримали в районах, які були вигідні для висадки союзників.
Окреме місце в кінематографі посіла стрічка «Врятувати рядового Раяна» 1998 року, режисера Стівена Спілберга. І попри те, що протягом десятиліть фільм критикували за «неправдивість» і малоймовірність головної сюжетної лінії тощо, сцена висадки в Нормандії стала насправді першим недокументальним зображенням цієї події такого масштабу.
У моєму дитинстві саме з цієї стрічки з’явилося багато запитань щодо того, що дуже вперто нав’язувалося ще навіть мені у пострадянському просторі — що «помирали у війні тільки радянські люди», «та що там ті американці», «всі їхні фільми про війну — голівуд», «та вони взагалі пороху не нюхали». І це не вигадані перебільшення, — досліджувати історію Другої світової у пострадянському просторі було важко ще й тому, що радянська система привчила громадян говорити про війну, писати про війну, «святкувати перемогу», і навіть думати про Другу світову (яка звісно була «вєлікойотєчєственной») тільки так, як скаже це робити партія.
І ці установки настільки потужно закріпилися в думках і українців у тому числі, що говорити про жертви, втрати, успішні операції «західних» військ було просто немислимо! А про те, що все набагато складніше, світ набагато складніший, Друга світова набагато складніша — і мови не було.
І навіть спілкуючись все дитинство зі своїм дідусем, який пройшов війну і був поранений, я відчувала нестиковки. Тому що він ніколи не говорив про війну як про «доблесні подвиги радянських солдатів», він із втомленим виразом уникав розповідей про війну. А те, про що говорив, було просякнуте таким усвідоменням катастрофи і жаху, що я знала, — всередині він назавжди зламаний побаченим.
І хоч місцями по-американськи наївна, але неперевершено знята історія про аж певним чином міфічний порятунок одного солдата на тлі мільйонів смертей, щось таки в моєму тоді дитячому мозку перемкнула, і я вперше крізь товщу радянських фільмів усвідомила те, що навіть у війні існувало таке поняття як цінність життя, і не тільки як бойової одиниці. І чи це було погано? Ні, це на той момент стало сильним протиставленням усьому тому «умереть-за-родину» розірвавши рубаху, яким пічкала російська пропаганда ще й навіть моє покоління.
І все-таки сцена із висадкою у Нормандії знята тут неймовірно. І страшно, і криваво, але цим завжди і була війна: кров’ю і смертю.
Джерела, використані під час роботи над матеріалом: