Сталість громадських організацій зросла за останні 5 років – Соломія Боршош

Які питання мають ставити собі громадські активісти, як не робити проекти заради проектів та у чому виявляється сталість громадських організацій в Україні? На ці та інші питання відповідала Соломія Боршош, громадська діячка, заступниця генеральної директорки «Мистецького Арсеналу».

Тетяна Трощинська: Чи правда, що ви пішли з однієї з найбільших аудиторських компаній спочатку в громадський сектор, а потім у культурну сферу?

Соломія Боршош: Так, у 2013 році я пішла в громадський сектор – в незалежне медіа, яке тоді створювалось. І з того часу я не маю бажання повертатись.

Тетяна Трощинська: Це було ризиковане рішення чи просто змінювали життя?

Соломія Боршош: Це було відчуття пошуку себе. Можливо, ризик і був, але я цього не відчувала.

Василь Шандроо: У контексті розвитку держави, що таке громадський сектор?

Соломія Боршош: Саме слово «громадський» передбачає залучення громадян. Громадський сектор треба відрізняти від державного, щоправда, я більше люблю слово «публічний», а не «державний», тому що це означає, що він діє в інтересах публічності, всього суспільства. Я би сказала, що громадський сектор, у хорошому визначенні, це організація людей, це квазі-публічний сектор. Тому, що публічний сектор – це інституції, які фінансуються чітко за рахунок податків громадян та інших надходжень.

Громадський сектор так само займається питаннями, які важливі для суспільства загалом, але він є більш приватним, як би це не було дивно. В Америці громадські організації вважаються приватними, тому що це об’єднання людей із приватним інтересом. Навіть якщо це месійний інтерес, наприклад, права людини або незалежне медіа, він представляється конкретними людьми. Одного разу я говорила зі своїм товаришем-британцем. Побачивши результати голосування, він сказав: «Ну що ж, громадянське суспільство так вирішило – я маю прийняти це». Я задумалась, що таке громадянське суспільство у визначення британця. Для нього — це 60 мільйонів британців, які мислять і час від часу беруть участь у публічних справах. Я розділяю громадський сектор, як більш інституціоналізоване громадянське суспільство, та громадянське суспільство в більш широкому значенні цього слова – тимчасові об’єднання людей заради просування якоїсь ідеї, думки тощо.

Тетяна Трощинська: Уявімо, що є група людей, яка вирішила робити щось корисне. Але вони не розуміють, куди піти, що робити. Треба починати з грошей чи з чогось іншого?

Соломія Боршош: Я однозначно стою на позиції, що треба починати з чогось іншого. Коли будуєш свій проект, перше, що треба зрозуміти: чи твоя гіпотеза має сенс. Найчастіше, що я бачу в організаціях, особливо молодих та регіональних, невпевненість у тому, що ті зміни, які вони пропонують є найкращим, що можна зробити.

Василь Шандро: Чи є проекти заради проектів, коли вони не мають на меті якісь тривалі зміни або результати?

Соломія Боршош: Зазвичай, і маленькі, і великі організації цим «хворіють». Я би сказала, що це не провина організаторів – вони щиро переконані, що фестиваль, наприклад, потрібен. Але з часом, щоб досягати більших результатів, їм треба питати себе, чи правильно вони це роблять. Якщо я бачу, що організація не має всередині людини, яка задається цим питанням, я провокую їх. Такі розмови не завжди легкі, особливо спочатку, але вони забезпечують те, що люди не розчаровуються, не йдуть із сектору, не вигорають.

Тетяна Трощинська: Ми точно знаємо, що коли працюєш багато, отримуєш задоволення від роботи, коли здається, що задовільняєш цінності своїх слухачів, але є перебої з фінансуванням, інші проблеми, задаєшся питанням, чи те ти робиш. Чи обов’язково в секторі, куди вкладаєш свою душу, настає емоційне вигорання?

Соломія Боршош: Не можу сказати, чи обов’язково, бо треба брати статистику, якої ніколи ніхто не робив. Точно можу сказати, що на вигорання дуже впливає два фактори. Перший – стійкість та сталість організації чи проекту. Друге – факт, що в громадському секторі зміни часто можна побачити через роки. Можливо, вже і не ти їх побачиш.

Тетяна Трощинська: Свіжі дані індексу сталості громадських організацій за 2017 рік зросли, порівняно з 2016 роком на 1,1%. Чи це добре і що таке сталість для громадського сектору?

Соломія Боршош: Я би розрізняла поняття сталості організації та сталості результатів. Коли ми говоримо про індекси з донорами, громадськими організаціями, зазвичай, ми говоримо про сталість організації. І це добре, бо це велика проблема. За останні 5 років, сталість з точки зору не грошей, а людей, які роблять проекти, зросла. Вона зростає за рахунок побудови доброго врядування, коли не одна людина є замовником музики і оркестром, якому її замовляють, а є організація. Часто я спостерігала, що це є результатом тиску донорів. Покращене врядування, покращена комунікація багато дали для стабільності організацій. Внутрішні фактори часто недооцінюють. Якщо говорити про сталість проектів та результатів, то треба дивитись на них з точки зору того, що вони приносять у суспільство, а не що вони роблять або скільки прийшло людей. Якщо нашим ключовим питанням залишиться, чи приносять проекти результат, то буде значно легше урядувати проектами, в тому числі приймати спокійні рішення про закриття власних проектів. Мені здається, що ця компетенція в громадському секторі ще дуже слабка. Потрібно раціональне розуміння того, що можна закрити проект і не переживати за репутацію, реакцію команди тощо, бо результат вже виконаний або перейшов в іншу стадію, або ухвалили низку законів, які самостійно утворюють правовідносини, для яких колись був цей проект.

Тетяна Трощинська: Опитування фонду «Демократичні ініціативи» каже, що довіра до громадських організацій зросла після того, як багато говорили про електронне декларування громадських активістів, яке називали зазіханням на переслідування громадських активістів. Це означає, що у нас є культура мобілізації перед небезпекою?

Соломія Боршош: Ми вміємо об’єднуватись перед небезпекою, вміємо дружити проти когось, але ще не вміємо дружити за щось і з кимось. Я думаю, що в цей момент спрацювала солідарність. Коли бачиш, що хтось незаслужено стає жертвою. Хоча, коли суспільство може відкрити декларацію чиновника і активіста, попри всі заяви про грантожерство, коли бачиш, що у людини зарплата 1,5 тисячі доларів – висока, як на Самбір або Краматорськ, але активи людини не вимірюються в мільйонах, можливо, люди змогли би порівняти заяви про грантожерство з реальністю.

Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі