Токсичний врожай: як обстріли отруюють землю та шкодять здоров'ю тих, хто живе у зоні бойових дій?
Токсичний врожай: як обстріли отруюють землю та шкодять здоров'ю тих, хто живе у зоні бойових дій?
0:00
/
0:00

Токсичний врожай: як обстріли отруюють землю та шкодять здоров'ю тих, хто живе у зоні бойових дій?

Цей радіофільм Громадського радіо про те, як обстріли отруюють землю. Ми поспілкувалися з екологом, представницею громадської організації, яка досліджує вплив бойових дій на довкілля Луганської та Донецької областей, а також представницею міжнародної організації HALO Trust, яка займається розмінуванням територій, де точилися бої, по всьому світу

Вперше село Новогригорівка Донецької області потрапило під обстріл 21 серпня 2014-го. О 4:10. Місцеві цього не очікували та й взагалі не думали, що їхнє село опиниться на лінії розмежування.

Але фактично на лінії фронту, згадує місцева жителька Валентина Хрисенко. У Новогригорівці вона живе понад сорок років:

«Дахи були усі побиті. У мене теж дах був побитий. Город був весь у воронках. На цьому городі було сім воронок зі снарядами, які не розірвалися».

Снаряди згодом знешкодили рятувальники. А ось врожай, вважає Валентина, був зіпсований токсичними речовинами, які потрапили до ґрунту після обстрілів. Її чоловік отруївся динею.

«Чоловікові стало зле. Його посипало. І ми вивозили і кабаки, побиті осколками, і кавуни. І так не тільки особисто у мене, а й у моїх сусідів», — згадує жінка.

За сорок хвилин до приїзду у Новогригорівку Громадського радіо, у селі чули постріли, каже місцева жителька Олена. Сама вона не працює, адже роботи у селі немає. Пенсії отримують її чоловік та свекруха. Поїхати на заробітки вона не може: і чоловік, і свекруха потребують догляду. Трохи виручає город. Але у перші роки війни на місці, куди падали снаряди, нічого не росло.

«У сусіда одна біля будинку впала, а одна — у нас на пагорбі. Там роки зо два трава була випалена. А зараз вже і трава росте, і все росте», — розповідає жінка.

Скаржиться на зменшення врожаю після обстрілів і житель сусіднього Гранітного Костянтин:

«Із цими дощами гниє картопля. Як воно буде далі? Там же теж дощі (на решті території України — ред.) По всіх містах дощі, і у «картопляних», звідки привозять, теж дощі. Кажуть же, що буде подорожчання картоплі, бо вона не зберігається».

Яблуня на подвір’ї у пана Костянтина, у яку влучив снаряд. Половина дерева засохла/Фото: Валентина Троян

Місцеві вважають, що токсичність врожаю чи неврожайність — наслідки обстрілів. Хоча, за їхніми словами, досліджень ґрунту ні вони, ні міжнародні організації, які допомагають людям на лінії розмежування, не робили. Еколог Олексій Василюк пояснює: люди думають у вірному напрямку.

«Дуже часто люди не замислюючись кажуть про місце бойових дій, використовуючи термін «випалена земля». Цей штамп іще з радянських часів. Він і зараз використовується. Часто люди не замислюються, що вкладають у ці слова, але, в цілому, вони безмежно праві. Річ у тім, що будь-який постріл, вибух — це хімічна реакція. Певні хімічні речовини дуже швидко реагують, утворюється багато газоподібних речовин і вони або виштовхують кулю з гільзи, або снаряд розривається на багато осколків. Ця реакція є перетворенням твердої речовини на газоподібну. На цьому будується дія всіх боєприпасів. Коли відбувається вибух, який, по-перше, має сферичну форму, все розлітається у різні сторони: те, що встигло прореагувати у газоподібні речовини, і те, що не встигло, як порошок. І там, де утворюється вирва, 50% всього, що не встигло прореагувати, одразу лишається там. Решта розлітається навкруги. Ми з колегами намагалися рахувати, тож, грубо кажучи, — 35 метрів радіус, на який розлітається порошок, який не встиг прореагувати», — пояснює еколог.

