«Щоранку в нас «день бабака», але ми знаємо за що воюємо, а росіяни — ні». Інтерв'ю з мером Миколаєва Олександром Сєнкевичем

За 20 кілометрів від Миколаєва точаться бої, місто постійно обстрілюють ракетами невибіркової дії. 97 загиблих, серед яких одна дитина, і 436 поранених.

Утім Миколаїв продовжує нарощувати три лінії оборони та доводити, що він — це Україна. Про те, як живе місто під постійними обстрілами — в інтерв’ю з міським головою Олександром Сєнкевичем. А ще — про звичку до війни, інфаркти через перенапруження, і про те, що змінило ставлення миколаївців до росії.

---

— Олександре Федоровичу, яка наразі безпекова ситуація у місті?

— На сьогоднішній день бойових дій у Миколаєві не відбувається. Найближчі бойові дії в районі селища Олександрівка — за 20 кілометрів від Миколаєва. Але ми готуємося до будь-яких сценаріїв і продовжуємо займатися трьома лініями оборони. Готуємо, риємо траншеї, встановлюємо блоки. Щодня по місту окупанти запускають снаряди. Здебільшого це касетні снаряди, головна ідея яких — вбивати людей.

Із початком повномасштабної війни в нас загинуло 97 людей, серед них одна дитина, 436 поранених.

— Скільки людей вдалось евакуювати?

— Тривають бомбардування, тому повертатися в місто поки небезпечно. З міста виїхало понад половину людей.

Раніше ми щодня організовували автобуси, які вивозили людей до Одеси та до Паланки — кордони з Молдовою. Таким чином ми вивезли майже 17 тисяч осіб. Зараз кількість зменшилась настільки, що ми лише двічі в тиждень вивозимо.

Кожного ранку в нас «день сурка». Ми дізнаємося, де нас побомбили, їдуть туди служби, відновлюють газо- і водопостачання. Якщо є потреба — ремонтуємо електропостачання. Наразі в місті є вода, світло, газ і транспорт, всі комунальні служби працюють.

— Які існують проблеми?

— Місяць тому направленим вибухом була зруйнована труба, яка йде з річки Дніпро в місто Миколаїв. Це за 73 кілометри. В нас три тижні не було води, ми розвозили її машинами зі складу. Потім вирішили доочищувати воду з Південного Бугу. Місто Миколаїв знаходиться на двох річках Інгул та Південний Буг, але воду з жодної не можна довести до питної без її очищення. Ми працюємо з Мінрегіонбуду, щоб замінити цю воду на ту, що є в свердловинах. Але це довготривалий проєкт.

— Чи є проблеми з медикаментами та продуктами?

— Два місяці тому місто Миколаїв було оточене російськими військами. Вони побудували прохід через Інгул, їм потрібно було перейти лише через Південний Буг і вони могли оточити повністю місто. Наші військові не дали їм цього зробити і відтіснили, добре розгромили і відтіснили до Херсонської області. В окупації залишається кілька сіл, серед яких Снігурівка. Але, після того як ми відтіснили їх туди в нас відкриті всі дороги на Кропивницький, на Кривий Ріг, на Київ, на Одесу. А тому проблем з медикаментами і продуктами немає.

— Чи є проблема з пальним?

— У мене добра інтуїція. За кілька днів до 24 (лютого — ред.) на нараді я сказав, що буде війна і щоб перевели все пальне з талонів і реально залили у ємності. Потім 23 лютого ми святкували мій день народження з головою ОДА, я їм теж казав, що буде війна. Прийшов ввечері додому і думаю «так, війна буде. Зимові штани в мене є, берці є, замовлю собі літні штани, кітель та кросівки». Це було 23, а 24 — почалась війна. Потім була ціла історія, як весь Миколаїв їх чекав. А прийшли вони аж за два місяці.

Я просто працював із людьми із Маріуполя і питав їх, що було найпершою проблемою при війні в Маріуполі у 2014-му. Вони сказали, що всі стояли чергами на заправки. Тому я й сказав зайнятися пальним, а друге — залишити кілька машин за мостом на випадок евакуації.

— Щодо зруйнованого житла миколаївців. Чи буде надана компенсація?

