Що росіяни писали в наших домах. «Настінні докази» збирають свідчення злочинів, залишені окупантами

Цей матеріал був записаний минулоріч, але так і не був оприлюднений. У другі роковини повномасштабного вторгнення Росії в Україну опублікувати його все так само актуально, як і півроку тому.

Культурна інституція «МіжВухами» до повномасштабного вторгнення Росії на територію України займалася різними проєктами. На їхньому сайті до 24 лютого 2022 року можна знайти лекції про мистецтво, оголошення про пошук перекладачів філософських текстів на українську, матеріали про необхідність створення музейно-туристичних кластерів. Якщо зараз у пошуку вбити назву інституції, то в зображеннях видасть десятки світлин із написами на стінах, парканах і шкільних дошках. Написи маркерами і олівцями, фарбою, балончиками, крейдою. Ці написи були зроблені в різний час на території України російськими військовими. Після деокупації цих територій, команда займається збором таких написів: аналізує і архівує їх.

Проект називається Wall Evidence («Настінні докази») і він про те, що писали росіяни в наших домах.

Частина фотографій редакції Громадського радіо також є в архіві «Настінних доказів».

«Це і є Росія»

Після деокупації міст і селищ Київщини українською армією навесні 2022, у засновника інституції, Павла Гайдая виникла ідея збирати написи, які лишали по собі росіяни. Вперше частина команди проекту потрапила в місто Бородянка, де помітили, що на звільнених територіях з’явилися слова, фрази, а іноді цілі тексти, які явно писали російські військові.

«Перші написи, які я побачила, це позначки «V» на воротах житлових будинків. Так я зрозуміла, що вони, можливо там базувалися. Тоді взагалі не було якихось думок, щоб збирати ці написи», — розповідає Анастасія Олексій, головна менеджерка проекту. Ідея збирати написи з’явилася в Павла Гайдая.

Він разом із філософом Олександром Філоненком поїхав у Гостомель, там вони побачили місцевий ліцей, де була база кадирівців.

«Там абсолютно понівечена будівля, безлад, який вони лишили, залишки їжі і поруч залишки їхньої ж життєдіяльності і оці написи навколо, здебільшого з граматичними помилками. Тоді захотілося зафіксувати це все і показати, що ось це все — і є «Росія», її обличчя», — розповідає Анастасія.

Комунікувати і працювати з проектом на українську аудиторію, Анастасія називає викликом для команди і роз’яснює, що набагато простіше робити життєствердні речі, ніж показувати написи росіян:

«У нас є спільнота філософів, ми звернулися до них, щоб почути якісь їхні особисті рефлексії з приводу цього проекту і вони, в більшості своїй, відмовилися працювати з цим матеріалом, апелюючи, що це нижче людської гідності. Було дуже багато страхів, що українці сприйматимуть цей проект, як те, що ми ніби легалізуємо написане російськими військовими тут, в Україні, або якось виправдовуємо їх».

Але аудиторія сприйняла проєкт, здебільшого, як суспільно важливий.

Анастасія розповідає про місцевий бар в селищі Велика Комишеваха (Ізюмський район, Харківська область). Всередині закладу була стіна, вся усіяна написами росіян:

«Я найбільше запам’ятала один з них, «На все вопросы в Украине есть два ответа: 1. Этого не было. 2. Они это заслужили» («На всі питання в Україні є дві відповіді: 1. Цього не було. 2. Вони на це заслуговують» — переклад ред.). Це був такий показовий напис для мене. Є ще один: «Это не военные преступления, если тебе было весело» (Це не воєнний злочин, якщо тобі було весело — переклад ред.)».

Частина з залишених фраз — наслідок місцевої інтернет-культури. Остання фраза, про воєнні злочини з’явилася в просторі російського інтернету до повномасштабного вторгнення в Україну, але під час війни.

«Чим довше вони базувалися на одній локації, тим більше там написів»

Верифікацією і дослідженням написів у команді займається Роксолана Макар — дослідниця та редакторка проекту. Вона говорить, що станом на зараз проект має у роботі близько 500 фотографій. Це не тільки світлини, які зробила команда «Настінних доказів», це фотографії, зроблені місцевими, військовими, журналістами. За тиждень в роботу вони отримують до 10 нових написів.

«Ми обережно ставимося до кожної нової світлини. В нас був випадок із церквою в місті Ірпінь, на якій було написано «Z» «V», «ФСБ». Настя це сфотографувала, а потім місцеві їй розповіли, що самі люди зробили їх, тому що церква належить до московського патріархату і мешканці затаврували її у такий спосіб, щоб позначити, що тут — проросійські колаборанти».

Найбільша кількість залишених написів була зафіксована дослідницями в Київській та Харківській областях.

«Чим довше вони базувалися на одній локації, тим більше там написів. Наприклад, у школах. До того ж, у різних російських угруповань, вагнерівців або кадирівців, є різні почерки, по яких їх можна впізнати. Це, зазвичай, висловлювання, які дуже прославляють Росію. У деяких випадках вони навіть могли залишати номер бригади під написаним. Нерідко OSINT-спеціалісти по такому маленькому шматочку інформації доходили до імен і прізвищ тих, хто там стояв», — говорить Роксолана.

Вона каже, що для себе відзначила феномен обігравання літер «Z» i «V» у написах, із якими працює. Світлина нижче було зроблена в селищі Козача Лопань на Харківщині, і на ній приклад використання російських символів війни в одному слові.

Роксолана зазначає, якщо на перший погляд здається, що напис не несе ніякого сенсу, він має під собою певну розшифровку:

«Зазвичай, вони беруть рядки з пісень про вагнерів і книжок третьосортної фантастики. Тобто, це теж багато про що говорить. Що саме з культурного простору споживають ці військові».

Окремо Анастасія і Роксолана зазначають, що в залишених фразах, а іноді цілих віршах прослідковується тема Другої світової війни. Це фрази «на Берлин!», «1941-1945» і подібні форми.

«Якщо Україна програє — такі написи з’являться на площах інших європейських міст»

Феномен знайдених написів, Анастасія пояснює бажанням зафіксувати себе в просторі і лишити слід:

«Є така традиція в російськомовному просторі писати «Тут був Вася» в різних місцях: від парканів до пам’яток архітектури. Інше питання, що саме там написано. В якихось випадках ми прослідковували мотивацію. Наприклад, нам траплялися написи з вибаченнями. Соціологи висувають гіпотезу, що це такий метод зняття з себе відповідальності, типу, ну я ж вибачився. Зрозуміло, що до цього не може бути жодного сентименту».

Анастасія жартує, що працюючи два роки з проектом «Настінні докази», вона автоматично читає буквально всі написи, які бачить навколо себе:

«Зараз неможливо займатися мистецтвом або культурою без фокусу на війні. Наша команда просто не бачить для себе це можливим. Хтось займається волонтеркою, а ми обрали отакий фокус роботи. Показати, що в голові у росіян, показати, що вони прийшли нам сказати в перервах між вбивствами наших людей».

У планах у команди перекваліфікувати культурний проект у доказову базу воєнних злочинів, які вчиняли російські військові на території України:

«Ми маємо в команді юристів, і це саме той напрямок, над яким ми плануємо працювати в подальшому. Тому що першочергово була задача зібрати, систематизувати зібране і показати це на іноземну аудиторію».

Минулого року в Парижі, недалеко від Лувра, на 9 травня хтось лишив напис російською мовою, там були зазначені роки 1941-1945, щось про «можемо повторити» і про те, що «Крим — наш». Анастасія і Роксолана мають гіпотезу, що подібні написи є у багатьох інших містах Європи. Для них важливо донести думку про те, що якщо Україна не вистоїть у цій війні, кількість подібних фраз може значно збільшитися. Тільки вони будуть не поодинокими випадками, а систематичними. Їх писатимуть не люди з балончиками, ховаючись від місцевої поліції, а люди зі зброєю в руках і російськими прапорами на нашивках. І фігуруватимуть вони не на площах і вулицях європейських міст, а всередині зруйнованих будинків і шкіл.