«Таланти є в Україні». У «Борисполі» сотні людей зустрічали футболістів-чемпіонів світу

«Таланти є в Україні». У «Борисполі» сотні людей зустрічали футболістів-чемпіонів світу

Барабани, бризки шампанського, сльози на очах у родичів. У аеропорту «Бориспіль» кількасот людей зустріли гравців української юнацької збірної з футболу, які напередодні стали чемпіонами світу.

Оркестр барабанниць, бризки шампанського, радісні вигуки. Це все буде пізніше. А за годину до зустрічі футболістів мати півзахисника Кирила Дришлюка Людмила чекає на сина та ледь стримує хвилювання та сльози.

«Все ж таки ми вірили у цю перемогу – і збірна України досягла цієї перемоги. Ми дуже пишаємося, особливо я — у мене там син… Ой все», — каже Лариса.

Чоловік Лариси і батько Кирила, Павло Дришлюк — український військовий. Він загинув 6 червня 2014 року, коли підконтрольні Росії бойовики під Слов’янськом збили літак-фоторозвідник. Лариса каже: весь місяць, доки тривав чемпіонат, для неї був напружений.

«Просто видихнула спокійно. Сьогодні не планували зовсім… Чекала сина вдома, як після тренувань, після поїздок. Завжди чекала його вдома. А тут вирішили поїхати – і не знали, що так все буде», — говорить мати гравця.  

Коли журналісти питають, що скаже синові одразу після зустрічі — голос її знову переривається: «Що я пишаюся ним і дуже люблю».

Першими в Україні зі збірною чемпіонів фотографувалися прикордонники Фото Української асоціації футболу

Батьки півзахисника Олексія Лащука приїхали зустріти сина з Новограда-Волинського. Мати футболіста Валентина дивилася всі ігри. Згадує: нервувала, коли у фіналі збірна Південної Кореї забила гол у ворота української команди.

«Зі всіх 95 хвилин матчу цей момент був найбільш хвилюючий, бо перший гол завжди насторожує. Одразу може бути хвилювання, збій може бути в команді. Але наші хлопці молодці, взяли себе в руки, згуртувалися. Що буде 3:1, ми не очікували. Але що перемога буде за нами, ми знали», — розповідає Валентина Лащук.

Родина футболіста Олексія Лащука Фото автора

Батько Олексія, Микола — футбольний тренер у Новограді-Волинському. Сьогодні він у парадній вишиванці, у кольорах команди.  Очікує, що сина тепер запросять грати в основну українську збірну. Але додає: випробування тільки починаються.

«Коли вони пройшли огонь, воду, залишилося пережити тільки славу. Найголовніше – щоб вони не «загулибися» у «великому футболі». Цей вік — 13-15 і 18-20 років — критичний для футболістів», — говорить Микола Лащук.

Рейсовий літак з Варшави, яким повертається збірна, затримується на 15 хвилин. Володимир Столепченко зустрічає дружину з цього ж літака. Що така увага буде саме до варшавського рейсу, вони не знали. Тепер Володимир радіє разом з усіма.

«Є досягнення, ми до цього йшли. Таланти є в Україні. Головне, щоб розвивалися», — розмірковує він.

Пасажири інших рейсів дивуються, коли бачать натовп зустрічаючих і десяток камер. Одна жінка починає жартома робити вигляд, що настала її зіркова година — кланяється і дякує.

О 19:05 настає урочистий момент — команда з’являється у залі прильотів. Оркестр барабанниць починає діяти, його перегукують уболівальники.

«Дякуємо, дякуємо», — скандують вони.

Українська збірна з кубком чемпіонів світу Фото Української асоціації футболу

Футболісти ніяковіють. Дехто прикривається валізою від шампанського, яким їх щедро поливають. Гравець збірної Євген Конопля скаже: великих святкувань після перемоги не було, випили потроху ігристого. А творець фінального голу Георгій Цітаішвілі пояснить: мети стати чемпіонами у команди від початку не було.

«Ми йшли від гри до гри. У групі грали — було завдання вийти. Потім – в одну восьму, так постійно нові цілі», — каже чемпіон.

Вболівальники просять потриматися за медаль Георгія. Він запросто це дозволяє. Інші гравці вже кваплять його сідати в автобус. З аеропорту під оплески команда вирушає в Будинок футболу, для продовження урочистей.

Останнi новини