«Я думаю, що літератори разом з колегами з інших цехів (мистецтва, музики і т.д.) – вони є своєрідним ядром того, що ми називаємо креативним класом в Україні. Ці люди мислять тверезо, здорово, прогресивно, я б таке слово вжив, і, вочевидь, немає в них якихось атавістичних рефлексів, чи якихось речей, які б щонайменше викликали підозру.
Всі мислять про Україну як успішну державу, і суспільство зокрема, суспільство свободи, в якому було б подолано низку речей, які ми досі ще спостерігаємо, які для нас є неприємні і неприйнятні», – таку думку в ефірі Громадського радіо висловив письменник Анатолій Дністровий.
«Мені здається, зараз солідарними зусиллями можна заставляти відповідальніше працювати і політичний клас, і управлінський клас, тобто, владу, і це, вочевидь, можуть робити люди, на яких орієнтуються, чи голос яких є дуже авторитетним для суспільства. Якщо раніше ці голоси – це були голоси, кажучи тривіально, голосом «німого», «великого німого», то зараз ситуація кардинально інша, і треба бути «зубастішими».
Тому що у нас якась така ментальна українська складова, це моє таке суб’єктивне переконання, в нас люди якось чимось захоплюються, а потім думають, що хтось за них все зробить. Одним словом, не треба «розслабляти булки», треба все тримати на контролі, висловлювати тверезі і прогнозовані вимоги у всіх секторах – не тільки культури. Ми вже зараз навіть не говоримо про культуру, це права людини, питання рівності, і соціальні стандарти, екологічні стандарти. Тобто, це тотальна така матриця, яка просіла в Україні.
Тут ідеться винятково про співпрацю інститутів громадянського суспільства з митцями у форматі культурної політики. Що робити – та звичайно, і мовна складова важлива. Всі почують Донбас. А Україну всю ніхто не хоче почути, наприклад? В нас повна засада з книговидавничою сферою, в нас повна засада із актуальним живописом, тому що з країни «вимивається» актуальний живопис.
Я розумію, що це з одного боку добре, що галереї торгують, виходять на якісь світові майданчики, аукціони, але реально країна втрачає потужного багатогектарного музею актуального мистецтва – немає одного майданчика. Друга проблема – все це не оцифровано. В нас немає уявлення – на одній Інтернет-платформі щоб була зібрана вся хоча би модерна і сучасна візуальна культура.
Якщо ми поговоримо про книжки,то тут проблема і цих агрегатів книгорозповсюджувальних. Називали різні цифри різні люди. 87%, по моєму, книгорозповсюджувальних структур – це або дочірні підприємства російського бізнесу, або безпосередньо власники – це російський бізнес. І, вочевидь, ці структури наповнюють свої мережі зрозуміло, чим, яким контентом. Кого ми маємо слухати? Нас ніхто не чує.
З таких мереж є кілька регіональних західноукраїнських, які об’єднали 5 останніх мереж, які ледве дихають, яких ми можемо умовно назвати загальноукраїнськими. Це при тому, що вони в 1/3 областей не зайшли. Це дуже печальна картинка.
Культурна сфера не існує сама по собі. Всі проблеми, які є в нас у культурній сфері, вони нерозривні з проблемами, які є в інформаційній сфері. У нас немає інформаційної політики, її ніколи не було в Україні. Це був філіал, куди заливали «в телевізор» смисли, які хотіли, і в результаті Донбас і, що хочемо, ми маємо.
Ця широка проблема протекціонізму – вона має стосуватися не лише тільки культури, передусім вона має стосуватись інформаційного поля. Бо це просто буде єдиний континуум. Якщо ми вийдемо на це розуміння, а я сподіваюсь, що зараз суспільство все ж таки до цього вже нарешті приходить, і політичний клас нарешті до цього приходить, який лишився тут і хоче тут залишитися, я думаю, що це вже буде неминучий процес.
Він, на жаль, не буде такий швидкий. Але механізми протекціонізму – вони вже не будуть працювати. Раніше так не було, тому що в парламенті було дуже сильне лобі, воно було просто дико сильне. Всі книжкові моменти просто різалися під корінь, наші «нацдеми» – перший тиждень вони «гавкали», «гавкали» про книжки, а 2 тижні проходили, вони просто тихенько замовкали.
Тобто, меседжів більше не давали. В першу чергу, це стосується книжок, які сюди потрапляють контрабандним чином. Потрібна була ця російська дешева книжка, книжка-секондхенд. Це книжка, яка продається кілограмами, це книжка, яка не продалася на російському ринку. І вони сюди її просто заливають, і в оцих дешевих будах продають – ми це бачимо. Якщо цю проблему розумно політичний клас почне вирішувати, то, можливо, буде якась і пропозиція з боку українського видавця.
Так сталося, що я останнім часом перечитав кілька праць – студій з досліджень імперій, наприклад, Олександр Мотиль, наш відомий український політолог з Америки, інші роботи, і я просто розумію імперську логіку: імперія стає сильною, якщо на колишніх її провінціях буде дестабілізована ситуація.
Тобто, я думаю, що з Путіним неможливо знайти якогось жодного порозуміння. Ти коли з ним сядеш за стіл переговорів, ти маєш розуміти, що з тобою буде грати шулер. Тобто, фасад переговорів буде зберігатися, весь цей анфас демократичний, але це нічого не означає. Це не буде рівноправний діалог.
Я думаю, що в Росії можливе назрівання революційної ситуації. Я думаю, що тільки революційна ситуація в Росії – вона зможе змінити, але я не думаю, що це буде дуже швидко. В довгостроковій перспективі Путіну «хана» настане – я в цьому просто переконаний», – говорить письменник.