— Ми зараз поки фіксуємо і не думаємо про відновлення. Більшість населення, яке лишилось — непрацездатне, вони не працюють, не сплачують податки. Але збільшилась кількість військових, які сплачують ПДФО і цим ми якось компенсуємо втрати по бюджету. Підприємства наразі не працюють. І було б нелогічно казати їм працювати, якщо ми кажемо їм їхати. Щодо компенсацій — будемо вирішувати, коли буде позиція держави з цього приводу. Поки усім кому немає де жити ми пропонуємо поселитися в гуртожитку.

— Чи багато в місті переселенців?

— Переселенців наразі менше і вони не затримуються, бо тут стріляють. Херсон хоч і окупований, але не обстрілюється. Нас постійно обстрілюють з Херсонщини. І от систему залпового вогню, наприклад, неможливо контролювати. От вони стріляють і через три хвилини ракета вже над Миколаєвом, вже навіть фізично не можна запустити всі ці сирени.

— Чим, на вашу думку, Миколаїв важливий для окупантів?

— І Миколаїв, і Одеса — це можливість відрізати Україні прохід до моря. Хоча з тактичної точки зору — море вже не працює. Вони його замінували, контролюють своїми кораблями.

Україна — це агропромислова країна і вже зараз ми чуємо, що в світі будуть проблеми з продукцією. Через Миколаїв і Одесу проходило 75% всіх експортних вантажів. Миколаїв — це порт, який перевалює більше 40% усіх експортних вантажів — це зерно, масло, соняшник.

— Чую думку, що війна проявила справжні якості людей. Як із цим у вашій команді?

— Усі хто працював — так і лишився, хто працював напівспущеним — відсіявся. А дехто дуже активно себе проявив і свою хоробрість. Здавалися ніби тихенькими, а коли почались ці події – їхали під обстріли, витягали техніку.

На щастя, ніхто не стріляв у міськраду, але я постійно живу в різних місцях, збираємось ми теж в різних місцях. Всі заходи безпеки намагаємось виконувати.

— Чи є паніка серед керівництва і миколаївців?

— Я думаю, що всі вже звикли до війни. Людина така тварина, яка до всього звикає. Навіть під час обстрілів. Якщо раніше люди тікали, то зараз просто підіймають голову подивитися куди летить. Це погано і може погано скінчитися. Але як є.

Хоча дивишся і от в Одесі ніби інше життя взагалі. Я також іноді читаю своїх підписників, які за кордоном і сперечаються чи варто виставляти своє життя. Хтось каже, що можна, а інші кричать — «майте совість» і нагадують, що наші військові на фронті зараз. Я підтримую другу позицію. Тому що якщо військові в окопах і вирішили трохи відпочити, заходять в мережу і там «Хлопці, тримайтеся, ми тут щось для вас зробили», а інша історія — бачать як ті відпочивають на Балі, хлопці на машинах у Монако. Це демотивує хлопців на передку, типу — «Навіщо я тут?».

— Що мотивує вас лишатися на місці?

— Ми прийняли рішення з першого дня, що ми лишаємось тут. Якщо б окупанти зайшли в місто — вони б мене просто розстріляли, навіть не обмінювали. Тому що в мене досить проукраїнська позиція.

Ми сьогодні собі не належимо. Я не хочу казати високопарних слів типу «місія», але по-іншому не може бути. Ми не думаємо про те що залишились. Хто хоче поїхати – ніхто не тримає. Але коли мене починають шантажувати і кажуть, що поїдуть в Дніпро, бо там більше заробітна плата, то я кажу – «Ні, ви не поїдете в Дніпро, а поїдете на передову. Бо ми вас бронювали, як місцевого водія. Інакше будете водієм граду чи танку».

Путін зараз зробив усе, щоб українці ненавиділи Росію та росіян. Але є позиція, що це не Путін поганий, а ті люди, які йому дозволили це робити.

• Як кажуть — зло перемагає тоді, коли хороші люди нічого не роблять.

Вони смакують, вбивають нас. Якщо раніше я завжди задавав питання — «Якщо ви йдете нас звільняти, демілітаризувати, то навіщо стріляєте по мирних районах? Тут житлові будинки, дитячий садок, магазин, тут немає військових об’єктів!»… То зараз вже немає подиву. Вони просто знищують українців. Це геноцид. І росіян потрібно сприймати як шовіністів, які просто хочуть вбивати українців, вони нас ненавидять. Не за те що ми щось зробили, а за те що ми просто є. Це і є нацизм. Зробити безлад в чужій країні завжди легше, ніж навести лад у своїй.