Осколки від снарядів розлітаються на значно більшу відстань. Речовини, що прореагували і опинилося у повітрі, чекають на дощ, щоби потрапити у ґрунт. Більшість боєприпасів містить важкі метали та сірку, говорить Олексій Василюк:

«Кожен пам’ятає зі школи уроки хімії: якщо вам на руку потрапляє сірчана кислота, треба швидко промити великою кількістю води і звернутися у медпункт, до лікаря. Сірчана кислота вбиває все живе і утворюється шляхом контакту сірки з водою. У випадку вибуху «Граду» близько пів кілограма сірки потрапляє у ґрунт. Коли йде дощ або утворюється туман, роса (не треба чекати дощу — зранку буде роса), вона реагує із сіркою, утворюючи сірчану кислоту. Тобто, ця роса стає росою з сірчаної кислоти».

Щоб наочніше пояснити наслідки такої реакції, Олексій Василюк згадує події в Армянську у 2018 році. Тоді сухий порошок із кислотонакопичувача, розвіявся вітром, «роз’їло» техніку, спалило рослини, а люди задихалися із обпеченими легенями.

«Коли відбувається вибух, сірка реагує із водою у першу ж добу. Рослинність згорає, згорає безліч організмів, які утворюють ґрунт, які підтримують ґрунт. І це дуже важливі організми. У нас ґрунти є лише завдяки цим мікроорганізмам і маленьким тваринам. Вони, звичайно, всі гинуть від контакту з кислотою», — розповідає Олексій Василюк.

Саме так і виглядає «випалена земля», про яку на початку розмови розповів Олексій Василюк. На ній першими проростатимуть лише агресивні чужорідні рослини. Зокрема, амброзія.

«Чим більше гинуть наші аборигенні рослини, тим більше проростають ось такі агресивні види, які першими займуть їхнє місце, коли кислота піде далі у ґрунт. Це дуже прикро, адже там, де відбуваються військові дії або навчання (навіть, якщо під час військових навчань стріляють холостими боєприпасами, на цю проблему це ніяк не впливає) та частина, яка прореагувала, опинилася в атмосфері, у туманну погоду кислотні дощі випадають і у іншому місці».

Саме так — наслідки бойових дій на сході країни можуть відчути жителі Карпат після дощу.

«Бойові дії є реально небезпечним фактором для довкілля. І він проявляється не у тому, що якісь тварини загинули від самого вибуху. Це якраз незначна частина проблеми. Значна частина — це те, що все інше загине від кислоти», — зауважує еколог.

Але повернемось на Донеччину, до села Новгородське. У 2017 році рятувальники знищили прямо у лісі велику кількість боєприпасів, згадує місцева жителька Валентина Хрисенко:

«Це не те, щоб чутно було. Це потрібно було бачити. У нас усі вікна випали у нашому селі. Навіть у школі Гранітного випало скло. І такий дим стояв. Це ж не від наших солдатів. А зібрали те, що у нас знаходили ще у 2014, 2015, 2015 роки».

Еколог Олексій Василюк наголошує: дихати повітрям після обстрілів та вибухів небезпечно. Але в умовах війни цього не можуть уникнути ані військові, ані мирні жителі.

«Під час бойових дій потрібно захищати органи дихання. Тобто, ти все одно пошкоджуєш свої легені кислотою, ти вдихаєш пил, який утворюється під час вибухів. Коли це один вибух, то нехай, але, коли були активні бойові дії на зразок Савур Могили, Іловайська, це десятки тисяч вибухів. І, звичайно, що у багатьох людей, яким пощастило залишитися живими після цих надзвичайно важких боїв, пошкоджені легені. Але про це ніхто не говорить. Ніхто не говорить про те, що їм потрібна реабілітація, лікування. Усі говорять тільки про те, як добре, що ця людина вийшла з бою живою. Але потрібно думати, що пасивно ці люди також потерпають. І мирні жителі також. Вони спалюють легені, не знаючи, як захистити органи дихання під час бойових дій», — розповідає Олексій.

