«Треба жити»: презентація «Книги пам'яті про Богдану Костюк»
«Треба жити»: презентація «Книги пам'яті про Богдану Костюк»
0:00
/
0:00

«Треба жити»: презентація «Книги пам'яті про Богдану Костюк»

У Києві презентували «Книгу пам’яті про Богдану Костюк». До збірки увійшли спогади про першу координаторку київського бюро Радіо Свобода, а також власні матеріали й фото журналістки, якої не стало 7 червня 2020 року.

Надвечір’я 25 травня. Літня тераса закладу в центрі Києва, де Богдана Костюк любила бувати і часто записувала інтерв’ю із ветеранами. Тут зібралися її колеги, близькі друзі, а також учасники війни, волонтери, активісти. Вони гортають книжку спогадів про Богдану.

Ветеран війни Костянтин Вінниченко, головний консультант Відділу забезпечення діяльності Уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій, найчастіше згадує широку фразу Богдани «Треба жити» і останню розмову з нею:

«Остання була про те, що Богдана говорила: «Я дуже хочу, щоб Оля Бенда (ветеранка війни, яка втратила на війні нижню кінцівку) для мене зробила смаколики». І ми з Олею не встигли, на жаль. І коли з пані Наталкою Позняк ми говорили про те, щоб зібрати людей, які пам’ятають про пані Богдану, хотілось би принести ці смаколики – ніби це об’єднає і це бажання Богдани, і сьогоднішнє зібрання, що ми всі поруч».

Зі слів Костянтина, журналістка готувала грандіозну роботу про історичний Київ. Зібравшись з духом, ветеран нарешті попросить маму Богдани надати йому доступ до зібраної донькою інформації. Адже саме Оксані Дмитерко та її подрузі із Одеси Надії Верещагіній спало на думку зробити книжку.

«Саме вони почали збирати спогади про Богдану, підіймати її архіви і шукати її рідкісні фото», — розповідає Наталка Позняк-Хоменко, спеціалістка Українського Інституту національної пам’яті, одна з упорядниць видання.

«Вона несла світло, вона несла впевненість, вона несла мудрість. Цей рік ми мали вчитися все це генерувати в собі. Ми тільки на початку цього шляху. І тому ця книжка мала з’явитися як факт існування Богдани серед нас. Коли її передали Богданиній мамі, вона мені через якійсь час подзвонила і каже: «Я не можу нічого зробити – весь час плачу, бо куди я не повернуся, скрізь на мене дивиться Богдана». Можливо, хтось і не буде її читати, але вона буде стояти на поличці. І кожен раз, кидаючи погляд на цю фотографію, на ім’я «Богдана Костюк» на форзаці, ми будем згадувати все, що нас пов’язує з Богданою».

«Книга пам’яті про Богдану Костюк», поряд зі спогадами близьких людей, містить її перші прозові публікації зі збірки есеїв «Круча», а також журналістські роботи. Більшість із них – тексти, опубліковані на Радіо Свобода, а ще – її матеріали в чеському та польському виданнях.

Фото: Олена Холоденко для Громадського радіо

«Богдана, як Святий Дух, була і встигала скрізь», — згадують колеги. «Богдану не наздогнала куля на фронті, але вона справді згоріла, коли віддавала себе всю», — каже Геннадій Друзенко — співзасновник та керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова.

«Знаєте, у Богдани була якась вдача. Навіть коли ти з нею не погоджувався, і ми через якісь речі, не скажу, сварилися — емоційно сперечалися, у неї був рідкісний, дуже цінний для українців талант — не плутати суперечку і людину. Вміння любити, віра в добро — що добро треба робити, сіяти, а Господь знає, де воно зійде. Я все більше думаю, що чудово профінансовані проекти стають мильною булькою. А коли ти починаєш робити потрібну справу ледве не на голому ентузіазмі, воно злітає, як-то кажуть. І, напевно, це те, що вміла робити Богдана. Вона зводила правильних людей, підтримувала гідні реалізації ідеї, іноді навіть поза лаштунками, творила добро і всіх нас чогось важливого навчила».

Наскільки їм не вистачає Богдани, гостро відчули і її колеги — попри переважно дистанційну роботу під час карантину. Говорить Інна Кузнецова — керівниця Київського бюро Радіо Свобода.

«Не зважаючи на майже порожній офіс, люди працювали. І цікаво, ми відчули пробуксовування деяких із тем, бо вона ці теми закривала. Це, зокрема, теми, які стосувалися життя єврейської громади в Україні, всі питання, які стосувалися Бабиного Яру або пам’яток української культури. Доволі часто до нас зверталися ветерани, щось сказати, що раніше вони могли говорити Богдані і вона їх записувала. У цьому ми відчули дуже великий брак інформації і відчували відсутність Богданину. Її стіл і крісло досі порожні — там ніхто не сидить».

Чи не всі присутні на презентації книжки пам’ятають Богдану Костюк як талановиту комунікаторку і Людину доброї волі. А якою мірою світова журналістська спільнота може стати перемовником і волонтером для самої себе, аби захистити Владислава Єсипенка в Криму, ув’язнених білоруських колег, співробітників московської редакції Радіо Свобода, яких російський уряд визначає як «іноземних агентів»? — запитую Джеймі Флая, президента міжнародної корпорації «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» (Radio Free Europe/Radio Liberty’s).

Джеймі Флай Фото: Олена Холоденко для Громадського радіо

«Я не дуже добре знав Богдану, але після того, як вона померла, я прочитав багато відгуків спільноти про внутрішню силу цієї людини. Богдана, яка пропрацювала більш як 25 років на Радіо Свобода, стала об’єднуючою особистістю — і для корпорації, і для всієї медіаспільноти. Прикладом солідарності може бути наша організація, яка мовить у 23 країнах 27 мовами. За рік без Богдани трапилося багато випадків тиску на журналістів у світі. Наразі ми об’єднали зусилля із Київським бюро на підтримку журналістів московської редакції. Велика винагорода – мати доступ до вільної преси, до демократії, і, власне, завдяки професійному побратимству ми можемо це отримати».

Регіональний директор «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» у країнах Європи і розвитку телепроєктів Кирило Сухоцький вважає надважливим розуміння своєї місії, свого сумління українськими журналістами. Адже вони обслуговують правду. І для своєї аудиторії вони головні комунікатори від бога. Такі, як була Богдана Костюк.

«Київське бюро Радіо Свобода зараз стане одним із головних хабів Радіо Свобода, другим, напевно, за величиною після Праги. Тут працюватимуть журналісти з Росії, з Білорусі. І мені здається, в принципі для українських ЗМІ, і для України — це історія успіху, це те, що Київ стає регіональним центром для якісної вільної журналістики».

Олена Холоденко, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини