Соціальна справедливість надважлива для людини у період дитинства, батьківства, хвороб та старості — правозахисниця

20 лютого — Всесвітній день соціальної справедливості. Що це означає, як працювала соціальна справедливість в часи Євромайдану і що відбувається зараз? Про це поговорили з правозахисницею, виконавчою директоркою Центра Громадянських свобод Олександрою Романцовою.

Лариса Денисенко: На Майдані 2013- 2014-го років звучали теми, які б стосувалися соціальної справедливості, чи він все-таки був про інші речі?

Олександра Романцова: Я вважаю, що соціальна справедливість — це  механізм, який допомагає людям співіснувати в одному соціумі. Тобто люди хочуть співіснувати таким чином, щоб свобода і права кожного були гарантовані і причому їхня реалізація не заважала один одному. Це відшкодування за працю, можливість набути знання, можливість побудувати свій бізнес, свій будинок. І як раз оце в нас і забрали в момент, коли поліція, замість того, щоб захищати, почала розганяти мирний протест. Це сколихнуло такі пласти населення, які до того на Євромайдан навіть не звертали увагу. 30 листопада на Михайлівській площі я вже побачила зовсім інших людей. Якщо до того на Євромайдан приходили люди, які цікавилися питанням євроінтеграції, якогось альтернативного розвитку України в європейському напрямку, якимись економічними питанням, то на Михайлівській об 11 ранку стояли вже зовсім інші люди. Це були люди, які в цій країні змогли щось побудувати, якийсь невеличкий бізнес, взяли гроші і відправили свою дитину вчитися в Київ. І тут вони дізнаються, що таких самих дітей чи їхніх дітей побили на площі їхньої країни. І це зовсім змінило склад Майдану.

Тому, якщо говорити про соціальну справедливість, про державу як про місце, яке створює правила для реалізації себе кожним громадянином, то як раз от цей момент – 30 листопада – всі зрозуміли, що ці правила звузилися до просто «роби так, як потрібно режиму президента». І тут соціальна несправедливість, нерівність, коли ті, хто працює в системі, мають право бити твою дитину, а ті, хто не в системі, мають вчиняти так, як вважає цей режим. І в цьому випадку Майдан був виключно про соціальну справедливість, про правила співіснування українців один з одним.

Соціальна справедливість враховує  декілька станів слабкості людини. Кожний з нас обов’язково проходить як мінімум три таких стани, а якщо доживе, то і четвертий. Це дитинство, батьківство, хвороба і старість. Тобто є такі чотири стани, які людина може набути в будь-який момент: дитинство ми всі проходимо, старість, якщо доживаємо, теж всі, від хвороб ніхто не застрахований і так само батьківство. Причому, якщо ми не є біологічними батьками, ми можемо перейнятися долею якоїсь іншої дитини, і вона стане для вас слабким місцем. В ці чотири стани слабкості людина потребує захисту суспільства. Це той момент, який, наприклад, не враховує лібералістична ідея про вільний ринок, який всіх поставить по своїх містах, в залежності від попиту та пропозиції. Ні, бо людина в момент цієї слабкості не може бути учасником ринку.

Але ми маємо пам’ятати, що людина під час цих чотирьох станів слабкості не втрачає своєї цінності та людської гідності. Тобто її існування для суспільства лишається цінним. Найпростіший приклад – Стівен Хокінг — це людина, яка створила дуже багато ідей і теорій,  просунула фізику, будучі при цьому в стані дуже обмежених можливостей. Тобто пам’ятаємо, що для суспільства кожен в цей момент все одно є цінним, саме тому суспільству варто витрачати свої ресурси, щоб підтримати людину в такому стані. Крім того, ми маємо пам’ятати, що кожна така людина певним чином навчає тих, хто навкруги.

Є ще дуже важливий момент як доступ до можливостей. Наприклад, ця вся ситуація з довідками переселенців — це просто страшне. Тобто автоматично, навіть якщо людина переїхала до початку конфлікту і вже багато років живе в Києві, але в неї залишилося базове житло в Донецьку чи Луганську, їй необхідно ставати в це положення переселенців. Тобто в даному випадку це соціальна несправедливість. Причому, що цей стан слабкості і цей стан проблем формально створила країна через те, що не спромоглася вберегти територію від окупації. Звісно, у агресії винна Росія, але все ж таки Україна з нею не впоралася.

Тому, якщо говорити про соціальну справедливість, Україна має зараз як держава, як інструмент реалізації соціальної справедливості нашого соціуму створити такі правила і умови для людей, що є внутрішньо переміщеними особами, для людей, які втратили майно, щоб вони могли реалізувати повний обсяг своїх прав, в тому числі і громадянсько-політичних, як, наприклад, участь у виборах на місцевому рівні.

Лариса Денисенко: Які лунають правові аргументи про неможливість внесення певних змін до законодавства, які б дозволили людям здійснити своє право голосування на місцевих виборах?

Олександра Романцова: На щастя, зараз є декілька варіантів, і вчора лунали нові пропозиції Міністерства з питань тимчасово окупованих територій, які запропонували формат, як людина все ж таки зможе взяти участь у виборах. Але, насправді, це не тільки проблема внутрішньо переміщених осіб, але й загальна наша проблема того, що з часів Радянського Союзу ми не змінили систему, де наші громадянсько-політичні права залежать від майнового цензу — чи існує у вас житло, де ви можете зареєструватися. Бо я, наприклад, вже п’ятнадцять років трудовий мігрант. Я переїхала до Києва з Миколаєва 15 років тому, і до сих пір я зареєстрована в Миколаєві. Ми забули цю систему поправити, ще коли звільнилися від Радянського Союзу, ми лишили цю адресу реєстрації, за якою нас начебто можна знайти, і ця система нам створює проблеми зараз.

Лариса Денисенко: Чи вважаєте ви, що ми досягнемо соціальної справедливості в справах Майдану – і в справах автомайданівців, і в справах загиблих?

Олександра Романцова: Учора у нас була низка заходів, починаючи з круглого столу з Адвокатською дорадчою групою, це ті адвокати, які ведуть справи Небесної сотні. І я дізналася про просто нереальну цифру – більше десяти батьків Небесної сотні вже пішли з життя. Тобто вони не дочекалися тієї соціальної справедливості, і того механізму правосуддя, який би мав нас всіх захищати. І якраз цей процес по Майдану демонструє, що майже всі щаблі цієї системи не працюють.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.