Окрім того, що шкодять довкіллю речовини, які залишаються у ґрунті після вибуху, несуть загрозу і осколки, на які розривається снаряд:

«Треба сприймати як забрудник і саме залізо, сталь. Це, звичайно, сплав металів, не чиста сталь, але вони іржавіють. Наприклад, у мене вдома є осколки «Градів», які я привіз з Донеччини з заповідника «Крейдова флора». Я їх дістав із воронок на території заповідника, вони у мене лежать сухенькі на полиці. Вони повністю іржаві, вони продовжують руйнуватися. Я не маю можливості здати це заради цікавості до якоїсь лабораторії, але у сухому приміщенні, за склом на полиці осколки, які були спочатку чорного кольору, повністю поїдені іржею. Це не означає сире приміщення, це означає, що іржа має хімічну природу і саму цю сталь теж треба сприймати як забрудник».

На одній лише Савур Могилі утворилося 25 000 воронок — це дані правозахисної організації «Екологія Право Людина». А ще ж варто врахувати, що є воронки, у які снаряди влучили кілька разів. При цьому ґрунт не тільки насичений сіркою, а й нашпигований залізом.

«Тепер уявіть, яка це кількість металу просто дрібними осколками лежить у ґрунті. Звичайно, що метал — це хімічна речовина, яка впливає на рослинність. Деякі дерева, коли у них забивають цвяхи для якихось своїх потреб, вони гинуть. А, до прикладу, плодові — яблуні, груші — їм навпаки краще стає. Яблуням, грушам потрібне залізо. Іноді у дерево, яке гине, забивають цвях і дереву на кілька років може стати краще. Але далеко не всім рослинам краще від металу. Тому, на превеликий жаль, вибух це не просто ударна сила і не просто осколки, які можуть вбити, якщо влучать у когось живого».

Громадська організація Truth Hounds теж досліджувала кількість токсичних речовин, наявність важких металів у ґрунті у зоні бойових дій. Пробу брали з вирви на території природного парку «Крейдяна флора» поблизу Слов’янська. Ця вирва, каже аналітикиня організації Марина Слободянюк, утворилася внаслідок мінометного обстрілу:

«Зрештою, ми отримали дуже невтішні показники. Аналізи показали, що у ґрунті є ті речовини, які взагалі не притаманні і не бувають у природному середовищі. Наприклад, титан. І його концентрація є надзвичайно високою — у три тисячі разів перевищує норму. Високе перевищення норми. Так само це стосується свинцю і кадмію. Були і такі елементи, як стронцій. Їх також немає у природному середовищі. Тобто, ці речовини потрапляють у ґрунт тільки внаслідок влучення різних снарядів і залишається у ньому».

Марина зауважує, що результати аналізів ґрунту, які її організація отримала у 2021 році, вони порівняли із тими, що колеги із правозахисної організації «Екологія Право Людина» отримали у 2015 році. Досліджували ґрунт із однієї тієї самої вирви. За шість років показники не змінилися.

«Це свідчить про те, що цю ситуацію потрібно вирішувати дуже оперативно, оскільки сама по собі вона не вирішиться», — говорить Марина Слободянюк.

Під час збору інформації для звіту Truth Hounds спілкувалася із місцевими жителями, чиї подвір’я потрапили під обстріли. Люди стверджують, що земля стає мертвою:

«Це свідчить про те, що навіть на позір ця городина, рослини, вони такого вигляду, такої якості, що споживати їх не можна, але не завжди це можна побачити. Як нам пояснили екологи із парку «Меотида», з якими ми розмовляли на цю тему, все одно внаслідок колообігу цих речовин, вони рано чи пізно дістаються організму людини і там залишаються. Навіть, якщо людина не споживає сумнівної якості городину, її їсть худоба. Потім це м’ясо або птицю споживають люди і, у будь-якому разі, ці важкі метали і інші шкідливі сполуки осідають в організмі».

