Справжньою метою Росії є не Крим і навіть не Україна, а контроль на Середземним морем – Микола Семена

• Микола Семена — кримський журналіст, колишній політв’язень. Так звана влада окупованого півострова переслідувала його через публікацію про громадянську блокаду Криму на сайті «Крим.Реалії». Її розцінили як заклики до порушення територіальної цілісності РФ. У вересні 2017 року його засудили до 2,5 років умовно з випробувальним терміном на три роки й забороною займатися публічною діяльністю. 28 січня 2020 року Семена отримав постанову про дострокове припинення випробувального терміну і зняття з нього судимості. А 18 лютого покинув окупований Крим.

Ігор Котелянець: Після окупації ви продовжували жити в Криму і вас засудили у 2016 році за публікацію, в якій ви називаєте півострів Крим українським. Що сталося? До цього ви не називали його українським чи ФСБ не розгледіло, що ви таке казали раніше?

Микола Семена: До анексії Криму журналісти користувалися повною свободою слова — як українські, так і російські. Після того, як Росія «приєднала» Крим до себе, розпочалися всілякі утиски. По-перше, Росія заборонила нам мати свій офіс, на дверях була встановлена камера, щоб спостерігати — хто входить в редакцію. Потім нас не пускали на прес-конференції, а для міністрів і керівників різних установ була розповсюджена заборона на надання інформації і список проукраїнських ЗМІ, яким заборонялося давати коментарі. І я знаю випадки, коли керівників, які нам не відмовляли у наданні інформації, карали у службовому порядку.

 Ігор Котелянець: Коли набув чинності вирок – 2,5 роки умовно, вам заборонили займатися професійною діяльністю?

Микола Семена: Мені вдалося в умовах кримського підпілля протриматися два роки. Я був власним кореспондентом газети «День» і сайту «Крим. Реалії». Але коли в Криму було оголошено, що там дислоковані кібер-війська Російської Федерації, я зрозумів, що рано чи пізно вони до мене прийдуть. Був випадок, коли в мене відключився інтернет і я намагався полагодити його за допомогою провайдера. Проте мені сказали, що мій інтернет можна полагодити тільки в тому випадку, коли до мене додому прийде їхній майстер. Я був змушений погодитися і до мене приїхали два майстри. Один копирсався у мене в комп’ютері, інший – просто споглядав. Потім з’ясувалося, що на комп’ютері була встановлена шпигунська програма, і все, що я писав, десь контролювалося.

1 квітня 2016 року в мене був проведений обшук, після чого мене доправили на допит у ФСБ, де я побачив величезний стос паперів, який був перекладений кольоровими стікерами – це все були копії тих матеріалів, які я писав.

У вересні 2017 року я був засуджений судом першої інстанції, і потім апеляційний суд лише зменшив мені заборону на публікації з трьох до двох років. Днями ми побачили інформацію, що я вже видалений зі списку екстремістів та терористів Росмоніторингу. Це вже юридичний доказ, що я не екстреміст і не терорист.

У зв’язку із виключенням з цього списку, я хотів би подякувати своїм адвокатам Андрію Сабініну, Олександру Попову та Емілю Курбедінову, які постійно захищали мене, надавали юридичну допомогу і які звели до того, що мені було оголошено вирок умовно. Тому що мене явно хотіли засудити на п’яти років, як зазначено в статті 280.1. Ця стаття була внесена в кримінальний кодекс РФ на початку березня 2014 року. Тобто спочатку Крим був захоплений, а потім туди внесена ця стаття, щоб правоохоронні органи РФ могли боротися з тими, хто говорить про незаконність приєднання Криму чи про те, що Крим – це український регіон.

Ігор Котелянець: Чим ви займалися в той час, коли перебували на умовному терміні? Писати вам не можна, що робити?

Микола Семена: Спочатку ми раділи тому, що мені оголосили умовний вирок. Нам здавалося, що це легке покарання, але психологічно це виявилося дуже тяжко. Адже під час слідства за мною було зовнішнє спостереження, і, виходячи з дому, я бачив за собою «хвости». Кілька разів, коли я з’являвся в місті з фотоапаратом, до мене підходили незнайомі люди, які вимагали показати їм, що я сфотографував. Коли почався суд, зовнішнього спостереження вже не було, але всі зв’язки, телефони, комп’ютери, пошта були під контролем спецслужб.

Проте до того часу, як набула чинності заборона на публікації, ми встигли разом з нашою редакцією видати книжку, в яку увійшло понад 80% всього того, що було написано мною за два роки і опубліковано на сайті «Крим.Реалії». Це — товста книжка, десь на 900 сторінок, в ній понад 450 репортажів про ситуацію, яка відбувалася в Криму. Туди увійшли репортажі про зміни в політичному, економічному, гуманітарному плані, міжнародних, міжнаціональних відносинах, в царині свободи слова, в галузі медицини, культури і музейної справи.

І там наведена така думка, яку б я хотів повторити. Справжньою метою Росії, насправді, є не лише один Крим чи один Донбас, чи навіть одна Україна. У Російській імперії ще за Катерини ІІ був розроблений так званий «греческий проект». Це проєкт просування Росії до території Середземного моря, захоплення всіх країн, які трапляться на цьому шляху, захоплення Константинополя і захоплення протоки Дарданелли. Тобто Росія хоче контролювати Середземне море, навколишній простір і навколишні країни. Ще завоювання Кримського ханства і приєднання його до Росії у 1783 році було першим кроком цього проєкту. Потім балканські війни, захоплення Болгарії, Румунії, Угорщини, тобто постійне просування російських військових сил в царину Середземного моря до проток, в яких Росія хоче господарювати.

Коли набув чинності вирок, я зайнявся читанням. У мене велика бібліотека – близько двох тисяч книг. Я зайнявся вивченням російського законодавства, щоб грамотно з ними воювати, а також філософії, міжнародних відносин та економіки. На цьому фоні в мене є чимало заготовок для кількох циклів матеріалів, які я підготую зараз і, сподіваюся, опублікую. У мене є задум написати ще одну книжку про ту ситуацію, яка була в Криму. Також ми з моїми односельцями хочемо опублікувати книгу про наше село Вороньки Бобровицького району Чернігівської області. Воно знамените тим, що в ньому поховані декабристи Сергій Волконський, його дружина Марія Волконська і їхній друг, декабрист Олександр Понжіо. На місті їхнього поховання була збудована велика церква, яка у 1934 році була розібрана. Колишні декабристи зробили дуже багато для розвитку села і для розвитку України.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США