З початку повномасштабного вторгнення багато українців зникли безвісти, залишилися на окупованих територіях, виїхали за кордон, потрапили в полон… І часто трапляється так, що єдиною дорослою людиною в родині залишається чоловік.
У сьогоднішніх реаліях українці стають на захист держави, але як бути тим чоловікам, які самостійно виховують дітей? Особливо, коли дітей треба евакуювати та починати життя «з нуля» в новому місці. Про це розповідають наші колеги з БФ «Право на захист».
Віктор вже 2 роки самостійно виховує трьох дочок, дві з них — неповнолітні. Через постійні обстріли, а згодом й окупацію його села, вимушений був покинути все та рятувати дітей. Складний шлях евакуації тривав кілька діб. Загалом родина проїхала одинадцять блок-постів та потрапила під обстріл. Вперед вела лише одна мета — опинитися на відносно безпечній території. Так дісталися Чернівців та знайшли прихисток у гуртожитку. Батько одразу подав заяви на навчання молодших доньок у школі та пішов виконувати обов’язкову умову під час поселення в місце компактного проживання для чоловіків-переселенців — ставати на військовий облік.
«З колишньою дружиною ми офіційно розлучилися в травні 2021 року. З того часу вихованням дітей я займався сам. Ніколи не був в армії, не вчився на військовій кафедрі. На роботі мав бронь. Коли приїхав у Чернівці, мені оформили новий військовий квиток та сказали, що я маю піти в армію. Я не ховався, але в мене на руках дві неповнолітні доньки. Чому вони при живому батькові, який хоче про них піклуватися, мають жити в інтернаті? Війна й так забрала в них дитинство, рідних, друзів» — каже чоловік.
Віктор має рішення суду про розлучення від 12.05.21. Відкрито виконавче провадження про стягнення аліментів від 4.08.21. Проте рішення суду щодо встановлення місця проживання дітей з батьком отримати до початку бойових дій не встиг. Документи залишилися в адвоката на тепер вже окупованій території.
«Адвокат на дзвінки не відповідає, що з ним — невідомо. Ще вдома до нас приходили представники служби у справах дітей, обстежували помешкання, цікавилися, як ми живемо, чи ходять діти до школи тощо. Але нічого конкретного мені не дали. Цей процес тривав кілька років. Ми просто не встигли оформити всі необхідні документи до початку бойових дій», — розповідає чоловік.
Уже в Чернівцях Віктор звернувся по допомогу до юристів. Чоловік був у розпачі та не міг допустити, щоб його дітей помістили до інтернату та вони зазнали ще більше горя від війни.
«Ми подали офіційну заяву до місцевої служби у справах дітей щодо складання висновку про визначення місця проживання дітей разом зі своїм батьком за місцем його мешкання. У результаті тривалої процедури Віктор отримав документи, що доводять – він виховує дочок самостійно. Після всіх жахіть, що діти пережили під час окупації, втрати рідного дому, позбавляти їх ще й батька було б не правильно. І тут ми дбаємо, перш за все, про захист прав дітей», — говорить юристка БФ «Право на захист» Анна Лантрат.
«У чинному законодавстві зміст поняття «особа, яка самостійно виховує дитину» не розкривається. Одразу слід зауважити, що воно не вичерпується статусом «одинокого батька» чи «одинокої матері», який також чітко не визначений на законодавчому рівні. Так, Верховний
Суд дійшов висновку, що правовий статус «одинокого батька» не врегульований законодавством і визнав за можливе застосування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого наведено у Постанові Пленуму Верховного суду України (п. 9) «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р.
Іншими словами, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько» необхідні два факти: не перебування у шлюбі, а також виховання та утримання дитини самостійно матір’ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого в житті дитини. При цьому суд додав, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним із батьків не доводять факт відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують статус “одинокий батько”», — зазначає Марина Ус, старша аналітикиня БФ «Право на захист».
Ситуація, коли один з батьків має право на виховання дитини, яке одночасно є і його обов’язком, проте реально такого обов’язку не виконує, є складною. Це може статися як через об’єктивні обставини (хвороба, перебування на окупованій території тощо), так і через суб’єктивні причини (наприклад, коли мати виїхала за кордон і взагалі не цікавиться долею дітей).
Наявність рішення суду про розірвання шлюбу, про стягнення аліментів, про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, або ж рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків не може слугувати достатнім доказом того, що особа самостійно виховує дитину, адже такі рішення не впливають на право чи обов’язок іншого з батьків здійснювати виховання дитини й не підтверджують невиконання ним цього обов’язку.
«Вважаємо, що законодавче формулювання «самостійно виховує дитину» необхідно тлумачити так, що не можна позбавити дитину єдиного реального піклувальника. Отже, для того, щоб військовозобов’язаний не підлягав мобілізації, потрібно встановити одночасну наявність сукупності таких умов: фактично дитина проживає з відповідним військовозобов’язаним; інший з батьків або відсутній, або не має права на виховання, або не може швидко «підмінити» військовозобов’язаного у фактичному вихованні дитини (наприклад, через те, що знаходиться за кордоном і не цікавиться долею дитини; перебуває на лікуванні; знаходиться на окупованій території; з ним взагалі відсутній зв’язок; рахується як зниклий безвісти; перебуває в полоні тощо)», — зазначає Марина Ус, старша аналітикиня БФ «Право на захист».
Іншому з батьків можна звернутися до суду або ж мати достатню кількість доказів для військкомату на випадок вручення повістки на призов до ЗСУ. Проте про докази людина має подбати самостійно.
«Це може бути акт обстеження матеріально-побутових умов фактичного місця проживання особи, довідка про те, що дитина знаходиться на утриманні одного з батьків чи опікуна (можна отримати через портал Дія). Крім того, органи опіки та піклування можуть надавати різноманітні висновки (наприклад, висновок про визначення місця проживання дитини з одним із батьків). Також доказами можуть слугувати показання сусідів, вчителів дитини, інформація міграційної служби про перетин кордону іншим із батьків, докази перебування іншого з батьків на окупованій території, ухвала суду або довідка органів Національної поліції про розшук одного з батьків та відсутність відомостей про його місцезнаходження, довідка з дитячого садка чи зі школи про те, що лише один з батьків фактично опікується дитиною тощо», — пояснює Марина Ус, старша аналітикиня БФ «Право на захист».
На долю сучасних українських дітей випали страшні випробування: життя в бомбосховищах, втрата близьких, переживання страху смерті під обстрілами, екстрені евакуації…І якщо поруч весь цей час є лише рідний батько, який піклується, чому дитина має ще переживати розлуку і з ним?