Еколог, голова громадської організації «Українська природоохоронна група», Олексій Василюк не заперечує вплив шкідливих речовин на організм людини, але зауважує: навряд чи це процес аж такий швидкий.

«Я думаю, що це аж так швидко не працює. Тобто, це поступове погіршення здоров’я. Враховуючи, що є важкі метали у складі реагентів снарядів, а важкі метали мають накопичувальний ефект, тобто, вони нікуди не виводяться, вони постійно накопичуються в організмі, але аж так швидко це не подіє. Тобто, ось так: тут були бойові дії, я поїв помідорів і мені стало зле. Ні. Звичайно, що на тривалість життя, на стан здоров’я це вплине. Потрошку, потрошку, але не аж так, що з’їв помідор і стало зле», — вважає еколог.

Попри те, що екологи та правозахисники відкрито говорять — обстріли надзвичайно шкодять довкіллю — на місцях цій проблемі не надають великого значення. Принаймні, люди продовжують вирощувати городину там, куди прилітали снаряди.
До прикладу, у селі Кримське Луганської області є сільськогосподарські землі. Але фермери не обробляють їх. Найперше-через те, що вони, ймовірно, заміновані, говорить заступниця голови Гірської міської військово-цивільної адміністрації Інна Демиденко.
І додає: немає гарантії, що фермер зможе зібрати врожай у разі загострення на фронті. А щодо небезпечності врожаю з обстріляної землі Інна Демиденко говорить наступне:

«Ці поля не засіваємо, але ж воно і у городи людям потрапляє і теж отруєння, але люди їдять».

Під час візиту до міста Золоте я помітила, що територія великої напівзруйнованої будівлі огороджена колючим дротом. Оскільки розташована вона біля міського парку, де зазвичай людно, я спитала заступницю голови Гірської міської військово-цивільної адміністрації Інну Демиденко, що це за будівля та чому огороджена.

Огороджена будівля школи у Золотому/Фото: Валентина Троян

«Скажімо, огородження є, але ж карту мінувань мають вести військові. Ми стикаємось із тим, що ротації відбувалися у 2014-2015 і я не можу сказати, чи велись вони (карти — ред.), чи втрачалися і ми не знаємо достеменно чи заміноване це місце, чи — ні», — говорить Інна Демиденко.

Заявки на розмінування визначених ділянок громада Золотого та навколишніх сіл подає регулярно. Але нюанс у тому, що селища опинилися на лінії розмежування. Тож, розміновані території у разі погіршення ситуації на фронті можуть знову замінувати.

Існує два види розмінування, пояснює менеджерка зі зв’язків із громадськістю міжнародної організації із гуманітарного розмінування HALO Trust Марина Зозуляк. У цих двох напрямках існує безліч інших методів. Напрямок та метод обирають залежно від того, на якій місцевості триває розмінування, які навколо демінерів існують типи загроз.

«Одна справа шукати якісь протипіхотні міни, які можуть бути небезпечними навіть при якомусь незначному людському впливі, а інша справа, коли ми говоримо про протитанкові міни, які розраховані на якусь велику вагу. Тож методи різнитимуться», — говорить Марина Зозуляк.

Марина пояснює — називати представників HALO Trust саперами — недоречно. Їх називають демінерами. Їхня задача — виявити снаряд або інший вибухонебезпечний предмет. Коли такий знаходять, викликають саперів ДСНС або військових. Так само представники організації не виїздять, наприклад, на виклики про мінування школи. Вони визначають певні території, на яких, ймовірно, можуть бути боєприпаси, та обстежують впродовж певного часу. Нині HALO Trust працює у Луганській області поблизу селищ Тепле, Красна Талівка, а у Донецькій — у Бахмутському районі, Слов’янському і у Волноваському у селищі Гранітне.