— Відомо, що раніше серед миколаївців були лояльні до Росії люди. Чи змінилось щось зараз?

— Я в таких випадках кажу — «Куля дуже багато змінює в голові, навіть якщо потрапляє у дупу» (сміється). Всі ж розуміють що відбувається і хто стріляє … Хоча відсотків 5 досі думає, що їх бомблять українці — ну це упороті русофіли. Одна справа любити росію, як наступницю Радянського Союзу… тому що — я завжди кажу на всіх інтерв’ю — усе найкраще, що відбулося з Миколаєвом — відбулося за часів Радянського Союзу. Тоді було побудовано все — дороги, комунікації, ТЕС, будівлі, будинки. В нас було чотири заводи, які будували кораблі. Ми були відомі на весь світ. Крейсер Москва було побудовано тут, авіаносець «Адмірал Кузнєцов» зроблений в Миколаєві. Авіаносець Китаю — в Миколаєві. Всі військові великі кораблі зроблені в Миколаєві. А це означає, що 100 тисяч людей, які жили в радянському Миколаєві були зайняті в корабле- та суднобудуванні.

Після розпаду Радянського Союзу росія фактично приватизувала собі всі досягнення і у всіх асоціація Радянського Союзу з росією.

«От якщо б були з ними — все було б нормально». Але найбільший парадокс у тому, що люди не люблять багато думати. Вони вважають, що погано живуть, бо незалежність. Але наші два заводи найбільші були куплені росіянами та знищені. Не для заробітку грошей, а просто знищені.

Але люди про це не думають. «От кут ракети показує, що могли стріляти й наші…». Упоротих вистачає. В нас просто ж «спеціалісти» з балістики.

— Чи було б все це можливо без зрадників типу Медведчука, Киви?

— Не переоцінюйте їх. Вони ніхто. В Миколаєві любили не Медведчука і Путіна, а Радянський Союз. Тому, як то кажуть, не варто приписувати злу те, що можна описати людською тупістю. І зараз дуже швидко та любов закінчилась.

Все, що Путін хотів — вийшло навпаки. НАТО стало сильнішим, Україну підтримує весь світ, після цієї війни Україна буде озброєна до зубів. Він хотів, щоб українці любили росію, тепер вони її ненавидять. Мільйони людей залишились без домівок, без родичів, сусідів.

Просто, чи надовго це? У контексті нашого життя — це велика подія, яка забирає життя тисячі людей. У контексті світової історії чи навіть історії України — це ще один штрих. Бо Путін колись здохне, а головне, щоб українці засвоїли ці уроки.

— Чи є зв’язок з окупованими територіями?

Мене часто про це питають. Я не маю. Моя юрисдикція – це 264 квадратних кілометрів міста Миколаєва. І я відповідаю за те, щоб тут було все необхідне.

Я спілкувався з мером Херсона, ми збирали гуманітарку для них, але наразі він відсторонений від процесів і не може гарантувати безпеку. Ми чекаємо зміни ситуації

— Як справляєтесь з втомою?

— Насправді ми домовились, що беремо вихідні. Тому що два місяці ми працювали без вихідних. Типу – «Який сьогодні день? Середа. Ні, неділя». Це призвело до того, що в одного з моїх заступників стався інфаркт. Він дуже відповідальний і займався темою евакуації. Я його відправив на місяць у відпустку, тому що він вийшов з лікарні і казав, що піде на роботу.

Стрес лікуємо сном. Я от нещодавно навіть не почув обстріл, хоча дуже чутливо сплю. Спілкування також.
Я почав палити. Кілька разів кидав вже, а тут відправив родину і почав знову. Але потім я побачив що погіршується фізична форма і якщо почнуться військові дії і місті – мені буде важко пересуватися. Тому кинув.

— Як мотивуєте команду?

— «Розстрілом» (сміється). Кожен насправді дуже мотивований. Ми, звісно, переживаємо всі відносно цих подій. От ми зараз спілкуємося з вами і після цього підемо на похорон хлопця, який загинув під Маріуполем. Він був кандидатом до міськради від моєї партії і взагалі дуже хорошою людиною.

Мотивація — перемога, і те, що кожен має робити свою роботу на своєму місці. Хтось на фронті, у владі, у волонтерці. Мотивація — це перемога. Всі хочуть залишити цей «день сурка».

Все буде добре. Ми переможемо. Ми знаємо, за що ми воюємо, а вони — ні.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS