Що необхідно зробити, щоб при виборі кандидата в президенти знову не розчаруватися?
200

Що необхідно зробити, щоб при виборі кандидата в президенти знову не розчаруватися?

Анатомія кандидатів в президенти: як і чи варто читати їхні програми та яку ще інформацію про них слід знати? Аналізуємо передвиборчу кампанію в програмі «МозОК» з аналітикинею фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марією Золкіною.

Марія Золкіна

Тетяна Трощинська: На сьогоднішній день на пост президента України подали документи 89 кандидатів, з них 30 вже зареєстровано. Половину з цих кандидатів мало хто навіть знає. Що робити з такою кількістю, як не розгубитися?

Марія Золкіна: По-перше, треба розуміти, що далеко не всі кандидати мають навіть персональні політичні амбіції. Кожен наслідує свої цілі: у одних ціль – це провести свою партію до парламенту, у когось – збільшити своє представництво в парламенті, наприклад, як ВО «Батьківщина», яка зараз має в парламенті дуже мало голосів, як ніколи за історію її участі у парламентському житті України. Хтось навпаки працює тільки над тим, щоб медійно вбивати інших кандидатів. Наприклад, кандидатка Юлія Литвиненко в одній з політичних реклам прямо критикує Зеленського. Це, як на мене, новий різновид використання права на політичну агітацію.

Людині зараз потрібно визначитися з вузьким колом реальних претендентів з точки зору цього виборця і далі ставити собі питання про цих кандидатів і намагатися шукати на них відповіді. Якщо ж ми цього робити не будемо, а покладатимемося лишень на свої уявлення про цього кандидата, то ми знову опинимося в полоні невиконаних обіцянок, тому що ми не зробили раціональний вибір.

Тетяна Трощинська: Ми зробили невеликий ролик з політичних шоу каналів 112, News One, 1+1. Це лише двохвилинний зріз, а частина політичних шоу триває по дві-три години суцільної «насолоди» від величезної кількості людей, які там чи агітують, чи розагітовують.

Марія Золкіна: Ця інформаційна навала і наступ на свідомість виборців небезпечна тим, що вона накладається на розчарування і дуже високий рівень недовіри до державних інституцій. Вони ще посилюються тим, що після 2014-го року в продержавницької, проєвропейської частини суспільства є відчуття невиправданих надій, більше, ніж це було після 2004-го року. І в цій ситуації вибір між тими, хто ці надії не виправдав, набуває критичного значення. Саме тому я розумію виборця, який губиться, не вірить тому, що чує, не вірить, тому що бачить. Але, повторюся, до тих пір, доки ти не будеш обирати кандидата за конкретними критеріями, які ти можеш визначити сам для себе, зважаючи на свої потреби чи свою систему цінностей, доти ми будемо розчаровуватися.   

  • До тих пір, доки ти не будеш обирати кандидата за конкретними критеріями, які ти можеш визначити сам для себе, зважаючи на свої потреби чи свою систему цінностей, доти ми будемо розчаровуватися.

А політична історія нам дає підказки, адже практично кожен, хто є в першій п’ятірці чи навіть десятці, були при владі, на різних посадах, з рівними повноваженнями, і їх є за що оцінювати як професіоналів, чиновників або як політиків. Тому треба включати свою політичну пам’ять, пригадувати роки прем’єрства Тимошенко, пригадувати, що зробив або не зробив Порошенко на посаді президента або до цього, коли він обіймав конкретні державні посади, згадувати дії Гриценка, коли він працював в системі державної влади тощо. Можна подивитися, що робила партія чи фракція кандидатів. Навіть, якщо у вас не вистачає бажання, часу оцінювати повністю політичну історію голосувань, то все одно для кожного виборця є свої критичні питання.

Почати треба з того, щоб визначити для себе умовні три пріоритети, які для вас важливі. Наприклад, для всієї України ці пріоритети стабільні: люди найбільше переживають за економіку, зростання цін, підвищення тарифів, зубожіння населення. Тобто, економіка, далі – корупція, розв’язання війни на сході та врегулювання відносин з Російською Федерацією. Якщо для вас ключові саме ці три речі, то послухайте і почитайте програми: що говорять, що обіцяють або що зробили вже ці політики по кожному з цих напрямків. Можна прослідкувати, як фракції голосували в парламенті за конкретні, дотичні до цих напрямків, законопроекти. Якщо ви не поставите цих конкретних питань, ви ніколи не зможете оцінити раціонально жодного кандидата ні в парламент, ні в президенти.

  • Треба включати свою політичну пам’ять, пригадувати роки прем’єрства Тимошенко, пригадувати, що зробив або не зробив Порошенко на посаді президента або до цього, коли він обіймав конкретні державні посади, згадувати дії Гриценка, коли він працював в системі державної влади

І напевно, саме через те, що ми не ставимо собі таких питань під час голосування, ми отримуємо у 2018-му році, коли всі очікували, що відбудеться певна раціоналізація українського електорату, ситуацію, як і в усі інші передвиборчі роки, коли ключовими чинниками, на які люди зважають, плануючи обирати депутата, є харизма, конкретна персона, є начебто програма і пропозиції, але програми з виборців ніхто не читає. Тобто люди сприймають тільки те, що кандидат говорить і обіцяє в медіа. А говорять вони часом дуже подібні речі. А зараз в передвиборчій  час дуже складно буде почути конкретні пропозиції від кандидатів, бо вони боятимуться, особливо, якщо ми говоримо про першу трійку. Зеленський взагалі оминає, бо він боїться програти політичні дебати, в нього інша кампанія. Але Порошенко, Тимошенко, Гриценко оминатимуть суто з політичної точки зору відповідей на дуже конкретні запитання. Порошенко скоріше і легше відповідатиме на питання про Донбас або про курс на ЄС і НАТО. А от, наприклад, «Батьківщина» намагатиметься згладжувати, бо вона дбає про те, щоб не тільки зберегти, а й додати електоральних балів до тієї підтримки, яку зараз має Тимошенко.

Тетяна Трощинська: А що робити з такими кандидатами, як Володимир Зеленський, що не мають посадової історії?

Марія Золкіна: У цій ситуації так само треба просто мати під рукою одну просту річ – інтернет. Якщо зайти на сайт ЦВК і подивитися на зареєстрованих кандидатів, то ви можете дізнатися як мінімум дві принципові речі про них. Перша – програма, яку він подає до ЦВК. Друга – це електронна декларація, яку подають всі кандидати. Так от, якщо в цього кандидата немає ніякої історії успішного бізнесмена, але в декларації в нього шалені статки, або кандидат був весь час лише на якійсь державній посаді і ми бачимо щось підозріле в електронній декларації, то це привід подивитися далі на цього кандидата. А програми кандидатів – це дуже важливо, навіть з точки зору обіцянок. Наприклад, в програмі Мураєва, який будує свою комунікацію з мешканцями півдня і сходу, там, де є запит на швидке, мирне врегулювання війни на сході, є дуже цікаві речі. Який мир він обіцяє? Якщо почитати його програму, складається враження, що ми просто маємо капітулювати перед Російською Федерацією, піти на будь-які поступки тільки заради того, щоб врешті начебто зняти всі питання, які в нас є в цій ситуації. Він прямо пише, що нам треба торгувати з Росією, а не воювати. Чи в такій ситуації він буде влаштовувати тих, хто йому симпатизує?

Тетяна Трощинська: Часто ми чуємо, що, коли говориш про президента, потрібно обмежуватися зовнішньою політикою та оборонною сферою. Але мені здається, що президент має вплив і на інші сфери. Тобто слід розуміти, де межі повноважень і де межі впливу.

Марія Золкіна: Давайте пригадаємо, с кого починається призначення голови Національного банку України, коли ми говоримо, що президент не впливає на економічну ситуацію в країні. Якщо він обирає людину, яка є дилетантом або яка не виправдовує очікувань, то тут питання так само і до президента, як до Верховної Ради, яка потім голосує за цю людину. Далі – СБУ, прокуратура, судова система. З президента починаються принципово важливі призначення, і в цьому випадку персоналії мають значення і грають роль.  Плюс давайте не забувати, що окрім де-юре, в нас завжди присутнє де-факто, і в країні з серйозною корупційною складовою в системі державної влади голова СБУ і система СБУ, Генеральна прокуратура не живуть у вакуумі, а перебувають в певних зв’язках. Навіть, якщо президент прямо не дасть вказівку, що і як робити, прокуратура не може ухвалювати рішення, не озираючись на те, як на цю історію відреагує президент. Тому президент має повноваження не тільки в сфері зовнішньої політики, і при бажанні президент в нас може ветувати будь-які закони.

Тетяна Трощинська: Ціни на газ і тарифи – ключові теми для всіх кандидатів у президенти, ми бачимо змагання знизити їх вдвічі, вчетверо і так далі. Як аналізувати це?

Марія Золкіна: Якщо чесно, я не знаю, як це аналізувати, я намагаюся розібратися як виборець. Але якщо заклики знизити тарифи вдвічі чи вчетверо лунають в прямих етерах, але ви не чуєте конкретного механізму, то варто замислитися. Наприклад, Тимошенко мене як виборця, далекого від цієї теми, не переконала, що це можливо силами президента або силами більшості в парламенті. Мені так і не стало зрозуміло, в який спосіб ви зробите те, чого я, як і більшість країни хочу – платити менше, якщо воно коштує менше. Я не почула відповіді, мене не переконали. Адже якщо це можна зробити, завжди просто пояснити – як само. Якщо це зробити складно, нереалістично або неможливо, то і пояснити вам не зможуть, в який спосіб це буде відбуватися.

Щодо закінчення війни на Донбасі, то тут також лунають розмиті відповіді. У всіх мирний план. У Ківи був прекрасний мирний план у програмі, яку він подавав, – вивести окупаційні війська, провести демілітаризацію. Ну, чудовий же план, правда? Одне зробили вранці, друге – ввечері, наступного дня відновили контроль над кордоном. Але в усіх нас постає одразу питання – в який спосіб ви їх звідти виводитимете, якщо вони окупаційні? Це ж не наші, це російські війська, і має бути домовленість з Російською Федерацією про те, що вона забирає їх.

  • Всі кандидати в президенти намагаються оминати глибоких розмов про Донбас

І тут зрозуміло, чому кандидати дають розмиті відповіді щодо Донбасу, тому що в них цих відповідей немає. Взагалі, з Донбасом трагічна ситуація, тому що я бачу, що всі кандидати в президенти намагаються оминати глибоких розмов про Донбас. По-перше, тому що немає відповіді. І частково в цьому є раціональне зерно, оскільки немає домовленостей з Російською Федерацією, і ми можемо хіба що наступати військовим шляхом. Суто військовий шлях не розглядається жодним кандидатом в президенти. Найбільший військовий компонент в тому, щоб тільки утримувати лінію розмежування на нинішній її позиції, але ніхто не говорить про те, що ми будемо наступати. Проте в нас є інші питання по Донбасу. Досі в нас не врегульовані питання співіснування з так званими «ЛНР» та «ДНР», в нас неврегульовані питання з переселенцями, в нас неврегульовані питання з пересічними жителями непідконтрольних територій, яких потрібно намагатися наблизити до того, що відбувається в Україні. А якщо в нас немає перспектив повернення цих територій в найближчі роки, ми маємо робити все, щоб люди там залишалися максимально включеними в ті процеси, які відбуваються в межах України. Ці питання болісні, але на них мають відповідати українські політики, бо це в межах їх компетенцій. А вони не хочуть, бо це зараз не популярно. Рівень ескалації конфлікту знизився в порівнянні з 2014-м, 2015-м, 2016-м роком, то для чого їм порушувати питання, яке розбиває електорат, бо є ті, хто є більш войовничими і радикальними, а є ті, хто ставляться більш лояльно до можливостей якихось преференцій тим територіям, не звинувачують тільки Російську Федерацію тощо. Тобто відбувається тоді фрагментування вашого електорату, а зараз в усіх задача електорат зібрати. Тому всі будуть говорити про корупцію, економіку, хоча по Донбасу їм є що сказати більше.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі. 

Програма «МозОК» виходить за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується організацією Інтерньюс (Internews).

Що необхідно зробити, щоб при виборі кандидата в президенти знову не розчаруватися?
0:00
/
0:00

Останнi новини