«Гуманітарне розмінування застосовується саме гуманітарними організаціями по всьому світу. І воно використовується саме там, де були якісь бойові дії, конфлікти, війни. Головною метою гуманітарного розмінування є очищення цієї зони конфлікту таким чином, щоб вона була безпечна для цивільних людей, для продуктивного використання землі, для проживання на ній. Тобто, коли ми очищуємо землю, коли ми проводимо нашу роботу, ми, можна сказати, на 100%, що ця земля знову безпечна для використання у будь-яких цілях цивільними людьми», — пояснює Марина Зозуляк.

Одна з позначок у Золотому про мінну небезпеку. Таких попереджень там багато/Фото: Валентина Троян

Втім, зазначає Марина Зозуляк, якщо до організації звернеться людина, яка виявила на подвір’ї або на вулиці небезпечний предмет, представники HALO Trust або одразу повідомлять Державну службу з надзвичайних ситуацій, або після обстеження ділянки, про яку розповіла людина.

«Складність нашої роботи лежить у площині загроз, з якими ми працюємо. Тобто, це якісь протипіхотні міни, міксована загроза — протипіхотні, протитранспортні, касетні боєприпаси, або ж металеві протитанкові міни, які лежать і будь-який детектор їх легко знаходить. Тобто, складність полягає у цьому. У нас, в Україні, взагалі серед загроз найбільш поширені — протитранспортні міни і розтяжки», — зауважує представниця HALO Trust.

HALO Trust працює у багатьох країнах, де точаться чи точилися збройні конфлікти, іноді не одне десятиліття, розповідає Марина Зозуляк. До прикладу, їхні демінери у Афганістані працюють з 1988 року і донині. А у деяких країнах організація припинила роботу — і це, підкреслює експертка, не завжди добре для місцевих жителів:

«З однієї сторони, це погано, тому що хочеться швидко отямитись після всього, що сталося і повернутися до нормального життя. Із іншого боку, це добре тим, що у людей, які знаходяться у зонах конфлікту, не так багато можливостей взагалі десь працювати і якось нормально організувати своє життя. Робота у таких організаціях як HALO Trust і в інших гуманітарних організаціях — це шанс налагодити таке нормальне життя. Хоча б частково, наскільки це можливо».

Еколог Олексій Василюк не береться оцінювати, скільки часу потрібно, аби ґрунт у зоні збройного конфлікту відновився після обстрілів. Але наводить досвід Балканських країн — там після воєн вивели з обігу близько трьох мільйонів гектарів сільськогосподарських земель, як заражені унаслідок бойових дій.

«У нас про це ніхто не говорить. Люди закидують лопатами воронки на городах і саджають собі свої помідори, не підозрюючи про загрозу», — говорить еколог.

Від початку збройного конфлікту у Луганській та Донецькій областях підірвались на мінах та вибухових пристроях близько 2000 людей, зазначила Марина Зозуляк. Це і військові, і мирні жителі, серед яких є діти. За даними ООН, Донбас — одна з найбільш замінованих територій, один рік бойових дій призводить до 10 років робіт з розмінування. Тобто, навіть якщо війна закінчиться найближчим часом, на розмінування піде близько 50 років. Утім, менеджерка зі зв’язків із громадськістю міжнародної організації із гуманітарного розмінування HALO Trust Марина Зозуляк зауважує: її компанія працює в Україні ледь не від початку війни на Донбасі — з 2015 року. Дійсно, роботи лише на підконтрольних уряду України територіях, більше, ніж на десятиліття. Скільки ж часу піде на розмінування нині окупованих земель — прогнозувати, за її словами, експерти не беруться. Адже ані українська Держслужба з надзвичайних ситуацій, ані міжнародні організації з розмінування не мають повної інформації про заміновані там місцини.

Валентина Троян, Громадське радіо

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини