«Це хлопець-кремінь, я його називаю «мій генерал» — історія Богдана Ковальчука, який 6-ий рік перебуває у полоні бойовиків

Історію Богдана Ковальчука нагадали у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних».

Богдан Ковальчук — потрапив у полон 17-річним ще у 2016 році. Богдана та його друзів, Владислава Пазушка, Максима Солодовникова, Дениса Хмеленка, Ярослава Миронова, Арсенія Белавина і Дениса Коваля, побитими й зляканими показали ледь не на всіх російських телеканалах. Підлітків прозвали «ясинуватські підривники» й незаконно засудили на 10-15 років за те, що вони нібито за гроші підривали машини проросійських бойовиків та місцевих підприємців. Наприкінці 2019 року бойовики заявили, що помилували хлопців. Умовою «угоди» було їхнє щире розкаяння та невиїзд із підконтрольної російським гібридним силам території. Проєкт Радіо Свобода «Донбас.Реалії» писав, що Богдан — єдиний, хто відмовився від цієї процедури, й досі чекає на обмін в одній із колоній Донецької області.

Гостя ефіру — бабуся Богдана Ковальчука Тетяна Воц.

Анастасія Багаліка: Чи все ми правильно зрозуміли, чи справді Богдан — єдиний, хто не погодився йти на умови, які йому висунули?

Тетяна Воц: Усе вірно, Богдан єдиний, хто відмовився від помилування. Він і досі чекає на обмін.

Анастасія Багаліка: Тобто виходить, що всі його друзі вже на свободі, а він єдиний, хто залишається в полоні?

Тетяна Воц: Залишився ще один хлопчик, але я за нього толком нічого не знаю.

Анастасія Багаліка: Чи є у вас якісь останні новини з приводу утримання Богдана?

Тетяна Воц: Він спілкується із донькою (мамою Богдана — ред.), там дозволяється. Донька передає передачі.

Анастасія Багаліка: Що відбувалося, коли Богдана затримали? Ми знаємо, що бойовики висунули йому звинувачення за своїм «законодавством» і провели його через свій «судовий процес»?

Тетяна Воц: Я не знаю, адже перебуваю у Торецьку. Про те, що його затримали, мені повідомила донька, а потім через Інтернет побачила. Через деякий час фото дітвори були на центральній трибуні Верховної Ради.

Анастасія Багаліка: Так, була кампанія за їхнє звільнення.

Тетяна Воц: Так, була, але чому за них замовкли, цього я не розумію. За дітей же потрібно боротися, все ж таки це діти.

Ігор Котелянець: Шістьох хлопців, друзів Богдана, відпустили просто за те, що вони визнали те, що їм інкримінували. Коли це відбулося? Чи справді вони живі-здорові і десь живуть? І чи знаєте ви мотивацію Богдана, коли він відмовився від такого формату та став чекати саме обміну?

Тетяна Воц: Колись у нього була собака, він з нею гуляв. Одного разу я йому сказала: «Вижени її, цю шкоду». А він сказав: «Бабусю, як я можу вигнати друга?». Ми завжди вчили його витримці, чесності і порядності. Донька виховувала його сама із моєю допомогою.

Анастасія Багаліка: Тобто для Богдана те, що він відмовився, було питанням його власних принципів?

Тетяна Воц: Так, він такий хлопець-кремінь.

Анастасія Багаліка: Чи були якісь перемовини, аби Богдана включили в список на обмін, коли був великий обмін у 2019 році? І які зараз у вас контакти з тими, хто укладає його з України, та чи є якась інформація стосовно того, чому бойовики його не вносили?

Тетяна Воц: Ніколи ніхто не цікавився. Ми писали, але завжди приходила відповідь, що начебто такої людини немає. Потім мені зателефонували і сказали, що Морозова підтвердила, що така дитина є в наявності, перебуває у 28-ій колонії в Торезі.

Анастасія Багаліка: Кілька тижнів тому ми говорили про те, що бойовики почали висувати рідним полонених умови оплачувати їхнє утримування, надсилати їм гроші для того, щоб у утримуваних, наприклад, не відімкнули опалення. Чи з вами хтось зв’язувався з тієї сторони з цього приводу? Чи вимагали у вас якісь гроші?

Тетяна Воц: Ні, такого не було.

Ігор Котелянець: Чи відомо вам щось про умови утримання Богдана? Чи піддавали його катуванням, і чи змінилося якось ставлення наразі?

Тетяна Воц: Він ніколи не скаже, він завжди каже: «Нормально. Я витримаю».

Ігор Котелянець: Чи він сподівається на обмін і до скількох років його засудили?

Тетяна Воц: Йому дали як «особливо небезпечному терористу» 10 років.

Анастасія Багаліка: Розкажіть трохи про Богдана.

Тетяна Воц: Він дуже спокійний хлопець, поряд із ним завжди було багато друзів, любив танцювати, вчитися, отримував грамоти. Колись він мені сказав: «Бабусю, як приємно, коли тобі аплодує все місто».

Ігор Котелянець: Коли Богдана затримали, йому було 17 років. Зараз йому 22. Ми знаємо, що він планував поїхати на контрольовану територію і навчатися. Яку професію він хотів здобути?

Тетяна Воц: Ми з ним з дитинства мріяли, що він буде військовим, відпрацьовували витримку і терплячість. Я його називала «мій генерал».

Анастасія Багаліка: Хто з вами останній зв’язувався щодо Богдана з боку української влади?

Тетяна Воц: 12 числа ми були в Офісі президента, з нами зустрічалися представники Офісу. Кожна з мам говорила про свою дитину, показувала фотографії.

Анастасія Багаліка: У вас є якась інформація, що ваші рідні потраплять під обмін наступного разу?

Тетяна Воц: Обіцяють шостий рік.

Створення цієї програми частково або повністю фінансується в рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS