Скільки темношкірих загинули від свавілля поліції до Джорджа Флойда: переклад стендапу Дейва Шапелла «8:46»

Чи завжди коміки повинні жартувати? Американський комік та актор Дейв Шапелл 6 червня записав, а 11 червня виклав стендап для Netflix, у якому насправді майже не жартує. Шоу під назвою «8:46» (саме стільки часу тримав коліно на шиї загиблого Джорджа Флойда поліціянт) — це потужне висловлювання Дейва, у якому він перераховує кілька найбільш резонансних за останні роки випадків насилля поліції США над афроамериканцями.

Громадське радіо наводить переклад виступу коміка.

Дейв Шапелл — лауреат двох премій «Еммі» та трьох «Ґреммі». У 2003 році Шапелл дебютував у Comedy Central з власною програмою Chappelle’s Show, а у 2017 він став 9-им у списку «50 найвизначніших коміків усіх часів» за версією Rolling Stone.

Шоу «8:46» записувалося в Огайо, усі глядачі були в масках, при вході їм міряли температуру. Виступ проходив на відкритому повітрі з дотриманням соціальної дистанції. Минуло 87 днів з останнього виступу Дейва Шапелла.

8:46

«Я хочу подякувати усім, хто набрався хоробрості вийти на вулицю і протестувати.

У 1993 році я був в Лос-Анджелесі, була четверта ранку, я дивився «Апокаліпсис сьогодні». Тоді сталося те, що потім назвали землетрусом у Нортріджі. Відчувалося ніби це почалося прямо у моїй квартирі. Було дуже-дуже страшно. Я був впевнений, що точно помру. Пам’ятаю, як пообіцяв собі не кричати, аби у випадку виживання не пам’ятати, як звучав мій переляканий голос. Землетрус тривав не довше 35 секунд. А цей чоловік притискав коліном шию Джорджа Флойда упродовж 8 хвилин і 46 секунд!

Флойд точно знав, що помре. Він кликав свою маму! До цього я бачив подібне лише раз у житті, коли мій тато перед смертю кликав свою бабцю. Коли я подивився це відео, я зрозумів, що Флойд точно знав, що помре. Люди дивилися на це, знімали на відео.

І з якоїсь причини, яку я досі не можу зрозуміти, всі ці бісові поліціянти тримали руки у кишенях. Що ви хочете цим показати? Що можна натискати коліном на шию людини упродовж 8 хвилин та 46 секунд і не відчувати за це відповідальності?! 

Флойд казав, що не може дихати. Найскладніша частина запису — це момент, на якому він каже: «Будь ласка…». Я не можу передати вам, як це — одному чоловікові бачити, як інший переживає подібне. Я цілий тиждень не дивився цей запис, тому що розумів, що не зможу його «розбачити». Але, коли я зрештою його подивився, то зрозумів, що ніхто з тих, хто бачив це, не повернеться додому. Будь-хто, хто бачив це, відчуватиме скажену лють. 

Я не можу викинути з голови цю цифру — 8 хвилин 46 секунд — адже це час мого народження, вказаний у свідоцтві. Я народився о 8:46, а його вбили за 8:46.

Ви хочете почути, що я скажу про це все, бо ви мені довіряєте. Тоді як усі владні інституції весь час брешуть. Як так вийшло, що нам не розповідають історію Кріса Дорнера? Це історія про чоловіка, який вірив, що усе робить правильно. Кріс Дорнер був афроамериканським поліціянтом у Лос-Анджелесі. Він виконував приписи разом зі своєю білою напарницею. Білі жінки, я підтримую вас, але помовчте. Під час виконання припису ця біла жінка вчинила те, що Крісу Дорнеру здалося перевищенням повноважень. Вона чи то штовхнула хлопця у кайданах, чи то вдарила його. Кріс Дорнер доповів про це офіцерському складу, склав офіційну скаргу. Після чого його звільнили з поліції Лос-Анджелесу.

Він пройшов усі етапи системи. Використав усі законні способи, аби відновитися на посаді. Але йому не вдалося. І коли у його останньої скарги збіг термін цей мудак написав маніфест. У маніфесті він назвав мене генієм. Він розповів свою історію, історію про те, як він усе робив правильно, про те, як служив в армії, про усе. А потім додав абсолютно дику фразу: «Я оголошую асиметричну війну поліції Лос-Анджелеса і їхнім сім’ям». Потім цей мудак вистежив двох поліціянтів, які сиділи у своїй автівці, і вбив їх. Пішов у будинок до іншого поліціянта та вбив його доньку. Це був жах.

Він був на свободі, а я мав виступати на церемонії «Ґреммі», вручати статуетку. Тоді мені подзвонив очільник поліції Лос-Анджелесу: «Містере Шапелл, ми знаємо, що ви їдете в Лос-Анджелес, і ми не певні, чи ви знаєте, але вулицями сновигає псих, який вбиває поліціянтів, і ми хотіли би дізнатися, чи можна зустріти вас в аеропорту? Ми застосовуємо такі заходи щодо усіх, кого він згадав у своєму маніфесті». Я сказав поліції: «Все окей, я йому подобаюся. Може це я можу допомогти вам? А то я дуже переживаю за вас».

Його знайшли. Він ховався у хатині. Коли копи знайшли його, жоден з 400 поліціянтів не спробував з ним поговорити. І я вам скажу чесно: з нього зробили сито. Знаєте, чому приїхали 400 копів? Тому що вбили одного з них. Тоді якого біса вони не можуть зрозуміти, що відбувається на вулицях?! Ми бачимо себе так, як тоді себе бачили ви. 

Ми спостерігали стрілянини одну за одною. Ерік Ґарнер у Нью-Йорку — перший хлопець, який кричав поліції, що не може дихати. Ерік Ґарнер продавав цигарки поштучно у Статен-Айленді. Коли народився мій перший син, моя дружина жила у Статен-Айленді, жахливе місце. У мене було багато фанів та друзів там, але це справді жахливе місце для життя. Саме там Ґарнера вбивав поліціянт доки п’ятеро його напарників спостерігали за цим.

Ніхто з них не сказав: «Френк, Френк, обережніше!», бо їх знімала камера. Бо вони боялися, що, якщо поправлятимуть свого напарника на відео, зразу постане питання відповідальності. Тож цей офіцер вбив афроамериканця, якого вони знезброювали. Хлопець просто продавав сигарети поштучно.

Далі такі випадки траплялися один за одним. Трейвона Мартіна вбив Джордж Зіммерман. Зіммерман — жахлива людина. Він погрожував Beyonce, погрожував Jay-Z, розписувався на пакунках «Skittles», бо коли він вбив Трейвона Мартіна, той мав з собою «Skittles». Цьому хлопцю було 15, коли за ним біг дорослий мужик з пістолетом. Він побив Зіммермана, а Зіммерман вбив його.

Так і продовжувалося. А потім одного вихідного дня прямо тут, в Бівер-Крік, вбили законослухняного громадянина. Коп, який вбив Джона Кроуфорда, за ніч до того зупинив мене, згодом відпустивши з попередженням. Наступного дня він вбив цього хлопця. Він сказав: «Кидай зброю!». Не почекавши ні секунди, одразу розстріляв його. У хлопця навіть не було можливості зрозуміти, що звертаються до нього. І це у нашому рідному місті, прямо під носом. Тоді ви вийшли на вулиці. Ви повторювали його ім’я, аби ця історія не забулася.

Джон Кроуфорд купував продукти, аби приготувати десерт з маршмелоу та шоколаду зі своїми дітьми. Того ж тижня застрелили Майкла Брауна.

Наступним став законослухняний громадянин Філандо Кастіль у Міннеаполісі, який мав дозвіл на зброю, намагався показати його копам. Його вбили перед очима жінки та дитини. А потім за кілька днів новий випадок у Батон-Руж, в Луїзіані. Через три дні 9 копів загинули під час протестів #BlackLivesMatter у Далласі.

Чоловік, який вбив копів, як і Кріс Дорнер, служив в армії. Зразу після цього випадку 4 копів застрелили у Батон-Ружі. І знову це був темношкірий, який служив в армії! Чому темношкірі колишні військові роблять це? Тому що вони вірять, як і тоді, коли служили в армії, що вони запобігають актам тероризму. Помирають наші люди, наші громадяни.

Якби я був білим членом Національної організації стрільців і бачив, як одного з нас вбивають, хіба я б не заступився за них? За тих, хто законно носив зброю і кого так холоднокровно вбивають? Але вони темношкірі, тому усім все до сраки.

Лише одного разу Національна організація стрільців підтримала заборону на носіння зброї. Знаєте коли? Коли «Чорні пантери» штурмували столицю штату Каліфорнія з гвинтівками.

Кендас Оуенс винесла на публіку усю брудну білизну Джорджа Флойда: «Він наркоман, зовсім не герой, чому тоді темношкірі роблять його своїм героєм? Чому ви обрали його?». Ми не обирали його, це ви його обрали! Його вбили, це було несправедливо, тому він і став героєм. Нам, темношкірим, не потрібно шукати героїв серед своїх. Будь-хто з вас, хто може виживати у цьому кошмарі — мій герой!

Рабство — абсолютно дикий концепт. Під час виступу у Saturday Night Live я зробив помилку під час розповіді про те, як мало темношкірих запрошували до Білого дому. Розповідав, що першим був Фредерік Дуґласс, а потім цього не відбувалося аж до приходу Рузвельта до влади. Але я помилився, був ще один випадок.

Вудро Вілсон прийняв делегацію афроамериканців у Білому домі. Вони були з Південної Кароліни. Тоді чоловіка лінчували через суперечку за 30 доларів. Його вбили за те, що він був багатим темношкірим, і його за це ненавиділи. Тоді через губернатора Південної Кароліни вдалося організувати зустріч темношкірої делегації з Вудро Вілсоном. Делегацію очолював єпископ Африканської Методистської Єпископальної Церкви Вільям Девід Шапелл, на честь якого мене назвали. Це був мій прадід, і він був рабом, коли народився. Це не давня історія, усе це не в минулому, а поруч з нами сьогодні. Жінка цього чоловіка була тією самою жінкою, яку при смерті кликав мій батько. І вони обоє були рабами.

Вулиці продовжать говорити, от побачите! Я вам довіряю».