"Валькірія". Фото "Новое время"
У серпні Володимир Зеленський дав громадянство 11 іноземцям, які захищали Україну у війні на Донбасі. Серед них і доброволиця Юлія Толопа, яка зараз в запасі ЗСУ. Втім, українського паспорта, як виявляється, в неї досі немає. Чому, і хто винен?
У студії — доброволиця Юлія Толопа, позивний «Валькірія».
Юлія Толопа: Війна до перемоги — це для мене повернення Донбасу і Криму.
Андрій Куликов: Яка ціна може бути за перемогу?
Юлія Толопа: Ціна вже дуже велика, вона може збільшитися, я вважаю, що тільки перемогою треба брати.
Андрій Куликов: Як складається зараз життя в цьому “гібридному мирі”? Є війна, є боєготовність, є готовність людей мирних, але якщо ускладниться ситуація — виникне небезпека. Частина піде теж (на фронт — прим. ред.), а дехто не сприймає, дехто каже “ну це десь там за сотні кілометрів”.
Юлія Толопа: Людей багато, в кожного своя думка на це. Особисто моя думка, я зараз звільнена з ЗСУ, з дитиною. Але якщо почнеться щось масивне, там, де треба буде моя допомога — я піду.
Богдан Хворостяний: Наскільки є потреба зараз в людях на передовій?
Юлія Толопа: Поки що як такої потреби немає, є постійний набір в ЗСУ, всі люди, які потрібні там, вони там.
Богдан Хворостяний: Я просто час від часу спілкуюся з деякими військовими, і те, що вони кажуть, мені доводилося чути, що їм все-таки не вистачає трохи волонтерів, якоїсь підтримки, що в принципі, недостатній рівень комплектації…
Юлія Толопа: Якщо порівнювати з 2014 роком, то зараз вистачає майже всього. Єдине, в чому є потреба — в якихось мішках для укріплення якихось вопів (пунктів спостереження, де військовий спостерігає за тим, що відбувається на лінії вогню) чи ще щось. Є якісь мінімальні потреби, допустимо, не вистачає якомусь підрозділу нічних приборів, біноклів чи якогось прицілу. Це є, але не поширено. Коли військовий зараз каже, що “мені не вистачає, треба волонтерам дзвонити”, я думаю, це не варто робити. Якщо підрозділ злагоджений, він повинен сам за себе боротися, якось вилазити з цієї ситуації. Зараз є велике забезпечення, кожен достойний солдат, чоловік, який отримує свою зарплатню, він може покласти гроші в якийсь загальний карман і купити собі якесь обладнання.
Андрій Куликов: Ну нагадаємо, що не лише чоловік, а й жінка. На око, ви коли воювали, як часто ви зустрічали жінок серед солдатів?
Юлія Толопа: Дуже багато жінок при штабі. А військових у порівнянні з 2014-2015 роками на 50-60% більше.
Богдан Хворостяний: Інші жінки на фронті чим займаються?
Юлія Толопа: Є дуже багато різних жінок. Від командира підрозділу, медсестри, кухарки до діловода. Кожна жінка займається тим, на що здатна.
Андрій Куликов: На фронті яка мова спілкування?
Юлія Толопа: Більш російська.
Андрій Куликов: В певний період ви були іноземкою, яка воювала, ризикувала життям заради України. Питання отримання громадянства. Чому у багатьох з вас виникають проблеми з отриманням громадянства?
Юлія Толопа: Перші три-чотири роки це громадянство видавалося якось окремо. Люди, за якими стояли якісь депутати, їх «просувають». Я боролася 4 роки за громадянство України. Я боролася на Сході, і потім приїжджала сюди, боролася за громадянство. Я розуміла, що в мене дитина, і я не повернусь в Росію. Мені потрібно якось жити.
Мені постійно казали “от в тебе не вистачає довідки про несудимість”. Щоб я її взяла, я повинна або поїхати, або піти в консульство Росії. Але ніхто не дає гарантії, що я звідти повернусь.
Зараз теж мені надали указом президента громадянство за особливі заслуги перед Україною. Але я не можу зараз отримати постійний паспорт, бо за законом я повинна відмовитися від російського громадянства. Я не можу цього зробити також. Я повинна написати заяву, але за законами, вони не мають мати до мене питань — я не проходжу 100%, тому що Росія в 2014 мене запрошувала на екстрадицію. Як я можу піти? Президент знову подає закон зі спрощенням, але його не ухвалили в другому читанні. Скільки чекати — ніхто не знає.
Нагадаємо, Президент Володимир Зеленський надав громадянство 11 іноземцям, які на Донбасі воювали на боці України.
Повну розмову слухайте в аудіофайлі